Символ романтичного Києва: історія втраченого бельведера у Хрещатому парку
З давніх-давен схили Дніпра приваблювали містян своїми краєвидами, але для старшого покоління це місце насамперед закарбувалося в пам’яті особливою атмосферою затишку та щирих почуттів над вечірнім Києвом.
Київські кручі завжди славилися своїми панорамами, але в середині XX століття милуватися Дніпром і Подолом можна було з особливою, майже аристократичною естетикою. На місці сучасного оглядового майданчика біля пішохідного мосту тоді стояв вишуканий парковий бельведер — одна з найефектніших архітектурних пам’яток столиці.
Збудований у 1936 році під час реконструкції тогочасного Піонерського (нині Хрещатого) парку за проєктом архітектора Сергія Бабулевича, він миттєво підкорив серця багатьох киян. Новий оглядовий майданчик швидко перетворився на обов’язковий пункт щоденних міських маршрутів: сюди підіймалися за тишею після робочого дня, приводили гостей столиці, аби вразити їх величчю Дніпра, та щовихідних приходили всіма родинами.
Монументальна елегантність: як виглядав бельведер
Бельведер мав продуману двоярусну композицію, яка ідеально вписувалася в зелений ландшафт київських схилів.
Нижній ярус створювала монументальна напівкругла колонада. Вона додавала споруді класичного ритму, урочистості й затишку. Верхній рівень являв собою оглядовий майданчик, сміливо винесений убік дніпровського схилу. Головним його акцентом була вишукана балюстрада, прикрашена масивними кам’яними вазами.
Саме через ці вази й легку ліпнину офіційна архітектурна назва «бельведер» у народі майже не прижилася. Усі 1950-ті та 1960-ті роки кияни називали це місце просто й тепло — «Балюстрада».
Головна локація для побачень та фотосесій 50-60-х років
У післявоєнний Київ 1950-х та під час «відлиги» 1960-х «Балюстрада» стала справжнім центром міського дозвілля. Сюди приходили не просто подивитися на річку — це було місце з особливим ритуалом прогулянок.
Звідси відкривалися неймовірні панорамні види на Поділ, Кудрявець, куполи старовинних храмів та безкрає Лівобережжя, яке тоді лише починало забудовуватися. Але найбільше кияни любили бельведер за відчуття висоти й простору: майданчик, висунутий над кручею, створював ілюзію ширяння над Дніпром.
У 50–60-х роках це була культова локація для романтичних побачень. Призначити зустріч «біля ваз на Балюстраді» вважалося класикою київського залицяння. Сюди обов’язково приводили гостей міста, а для вуличних та сімейних фотографів це взагалі був головний робочий майданчик.
Напевне, у кожному третьому київському сімейному альбомі тих часів є чорно-біле фото, де молоді старші родичі у капелюшках та літніх сукнях спираються на ті самі вази, а позаду них розливається Дніпро.
Мовчки зникла історія
На жаль, у 1982 році, під час підготовки до святкування 1500-річчя Києва, ідеологічні пріоритети радянської влади змінилися.
Для спорудження монументального ансамблю Арки дружби народів (нині — Арка свободи українського народу) та нового просторого майданчика вишуканий бельведер просто зруйнували. Парадоксально, що бельведер просто знесли без громадських обговорень чи спроб зберегти хоча б колонаду або декоративні вази — конструкції просто утилізували як будівельне сміття.
Історія бельведера — це сумний приклад того, як наше місто втрачало свою камерну, людську естетику заради масштабних пропагандистських проєктів. Але пам’ять про цей знаковий об’єкт досі живе у світлинах та спогадах тих, для кого Хрещатий парк 1950-1970-х був місцем юності та найщасливіших вечірніх прогулянок.
До теми: Петиція про відбудову водограю «Слоненя» у Хрещатому парку набрала голоси.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»