Від Балкан до Африки: Україна вшановує військових, які служили миру
15 липня Україна відзначає День українських миротворців. Цього дня згадують військовослужбовців, які виконували завдання у найнебезпечніших точках світу, та вшановують тих, хто не повернувся з міжнародних місій.
Колись вони вирушали туди, де війна вже зруйнувала звичне життя: патрулювали небезпечні райони, розміновували дороги, супроводжували гуманітарні конвої, евакуйовували цивільних і доставляли допомогу. На їхній формі були український прапор і блакитна символіка миротворчих місій.
Сьогодні багато з них захищають уже власну країну. День українських миротворців встановила Верховна Рада у 2013 році. Його щороку відзначають 15 липня — на знак пошани до учасників міжнародних операцій ООН, ОБСЄ і НАТО, а також для збереження пам’яті про військових, які загинули під час виконання миротворчих завдань.
Перший український контингент вирушив до Боснії
Саме 15 липня 1992 року два українські літаки доправили до Боснії передову групу 240-го окремого спеціального батальйону. Понад 40 військовослужбовців прибули до регіону, де тривали запеклі бойові дії.
Так розпочалася миротворча історія незалежної України.
Відтоді понад 40 тисяч українських військових взяли участь майже у 30 міжнародних операціях із підтримання миру та безпеки. Вони служили в Боснії і Герцеговині, Косові, Анголі, Македонії, Афганістані, Грузії, Іраку, Лівані, Судані, Кот-д’Івуарі, Демократичній Республіці Конго та інших країнах.
Кожна з цих місій мала власні умови й ризики.
На Балканах українські підрозділи патрулювали зони розмежування, охороняли стратегічні об’єкти, супроводжували гуманітарні вантажі та розміновували території. Українські сапери здобули репутацію фахівців, здатних працювати у найскладніших умовах.
В африканських країнах українські льотчики й вертолітники перевозили гуманітарні вантажі, проводили спостережні польоти та евакуйовували людей із небезпечних районів. До воєнних загроз там додавалися виснажлива спека, складні кліматичні умови та небезпека нападів збройних угруповань.
Однією з наймасштабніших для України стала місія в Іраку. Українські військові охороняли важливі об’єкти, проводили розмінування, допомагали відновлювати школи, дороги, лінії електропередач і системи водопостачання. Медичну допомогу українських військових медиків отримали десятки тисяч місцевих жителів.
У Косові українські військовослужбовці багато років несли службу у складі міжнародних сил KFOR, які діяли під проводом НАТО.
Миротворчість також мала свою ціну
Міжнародні місії не були безпечними відрядженнями. Українські військові працювали у зонах збройних конфліктів, під обстрілами, серед замінованих територій і в умовах постійної небезпеки.
За даними Генерального штабу ЗСУ, під час служби у миротворчих місіях загинули 55 українських воїнів. Їхні імена вшановують у Залі пам’яті Міністерства оборони разом з іменами інших полеглих захисників України.
За кожною з цих втрат — конкретна людина, родина, побратими й незавершене життя.
Тому 15 липня — не лише дата про міжнародний авторитет держави. Це день пам’яті про тих, хто ризикував собою заради того, щоб у чужих містах припинили стріляти, відкрилися гуманітарні коридори, а цивільні могли повернутися до своїх домівок.
Війна прийшла до їхнього дому
Після початку російської агресії у 2014 році багато колишніх миротворців стали на захист України. Вони вже бачили наслідки воєн у Боснії, Косові, Іраку чи африканських країнах — зруйновані міста, заміновані дороги, травмованих війною людей.
Тепер цей досвід довелося застосовувати вдома.
Сьогодні українські військові борються не лише за територію своєї держави. Вони захищають ті самі принципи міжнародного права, безпеки та недоторканності кордонів, які українські миротворці десятиліттями допомагали відстоювати в інших країнах.
15 липня Україна дякує тим, хто носив блакитний шолом поруч з українським прапором. І згадує тих, хто вирушив відновлювати мир на чужій землі, але не повернувся додому.
Леонід РУДЕНКО