«Косплей — це щастя»: як менеджер McDonald's перевтілюється в супергероїв та виборює нагороди на фестивалях

Життя Віталія сповнене разючих контрастів: удень він відповідає за затишок і позитивний настрій відвідувачів у самому центрі столиці, а у вільний час створює деталізовані обладунки та костюми культових персонажів відеоігор і коміксів.

Сьогодні менеджер із гостинності в McDonald's створює образи улюблених персонажів, виступає на найбільших фестивалях України та входить до складу журі косплей-конкурсів.

Для тих, хто не знайомий із цією темою: косплей — це творче захоплення, під час якого люди перевтілюються в персонажів із популярних фільмів, коміксів або відеоігр. Косплеєри часто власноруч створюють костюми, обладунки та реквізит. Згодом свої роботи вони демонструють на фестивалях, конкурсах і фотосесіях, де оцінюють не лише зовнішній вигляд образу, а й якість його виконання.

Загалом, це хобі, яке поєднує дизайн, пошиття одягу, виготовлення реквізиту, грим і акторську майстерність. Саме тому створення одного образу може тривати від кількох тижнів до кількох місяців.

ВІТАЛІЙ ЛАЗАРЕНКО: «МОЄ ЗАВДАННЯ — ЗРОБИТИ ТАК, ЩОБ КОЖЕН ГОСТЬ ВИЙШОВ ІЗ ПОСМІШКОЮ, А КОСПЛЕЙ ДАРУЄ МЕНІ ВІДЧУТТЯ СПРАВЖНЬОГО ЩАСТЯ»

— Віталію, більшість людей бачить вас у звичайній робочій формі McDonald's, а вже за кілька годин ви можете перевтілитися в героя відеогри чи коміксу. Якби вам потрібно було представитися нашим читачам, що насамперед розповіли б про себе?

— Вітаю! Мене звати Віталій. У повсякденному житті я працюю фахівцем із гостинності, якщо говорити простою і зрозумілою мовою, це менеджер залу в McDonald's.

Багато хто думає, що робота в залі — це лише про механічні дії, але насправді моя місія набагато глибша: я відповідаю за атмосферу, за те, з яким настроєм людина вийде від нас.

Моє головне завдання —це зробити так, щоб кожен відвідувач відчув себе бажаним гостем. Я допомагаю людям зорієнтуватися, знайти вільний столик у години пік, розібратися з терміналом самообслуговування чи швидко оформити замовлення.

Також я координую роботу команди в залі, підказую колегам, направляю їх і стежу за тим, щоб усе працювало як один злагоджений механізм. Це робота, яка вимагає колосальної емпатії та комунікабельності.

— Скільки років ви вже працюєте у цій сфері?

— У McDonald's я працюю вже четвертий рік. Час пролетів неймовірно швидко. Цікаво, що на нинішній посаді фахівця з гостинності я перебуваю вже третій рік. Тобто майже від самого початку компанія розгледіла мій потенціал у роботі з людьми, і я швидко отримав підвищення, про що жодного разу не пошкодував.

— Уже чотири роки ви працюєте в McDonald's. Що змінилося за цей час і чому вирішили залишитися?

— Чесно кажучи, спочатку не думав, що залишуся надовго. Але поступово зрозумів, що мені справді подобається працювати з людьми. Коли бачиш, що можеш комусь допомогти, вирішити проблему чи просто покращити настрій, це приносить велике задоволення.

— А чому свого часу обрали саме McDonald's? Це була мрія чи радше збіг обставин?

— На той момент усе вирішила банальна логістика та життєві обставини. Я мешкаю в Солом’янському районі, а тоді шукав роботу виключно в центрі Києва. Річ у тім, що я крутився як міг і паралельно мав ще одну роботу. Мені потрібна була локація, від якої було б максимально зручно й швидко діставатися до мого другого робочого місця.

McDonald's біля Хрещатика підійшов ідеально — він розташовувався буквально за кілька хвилин пішки від моєї другої локації. Це дозволяло мені ефективно поєднувати дві роботи, не втрачаючи дорогоцінний час на тривалу дорогу столицею. З часом ця робота повністю затягнула мене своєю динамікою та чудовим ставленням до людей.

— Ваше захоплення косплеєм досить незвичне. Як на нього реагують колеги, коли дізнаються, чим ви займаєтеся після роботи?

— Я ніколи цього не приховував, тому зараз про моє хобі знає більшість колег. І найприємніше, що реакція майже завжди однакова — щире здивування й цікавість.

Дехто починає розпитувати, як узагалі створюються такі костюми, скільки це займає часу, з яких матеріалів усе робиться. Я часто показую фотографії з фестивалів або навіть відео самого процесу крафту: як зі звичайного листа EVA-піни поступово народжується шолом чи частина обладунків. Для людей це виглядає майже як магія.

Ба більше, саме завдяки косплею я знайшов на роботі кількох дуже хороших друзів. Ми почали спілкуватися не лише під час змін, а й поза роботою. Коли поруч є люди, які щиро радіють твоїм успіхам і підтримують кожен новий проєкт, це дуже мотивує рухатися далі.

ВІТАЛІЙ ЛАЗАРЕНКО: «КОСПЛЕЙ — ЦЕ СПОСІБ СКАЗАТИ „ДЯКУЮ“ ГЕРОЯМ, ЯКІ НАДИХАЛИ МЕНЕ ВСЕ ЖИТТЯ»

— Ви пам’ятаєте момент, коли вперше зрозуміли, що хочете не просто грати у відеоігри, а буквально стати одним із їхніх героїв?

— Мій шлях розпочався ще у 2013 році. Саме тоді я з головою поринув у світ відеоігор. Мене цікавив не лише ігровий процес, а й усе, що стояло за ним: історія створення консолей, розвиток комп’ютерного «заліза», технічні особливості, робота дизайнерів і сценаристів. Я годинами дивився огляди, читав статті та досліджував лор великих франшиз — Assassin's Creed, «Відьмак», Resident Evil, Silent Hill.

Саме тоді я вперше відкрив для себе світ фендомів і косплею. Дуже добре пам’ятаю, як натрапив на фотографії американської косплеєрки Джессіки Нігрі. Те, що вона робила, мене буквально вразило.

Я подумав: «Вау, це ж неймовірно». Ти не просто граєш за героя на екрані — ти можеш перенести його у реальне життя. На якийсь час стати ним, відчути його характер, рухи, манеру поведінки. Для мене це було ідеальним поєднанням творчості, акторської гри та можливості віддати шану персонажам, яких люблю.

— Багато людей досі сприймають косплей як красиві костюми й фотосесії. Що це насправді означає для тих, хто живе цією справою?

— Якщо розібратися, то універсальної відповіді не існує, бо для кожного косплеєра сенс свій.

Будь-який персонаж чи то з аніме, фільму, книги чи гри — має власну історію. Його перемоги, поразки, страхи й випробування часто перегукуються з нашими переживаннями. Ми впізнаємо себе в цих героях або вчимося в них чогось важливого.

Саме тому для когось косплей — це творчість, для когось спосіб самовираження, а для когось — можливість хоча б на день стати тим героєм, який надихав його роками.

— З боку здається, що достатньо просто купити костюм. Наскільки багато праці насправді стоїть за хорошим косплеєм?

— Для багатьох моїх колег косплей — це першочергово технічний виклик, перевірка власних можливостей як інженера чи кравця.

Це складна робота: потрібно розібратися, як правильно розкроїти й скрафтити броню з EVA-піни, як змоделювати й надрукувати дрібні деталі на 3D-принтері, як їх правильно заґрунтувати, відшліфувати до ідеального стану та реалістично пофарбувати, передавши текстуру металу чи шкіри.

Хтось робить акцент на складному пошитті одягу, історичному крої та вишивці.

— А за яким принципом ви обираєте персонажів? Це має бути популярний герой чи той, хто особисто вас зачепив?

— Для мене особисто косплей — це передусім найвищий прояв любові до персонажа. Я беруся лише за тих героїв, які залишили глибокий слід у моїй душі, змінили мене або мотивували стати кращим.

Наприклад, Doom Slayer із серії Doom свого часу настільки вразив мене своєю незламною силою та фізичною формою, що це стало для мене потужним поштовхом нарешті піти до спортзалу й серйозно зайнятися собою.

Леон Кеннеді з Resident Evil підкорив своїм фірмовим почуттям гумору в найтемніші моменти та непохитною вірністю — він готовий пройти крізь пекло, аби врятувати друзів.

Але мій абсолютний фаворит — це Людина-павук. Його історія — це класична драма про те, що «з великою силою приходить велика відповідальність».

Це персонаж, який щодня жертвує особистим життям, фінансовим благополуччям та власними мріями заради безпеки інших людей, бо знає: якщо він може допомогти, він зобов’язаний це зробити. Ця жертовність та внутрішня сила мене неймовірно надихають.

ВІТАЛІЙ ЛАЗАРЕНКО: «КОСПЛЕЙ СТАВ ЧАСТИНОЮ МОГО ЖИТТЯ, БО ДАВ МЕНІ НЕ ЛИШЕ ТВОРЧІСТЬ, А Й СПІЛЬНОТУ ОДНОДУМЦІВ».

— У який момент захоплення косплеєм перестало бути просто мрією і стало справою, якою ви захотіли займатися серйозно?

— Насправді я палко загорівся цією ідеєю ще у 2018–2019 роках. Проте реальність диктувала свої умови, і мені довелося на певний час змінити пріоритети. Тоді якраз анонсували консолі нового покоління — PlayStation 5 та Xbox Series X. Я дуже хотів придбати їх одразу на релізі, тому вирішив тимчасово відкласти мрії про косплей і спрямувати всі заощадження на покупку техніки.

Але у 2021 році все змінилося. Я дізнався, що на київський Comic Con приїде польська акторка та модель Гелена Манковська — саме вона подарувала свою неймовірну зовнішність Леді Дімітреску в грі Resident Evil: Village, яка тоді була на піку популярності.

Я дуже хотів зустрітися з нею, зробити фотографію та отримати автограф. Але мені не хотілося просто прийти як звичайний фанат у повсякденному одязі.

Хотілося показати свою любов до гри та персонажів, тому я вирішив підготувати перший образ — так званий «закос» на Ітона Вінтерса, головного героя Resident Evil: Village.

Це був ще не професійний костюм, а радше перша спроба перевтілення. Але саме вона стала для мене точкою входу у світ косплею.

— Що ви відчули, коли вперше прийшли на фестиваль уже не просто як глядач, а як частина цього світу?

— Коли я прийшов на фестиваль, то потрапив у зовсім інший вимір. Я познайомився з величезною кількістю дивовижних людей із нашого ком’юніті.

До цього в мене не було друзів, які б настільки сильно розділяли моє захоплення гік-культурою. А тут я побачив людей, які горять цим. Я побачив, скільки праці, душі й безсонних ночей вони вкладають у свої костюми, який неймовірний перформанс вони влаштовують.

Цей вогонь у їхніх очах мене остаточно підкорив. Я повернувся додому, і на свій день народження, 14 жовтня 2021 року, твердо пообіцяв собі: відсьогодні я стаю частиною цього світу. Я буду косплеєром.

 — Коли ви сказали рідним, що хочете займатися косплеєм, якою була їхня перша реакція?

— Мені дуже пощастило, адже батьки поставилися до мого рішення абсолютно адекватно й підтримали мене. Пам’ятаю день, коли додому прийшла величезна коробка з моїм першим повноцінним костюмом Людини-павука.

Мама подивилася на це, посміхнулася й сказала: «А, то це твоє нове хобі? Ну що ж, якщо тобі це дійсно подобається і приносить радість — чому б ні, займайся!».

Батько також підтримав. Він і зараз із великою цікавістю розглядає фото з моїх професійних фотосесій, розпитує про деталі й щиро захоплюється результатом.

— Чи були люди, які не розуміли вашого захоплення або вважали його незвичайним?

— Насправді ні. Друзі навіть казали, що для них це було цілком очікувано, адже з дитинства я цікавився кіно, відеоіграми, постійно розповідав сюжети й завжди мав любов до перевтілень.

Мені дуже пощастило, що поруч не було людей, які б намагалися знецінити це захоплення.

Але навіть якби хтось не зрозумів — це навряд чи мене зупинило б. Косплей — це моє джерело натхнення і радості. Це частина мого життя, яка робить мене щасливішим.

ВІТАЛІЙ ЛАЗАРЕНКО: «КОСПЛЕЙ НЕ ОКУПАЄТЬСЯ ГРОШИМА — ВІН ОКУПАЄТЬСЯ ЕМОЦІЯМИ».

— Коли глядач бачить готовий костюм на фестивалі, він бачить лише фінальний результат. Скільки часу насправді може стояти за одним таким образом?

— Це дуже індивідуально, і єдиного терміну немає. Усе залежить від складності персонажа, кількості деталей і того, наскільки глибоко ти хочеш зануритися в образ.

Є костюми, які можна зробити за кілька тижнів або місяць, якщо добре організувати процес. Але є масштабні проєкти з важкою бронею, електронікою, підсвічуванням чи механічними елементами, які можуть забрати навіть рік щоденної роботи.

Кожен такий костюм — це фактично окремий творчий проєкт. Ти не просто збираєш речі докупи, а поступово створюєш персонажа з нуля.

— Як виглядає ваш звичайний день, коли ви готуєте костюм до фестивалю? Чи доводиться жертвувати чимось заради творчості?

— Оскільки в мене є основна робота, крафт займає весь вільний час. Найчастіше доводиться жертвувати відпочинком і сном.

Мій графік повністю підлаштований під створення костюмів. Якщо я працюю в першу зміну — приблизно з 7:00 до 15:30, — то після роботи одразу їду додому, сідаю за робочий стіл і займаюся деталями.

Якщо ж у мене друга зміна — з 14:00 до 23:00, — то після повернення додому я все одно можу ще кілька годин працювати над костюмом. Буває, що засинаю далеко після опівночі.

Але коли бачиш, як звичайний шматок матеріалу поступово перетворюється на частину обладунку чи деталь персонажа, це дуже мотивує.

— Який костюм став для вас найбільшим випробуванням і чому?

— Наймасштабнішим викликом у моєму житті став костюм Смерті з гри Darksiders. Ми створювали його разом із командою спеціально для великого виступу на сцені Fancon.

Це був справжній марафон — приблизно 5–6 місяців щоденної роботи.

Нам потрібно було створити складні анатомічні бодісюти, правильно підігнати їх під фігури, виготовити деталі з EVA-піни, зробити обробку, фарбування та передати ефект стародавнього міфічного обладунку.

Було багато моментів, коли щось не виходило. Ми переробляли деталі з нуля, помилялися, нервували через дедлайни, втомлювалися. Але саме цей процес і показує, чому косплей такий особливий.

Коли в результаті виходиш на сцену й бачиш, що задум ожив — усі ці складнощі відходять на другий план.

— Скільки разів вам уже доводилося виходити на сцену у власноруч створених образах?

— Якщо рахувати всі виступи, то приблизно сім разів.

Серед них були такі українські фестивалі, як Anime Legend, Legendary, Almork, а також головний конвент країни — Fancon.

Кожен вихід на сцену — це окремі емоції. Ти стоїш перед великою кількістю людей, чуєш реакцію залу і буквально відчуваєш енергію глядачів. Цей адреналін складно порівняти з чимось іншим.

— Косплей — це захоплення, яке потребує багато часу та грошей. Чи можна сказати, що ці вкладення колись повертаються?

— Якщо говорити саме про гроші — то косплей в Україні майже ніколи не окупається. Матеріали, інструменти, 3D-друк, тканини, перуки, грим, фотосесії, оренда студій — усе це потребує значних витрат.

Але для мене ці вкладення повертаються зовсім в іншій формі — емоціями.

Справжнє хобі існує не лише заради фінансової вигоди. Воно дає досвід, знайомства і моменти, які неможливо купити.

На фестивалях ти зустрічаєш людей з усієї України, з якими рідко бачишся у звичайному житті. Ви разом спілкуєтеся, підтримуєте одне одного, ділитеся творчістю.

Ви можете разом погуляти, поспілкуватися на улюблені теми, накупити крутого мерчу та коміксів, підтримати одне одного під час виступів.

А коли ти стоїш на сцені, а зал аплодує — тоді розумієш, що кожна безсонна ніч, кожна витрачена гривня і навіть кожна маленька травма під час створення костюма були недаремними.

ВІТАЛІЙ ЛАЗАРЕНКО: «УКРАЇНСЬКИЙ КОСПЛЕЙ СЬОГОДНІ — ЦЕ ВЖЕ НЕ ПРОСТО ХОБІ. ЦЕ МИСТЕЦТВО, ЯКЕ РОЗВИВАЄТЬСЯ ПОПРИ ВСІ ВИКЛИКИ».

— Якщо повернутися на кілька років назад, яким був український косплей тоді і яким ви бачите його зараз?

— Я спостерігаю колосальний стрибок у розвитку. За останні роки наша сцена дуже змінилася і стала набагато професійнішою.

Особливо великий поштовх стався після проведення першого Fancon у 2024 році. Цей фестиваль фактично підняв планку українських заходів на новий рівень і показав багатьом людям, що косплей — це не просто хобі чи фотографії в костюмах, а справжнє мистецтво.

Після цього я побачив великий приплив нових людей у спільноту. У 2025–2026 роках з’явилося багато молодих крафтерів, дизайнерів і кравчинь, які одразу демонструють дуже високий рівень.

Іноді дивишся на роботу людини, яка тільки починає, і не можеш повірити, що це її перші проєкти. Рівень став настільки високим, що багато новачків одразу створюють речі професійного рівня.

— Чи змінилося ставлення українців до таких захоплень, як ігри, аніме, комікси та косплей?

— Так, дуже сильно.Раніше багато людей соромилися своїх захоплень або боялися, що їх не зрозуміють.

Особливо це стосувалося підлітків, які могли приховувати любов до аніме, відеоігор чи коміксів через страх осуду.

Зараз ситуація зовсім інша. Люди відкрито носять тематичний одяг, прикрашають рюкзаки значками, роблять татуювання за мотивами улюблених всесвітів і не приховують, що їм це подобається.

Мені здається, суспільство стало набагато відкритішим до самовираження. Люди зрозуміли, що захоплення — це частина особистості, а не щось, за що потрібно виправдовуватися.

 — Війна змінила майже всі сфери життя. Як вона вплинула саме на косплей-спільноту?

— Війна наклала свій важкий, трагічний відбиток. Вона вплинула максимально негативно, адже наша спільнота зазнала непоправних втрат.

Багато талановитих косплеєрів, крафтерів, чудових хлопців змінили свої сценічні костюми на піксель і пішли захищати Україну в лавах ЗСУ. Багато з них, на жаль, загинули на полі бою.

Це невимовний біль для всього нашого ком’юніті. На кожному фестивалі ми обов’язково вшановуємо їхню пам’ять хвилиною мовчання. Вони — наші справжні, залізобетонні герої.

Якби не їхній подвиг і не щоденна боротьба Збройних Сил України, ми б ніколи не змогли проводити ці фестивалі, створювати костюми чи просто жити в наших містах. Я схиляю перед ними голову.

— Попри всі труднощі українські косплеєри продовжують творити. Що, на вашу думку, допомагає їм не зупинятися?

— У мене викликає безмежну гордість і повагу той факт, що попри постійну загрозу ракетних обстрілів, атаки безпілотників, регулярні сирени повітряних тривог та важку моральну атмосферу, українські косплеєри не здаються.

Вони продовжують працювати в темряві при свічках під час блекаутів, шиють костюми у бомбосховищах і створюють роботи світового рівня.

Це ще один яскравий доказ того, що український дух не зламати жодному ворогу. Ми продовжуємо творити всупереч усьому.

— Ви стежите за косплеєрами з інших країн. У чому, на вашу думку, особливість саме української сцени?

— Я активно стежу за західними колегами з Європи та США й можу з упевненістю сказати: наш рівень деталізації, підходу до матеріалів та презентації образу в рази вищий.

Багатьом закордонним косплеєрам достатньо просто зібрати середній костюм і зробити кілька кадрів на телефон посеред галасливого виставкового залу — для них це межа.

В Україні ж люди підходять до справи як до справжнього мистецтва чи кіновиробництва. Наші косплеєри місяцями шліфують кожен гвинтик на обладунках, ретельно підбирають перуки, розробляють складний професійний грим.

Ми не обмежуємося фестивалями — ми орендуємо круті тематичні фотостудії, виїжджаємо на складні зйомки в ліси, занедбані будівлі, гори, залучаємо професійних фотографів зі спеціальним світлом, щоб створити справжній кінематографічний кадр. Це перфекціонізм у найкращому його прояві.

— Чи відчуває українська косплей-спільнота підтримку від іноземних колег?

— Так, і ця підтримка є дуже відчутною та щирою. Яскравий приклад — легендарний німецький косплеєр Maul Cosplay.

Він є світовою зіркою першої величини, але під час повномасштабної війни вже двічі приїздив до Києва на Fancon.

Він принципово відмовляється від будь-яких гонорарів за ці візити — приїздить виключно за власною ініціативою, щоб підтримати наше ком’юніті, висловити солідарність з українським народом та підняти наш бойовий дух. Він виступає на сцені з неймовірно потужними промовами, годинами спілкується з фанатами й фотографується з кожним охочим.

— Чи допомагають інші іноземні автори Україні поза фестивалями?

— Так. Багато західних косплеєрів підтримують Україну у своїх соцмережах, поширюють інформацію про війну, запускають благодійні збори або залишають посилання на допомогу у своїх профілях.

Для нас це дуже цінно. Коли люди з міжнародною аудиторією говорять про те, що відбувається в Україні, вони допомагають донести нашу історію до тисяч і мільйонів людей.

Ми дуже вдячні всім, хто не залишився осторонь.

ВІТАЛІЙ ЛАЗАРЕНКО: «КОСПЛЕЙ — ЦЕ ЩАСТЯ. ТИ СТВОРЮЄШ НЕ ПРОСТО КОСТЮМ, А ЦІЛИЙ СВІТ, У ЯКОМУ МОЖНА ХОЧ НА ДЕНЬ СТАТИ ГЕРОЄМ»

— Ви вже не просто займаєтеся косплеєм для себе, а й берете участь у конкурсах. Яке досягнення для вас стало найбільш особливим?

— Цей рік став для мене дуже успішним. На головному фестивалі Fancon наша команда з фендому Darksiders виборола почесне друге місце в одній із найскладніших номінацій — «Duo/Trio». Це величезне визнання нашої праці за цілих пів року.

Також у моєму активі є золота нагорода — перше місце на фестивалі Almork у тій же категорії, де ми виступали з моїм другом в образах із всесвіту Doom. Крім того, мене почали активно залучати як експерта: цього року я мав честь бути членом журі на великих фестивалях Winter Day та Almork.

Оцінювати роботу колег — це величезна відповідальність, але водночас і показник того, що мій власний рівень визнає спільнота.

— Як вам вдається поєднувати такий насичений графік, роботу в McDonald's, спортзал і хобі?

— Мій секрет дуже простий і водночас складний — це жорсткий тайм-менеджмент та залізна дисципліна. Я розписую свій день буквально по хвилинах і чітко знаю, що і коли маю зробити.

Робота в McDonald's дає мені фінансову стабільність, можливість купувати дорогі та якісні матеріали для крафту, а також заряджає мене енергією від спілкування з позитивними людьми.

Мій стандартний день виглядає так: зранку я обов’язково йду до спортзалу, щоб підтримувати фізичну форму. Адже багато моїх персонажів вимагають гарної атлетичної статури.

Потім відпрацьовую свою зміну на роботі, а ввечері, попри втому, сідаю за створення костюмів.

Коли у тебе є велика мета, коли ти бачиш фінальний образ у своїй голові й знаєш, заради чого працюєш — будь-яка втома миттєво відступає, відкриваючи друге дихання.

— Чи отримували ви вже пропозиції щодо комерційної зйомки чи моделінгу?

— Так, останнім часом моє портфоліо в соцмережах почало привертати увагу брендів. Мені вже кілька разів надходили пропозиції щодо професійних зйомок у комерційній рекламі різного одягу, аксесуарів та парфумерії.

Я з великим задоволенням погоджуюся на такі проєкти. Для мене це не просто підробіток, а насамперед неоціненний досвід роботи перед камерою, можливість випробувати свої акторські та модельні здібності в абсолютно новому форматі, навчитися краще взаємодіяти зі світлом і простором.

До речі, на роботі мої колеги та відвідувачі, які бачили мене в соцмережах, інколи жартома порівнюють мене з Принцом Чармінгом із мультфільму «Шрек» через схожу зачіску та типаж обличчя.

Гості навіть іноді підходять і запитують: «О, ти той самий принц Чармінг із TikTok? Можна з тобою сфотографуватися?». Я завжди з посмішкою погоджуюся. Думаю, це знак — мабуть, Чармінг стане моїм наступним великим сольним проєктом для сцени.

Пора вже втілити цей образ у життя (сміється).

— Якби вам потрібно було пояснити людині, яка ніколи не стикалася з косплеєм, що це для вас означає, яке слово ви б обрали?

— Я скажу без жодних вагань: це слово — щастя.

Косплей дарує мені відчуття абсолютної повноти життя. Навіть після найвиснажливіших місяців підготовки, після безсоння, навіть коли на самому фестивалі ти годинами ходиш у важкому, незручному костюмі, в якому через спеку важко дихати, а обладунки натирають шкіру — усе це стирається в одну мить.

Ти повертаєшся додому, знімаєш костюм, сідаєш у тиші й відчуваєш неймовірну внутрішню теплоту. Ти розумієш, що створив щось прекрасне своїми руками, подарував людям казку, зустрів однодумців і став частиною чогось більшого.

Це і є справжнє щастя, яке робить моє життя яскравішим та незабутнім.

Читайте також: FANCON 2026 у Києві: два дні косплею, відеоігор і зустрічей для фанатів попкультури.

Владислав МОШКІВСЬКИЙ, «Вечірній Київ»