Три обличчя «Зів’ялого листя»: у Києві презентували унікальну виставку до ювілеїв Івана Франка

Нещодавно у Меморіальному будинку Михайла Старицького відкрилася виставка «Тричі являлася мені любов», присвячена 130-річчю від дня виходу поетичної збірки «Зів’яле листя» та цілій низці ювілеїв Івана Франка (1856-1916)

Проєкт поєднав класику та сучасні мистецькі практики: у залах музею можна побачити левкаси Катерини Калініної, копії ілюстрацій лауреата Шевченківської премії Андрія Чебикіна та тривимірні паперові скульптури художниці Люди Ковальчук.

«Вечірній Київ» відвідав експозицію та поспілкувався з кураторкою виставки Лусіною Ольховською про те, чому «Зів’яле листя» стало революцією в українській літературі та які таємниці приховують три монументальні паперові дами.

Київський Парнас і Франко: від тиску імперії до архітектури державності

За задумом організаторів, виставка не просто вшановує поетичну збірку, а нагадує про глибокі зв’язки Івана Яковича Франка з київським осередком.

За словами Лусіни Ольховської, ідея проєкту визрівала роками й стала результатом тривалої колективної роботи всієї музейної команди на чолі з директоркою Музею видатних діячів української культури Ольгою Гураль та провідною науковою співробітницею музею Майєю Чумак.

«Варто пам’ятати, де саме розташований наш музей. На цих ділянках сучасної вулиці Саксаганського свого часу щільно заселилися представники української інтелігенції — родини Лисенків, Старицьких, Косачів. Вони формували центр народження української ідеї та відродження державності. Те, що вони творили тут — а ми говоримо про еліту не лише походженням, а й за духом та національним вибором — формувало критичну масу проукраїнської інтелігенції», — зазначає кураторка.

Після катастрофічного Емського указу 1876 року, коли українське друковане слово в Російській імперії опинилося під забороною, саме представники Київської «Старої громади» звернули увагу на молодого Івана Франка й обрали його редактором нового часопису. Тоді преса слугувала трибуною за відсутності власного парламенту. Франко став рівноправним репрезентантом цього «Українського Парнасу», творячи спільну культурну та політичну архітектуру майбутньої України.

Літературна містифікація та свобода від канонів

Центральним нервом виставки стало «Зів’яле листя» — збірка 1896 року, яку Франко визначив як «ліричну драму».

«Чому саме ця збірка? Іван Франко — геніальний митець, який завжди працював поза канонами: як суспільними, так і літературними, — пояснює Лусіна Ольховська. — Переживши свого часу страшний соціальний остракізм і арешт, він розумів, що стандартну кар’єру в тодішньому суспільстві зробити не вдасться. Це виштовхування на узбіччя парадоксально дало йому колосальну внутрішню свободу. Збірка „Зів’яле листя“ стала першим річищем, яким українська література рушила в бік модерну».

За словами кураторки, Франко-реаліст тонко відчув новітні модерністичні течії свого часу. У передмові до першого видання (1896 року) він вдається до класичної літературної містифікації: ховається за постаттю ліричного героя, стверджуючи, ніби лише впорядкував знайдений зошит- щоденник юнака, який через нерозділене кохання та конфлікт із реальністю наклав на себе руки. І лише у другому виданні 1911 року Франко відкриває цю завісу, наголошуючи, що це художня вигадка, а вірші є самостійною ліричною драмою й не потребують пошуку буквальних біографічних ключів.

Цікаво, що Франкове «Зів’яле листя» часто порівнюють із «Стражданнями молодого Вертера» Йоганна Вольфганга фон Гете. У світовому контексті це той самий психологічний тип «хвороби століття» (mal du siècle) — коли нерозділене, фатальне кохання доводить людину до межі буття. Франко першим в українській літературі настільки сміливо й відкрито показав психологію чоловічої вразливості та рефлексії, де герой не соромиться свого болю, туги та відчаю.

20-кілограмовий папір і три метафори почуттів

Справжньою візуальною домінантою виставки стали монументальні паперові скульптури Люди Ковальчук, виконані у складній авторській техніці. Для майстрині це вже не перша співпраця з музеєм, проте саме тут її паперова пластика матеріалізує абстрактний світ Франкових «жмутків».

Попри крихкий вигляд, кожна з цих скульптур має металевий каркас, важить до 20 кілограмів і створена зі спеціально просоченого фарбами та обтяженого паперу різних фактур.

Експозиція залишає глядачеві абсолютну свободу інтерпретації: це три різні жіночі постаті чи еволюція однієї й тієї ж душі? Три жіночі архетипи чи узагальнений образ ліричної героїні?

• Перша постать (Перший жмуток) — світла, біла з рожевим декором («повітряна, як зефір»). Вона уособлює народження почуття, стану закоханості, ейфорії, світлого самообману та надії.
• Друга постать (Другий жмуток) — зріла та витончена пані. Це символ драматичної боротьби розуму й пристрасті, усвідомлення неможливості та фатальності цього кохання, де розчарування поєднується з відтінками глибокого переживання.
• Третя постать (Третій жмуток) — наймістичніша та найпровокативніша, з відтінками попелу та кави. Вона символізує вигорання, внутрішню втому та попіл, що лишається після душевних битв, коли кохання перетворюється на спогад.

«Цікаво, що під час відкриття виставки ми пропонували гостям обрати „свій“ архетип. І більшість відвідувачів обирали саме третю постать — попіл і стриману містику. Можливо, це ознака нашого сьогодення та реалій, у яких ми живемо, — ділиться спостереженнями Лусіна Ольховська. — Проте в цьому немає безнадії. Як кажуть японці, квітка є квіткою доти, доки вона в’яне. На будь-якій стадії в’янення вона зберігає свою красу».

Графіка Андрія Чебикіна та майбутні відкриття

Окрім скульптур Люди Ковальчук, в експозиції представлені левкаси Катерини Калініної та графіка видатного українського художника, лауреата Шевченківської премії Андрія Чебикіна.

Зображення ліричних героїв твору Івана Франка, які музею подарував сам автор, незабаром відзначать свій власний 30-річний ювілей — графічні аркуші були створені наприкінці 1990-х років. Його витончені графічні лінії додають художнім образам кокетливої романтики та класичної стриманості.

Музейники наголошують, що нинішня виставка — це лише один із кроків у великому вшануванні Каменяра. Зараз у приміщенні Меморіального будинку Лесі Українки діє постійна експозиція, присвячена трьом візитам Франка до Києва.

А всередині музейного комплексу тривають підготовчі роботи для відкриття повноцінної масштабної експозиції про взаємодію наддніпрянської та галицької інтелігенції.

Виставка «Тричі являлася мені любов»

Коли: до 29 вересня 2026 року

Де: Меморіальний будинок Михайла Старицького (вул. Панаса Саксаганського, 93)

Квитки: 150 грн (пільговий — 75 грн).

До теми: «Сойчине крило» повертається: у столиці відбулися перші покази забутого балету.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»