Ірина Квасниця: Складаємо пазли родоводу
У Концепції розвитку української мови, культури та виховання історичної пам’яті в жителів міста Києва на 2015-2020 роки, яку затвердила Київрада, особлива увага приділяється популяризації давнішніх традицій. Як їх відродити, адаптувати до сьогодення? Про це, а також про плекання в молоді патріотизму, активної громадянської позиції з читачами «Вечірки» поділилася етнограф, громадський діяч, президент асоціації «Спадщина України» Ірина Квасниця. - Час од часу чуємо: чому багато хто не шанує традиції свого народу, забуває своє коріння? – розмірковує Ірина Юліянівна. – Пам’ятаєте, ще Тарас Шевченко писав: Чи ти рано до схiд сонця Богу не молилась? Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила? Отже, у нас споконвіку вважалося, що не привчати дітей до звичаїв – це такий самий великий гріх для матері, як гріх не молитися Богові. Часто скептики кажуть: у нас усе втрачено. Нічого не втрачено, треба просто почати робити це на державному рівні, щоб кожен навчальний заклад став осередком саме такого виховання. Наприклад, особисто я підготувала цикл лекцій та навчально-методичний матеріал для навчання педагогів дошкільних закладів і вчителів молодших класів з курсу «Великий світ маленької дитини» (76 годин).
- Це щось на зразок навчально-методичного комплексу?
- Я поставила собі за мету – створити системну навчальну п’ятиступеневу програму для виховання дітей від дошкільного закладу й аж до вищої школи. І таку програму вже підготовлено. Тут і «Книжка для батьків та педагогів», і казки та оповідання про Святого Миколая, про різдвяні свята, про рідну мову. Сюди також входять пазли, кубики, ігри, сценарії, музичні казки. Зараз у співавторстві з донькою Анастасією ми розробили методичні видання для садочків і початкової школи для творчості дітей з природного матеріалу (листя, глини, тіста). На додачу є музичні казки, музику до яких написав Євген Заставний. Усе це доповнює одне одного, як краплинка до краплинки. І викладання такого матеріалу має бути надзвичайно цікавим.
- Тобто педагоги отримують готовий інструментарій для впровадження цієї програми – бери і працюй.
- Саме так. І ці книжки мають дійти до дітей, батьків та вчителів. Ми вчимо педагогів, як правильно працювати з батьками, як донести їм цю інформацію. За цим принципом також створено програму для діток молодшого шкільного віку «Країнознавство». Вона про те, якого ми роду-племені, звідки ми пішли та що в нас за земля, як вона історично формувалась, які є герої, казки. І весь цей матеріал має методичний супровід. У кожній книжці також є термінологічні словники, що пояснюють значення слів, які вийшли з ужитку. Крім того, тут описані всі обрядові дійства під час родинних свят. Додам, що впродовж багатьох років на базі інститутів підвищення кваліфікації педагогічних кадрів я прочитала сотні лекцій у межах авторського семінару «Народознавство України: народи великої України». Також створено новий соціально-гуманітарний курс для студентів-магістрів «Україна: основи формування політичної нації», який проходить апробацію в одному з фінансових вишів.
- Чим відрізняється ваша двотомна праця «Традиції та звичаї українців» від подібних?
- Ця книга є першою спробою адаптації нашої генетичної культурної спадщини до сучасного життя та історичних реалій. Крізь призму народних традицій та звичаїв (обрядових пісень, кулінарії, оповідань, легенд, казок) подається методологічний механізм національної ідентифікації. Бо нам треба саме через усвідомлення своєї значущості виховувати в молоді гордість за своє національне коріння. Доповнює книгу аудіоальбом «Казки та легенди давньої землі Аратти» для дітей молодшого, середнього та старшого шкільного віку, а за мотивами цих казок уже випущено пазли, кубики, розвивальні ігри. Для найменших читачів – книжки-розмальовки «Жаб’яча абетка», «Колискова», «Про горобця Цяпку», «Бджілка і Христинка» та інші. Погодьтеся, що звичаї, як і рідна мова, єднають людей в один народ.
- А яку допомогу в цьому плані можуть надати громадські організації?
- Скажімо, ми створюємо культурні, образотворчі програми для дітей і молоді, а також просвітницькі, адаптаційні… Дуже хочеться, щоб усі наші напрацювання не були марними, щоб книги були перевидані й потрапили до бібліотек, шкіл. У мене є надія, що завдяки децентралізації влади, коли освіта фінансуватиметься місцевими радами та громадами, вони таки стануть державними замовниками цієї літератури й ці книжки потраплять і до шкільних бібліотек, і до педагогів. Вважаю, що саме такими програмами треба доповнювати ті, які схвалені освітянським міністерством. Варто всім пам’ятати: багатющий скарб звичаїв нашого народу ми отримали у спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв’язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам’ять народу.