Золото, шматки цегли та собачі ошийники: детективна і водночас трагічна історія скарбів Десятинної церкви

Десятинна церква (Успіння Пресвятої Богородиці), закладена князем Володимиром Великим у 989–996 роках, була не лише першим мурованим храмом України-Русі, а й найвеличнішим духовним і культурним центром ранньої державності.

На її будівництво та утримання князь виділив безпрецедентні кошти — десяту частину (десятину) зі своїх доходів, що формувалися з військової здобичі, торговельних мит, судових штрафів та княжої скарбниці. При храмі діяла адміністрація на чолі з десятинником, а також функціонували школа й бібліотека.

Однак за свою тисячолітню історію цей величний символ Київської Русі пережив не лише ординську навалу, а й століття дикого, хижацького мародерства. У XIX столітті під час будівельних робіт на руїнах храму було знайдено найбільший скарб домонгольської доби, який згодом спіткала нищівна доля: частину золота переплавили, а безцінні срібні прикраси роздали дітям для забавок.

Подібні факти з історії київських святинь нагадують про масштабне невігластво минулого, на яке нещодавно вкотре звернули увагу і фахівці ДІАЗ «Стародавній Київ».

Від штурму Батия до легенд про підземні багатства

Усе почалося у грудні 1240 року, коли війська хана Батия штурмували Київ. Десятинна церква стала останнім бастіоном оборони для містян. За однією з версій, стіни храму не витримали ударів монгольських таранів; за іншою — трапився моторошний обвал через те, що налякані люди з усім нажитим майном полізли на другий поверх, і стародавні перекриття просто не витримали величезної ваги.

Так чи інакше, під завалами опинилася неймовірність реліквій, золота та срібла. Саме це породило незгасні чутки про «нечувані скарби», які століттями вабили сюди шукачів легкої наживи.

Поміщик-кладошукач і загадка покаяння

Вже в середині XIX століття доля руїн перетнулася з ім’ям відставного петербурзького чиновника, курського поміщика Олександра Анненкова. Він завів знайомство з тодішнім митрополитом Київським і Галицьким Євгеном Болховітіновим — відомим дослідником історії Києва.

Під керівництвом митрополита та архітектора Кондрата Лохвицького у 1824 році почалися офіційні археологічні розкопки на фундаментах.

Але в цій історії є ще дві паралельні версії щодо мотивів самого Анненкова:

1. Комерційно-кладошукацька: поміщик спеціально викупив сусідню землю навколо руїн, чудово знаючи про чутки щодо скарбів, і чітко націлився на пошук унікальних цінностей.
2. Версія «покаяння»: за іншою версією, Олександра Анненкова нібито вислали до Києва за жорстоке поводження з власними селянами, дехто вважав його бажання «відродити храм» спробою замолити власні гріхи. Мовляв, він і будівництво спонсорував сам, а розкопки пояснювалися простою необхідністю знайти старий фундамент для нової будівлі.

Варварські розкопки і афера століття

Коли фундаменти почали розкривати, стародавні залишки не берегли — їх просто зламали до підмурівку «для зручності подальшого будівництва». І саме тоді стався головний фатальний епізод.

Олександрові Анненкову таки вдалося знайти грандіозний скарб домонгольської доби: від витончених дрібних ювелірних виробів до масивних золотих посудин. Увесь цей комплекс він цинічно приховав від держави та вивіз на власний хутір у Полтавській губернії.

Подальша доля знахідок виявилася жахливою:

• Частину скарбу Олександр Анненков пустив на переплавку, виручивши за них чималі гроші.
• Інша частина якимось чином опинилася в руках місцевих селян. Витончені старовинні прикраси вони перетворили на дитячі іграшки, а коштовні золоті та срібні браслети пустили на… собачі ошийники.

Фінал життя самого «кладошукача» був під стать його справам: за однією з легенд, Олександр Анненков безславно закінчив свої дні у в’язниці, куди його запроторили за фабрикацію фальшивих грошей.

«Комод» замість святині

Тим часом на місці Десятинної церкви вирішили звести нову сакральну. Її збудували у 1838 році за проєктом Василя Стасова та освятили у 1842-му.

Проте новий храм вийшов приземистим, важким і відверто незграбним — його архітектурну недолугість ще сильніше підкреслювала витончена Андріївська церква, що красувалася неподалік. Протягом своєї недовгої історії цей «пам’ятник імперського православ’я» регулярно критикували фахівці і пересічні кияни, жартівливо порівнюючи з сундуком або комодом.

Доля цієї нової церкви виявилася недовгою: у 1930-х святиню остаточно зруйнували за наказом більшовицької влади.

***

Історія Десятинної церкви та її розграбування залишається чи не найяскравішою ілюстрацією того, як імперська байдужість, жадібність окремих ділків та брак збереження знищують національну пам’ять швидше за будь-які ворожі облоги.

Нагадаємо, що Десятинну церкву відтворили у доповненій реальності: як побачити легендарну святиню.

До теми:

• Книгу про історію Десятинної церкви виклали онлайн.
• Аудіогід, квест та таємниці Десятинної церкви: на Старокиївській горі встановили інтерактивний стенд

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»