Михайло Чембержі розкрив секрети дитячої Академії мистецтв

- Михайле Івановичу, в чому особливість вашого навчального закладу?

В його основі - концепція безперервної професійної  мистецької освіти від підготовчої до вищої школи. У нас навчається 540 учнів, юних студентів та студентів -  відповідно у підготовчій,основній (1- 11 курси) та вищій школах... Є різні напрямки  навчання - факультети музичного, образотворчого, театрального, хореографічного мистецтва.

-  Що допомагає дітям реалізовувати свій талант?

- Наші маленькі вихованці дивляться на бакалаврів вищої школи і відчувають  ту висоту, яку мають досягнути. А старші розуміють, що вони є прикладом ... У коридорах зустрічають видатних Майстрів, які у нас викладають, - то звичайна, але дуже хвилююча мить. Така система, яка поєднує всіх, створює дуже серйозний педагогічний механізм впливу на розвиток талановитих дітей.
Юні студенти, окрім спеціальних дисциплін, вивчають загальноосвітні предмети, отримують державні документи про повну та  базову середню освіту, відповідну спеціальну освіту. Студенти вищої школи – дипломи бакалаврів мистецтв. Наші педагоги загальноосвітніх предметів гарно освічені в мистецтві, успішно інтегрують ці знання в різних дисциплінах. А ще у нас багато конкурсів, фестивалів, виставок, мистецьких акцій та проектів – це потужна педагогічна дія , спрямована на щоденне професійне зростання, набуття важливих знань та навичок .

 - Маєте в навчальному закладі власні традиції?

- Так, наприклад , на Перше вересня у нас немає обраної дівчинки з дзвіночком, яку несуть на мужньому плечі старшокурсника . Важко зрозуміти , чому саме вона, бо ж поряд стоять й інші дівчатка, такі ж творчі, гарні, красиві...  Просто купуємо всім  маленькі дзвіночки - і разом, спільним ансамблем єдності та щирості бажаємо всім доброго навчального року. Це хвилюючий  момент партнерства  і поваги один до одного. І таких традицій , справжних педагогічних ефективних технологій  за 23 роки існування Академії чимало ...

- Які інновації запроваджуєте?

- Багато можливостей відкриває дистанційне навчання, використання комп’ютерних технологій. Якщо наші діти їдуть на будь-який творчий конкурс, це не викликає особливої тривоги  щодо пропущених занять. Вони отримують завдання, працюють, навіть, в іншій державі, постійно на зв’язку з викладачами - власне, так забезпечується безперервність навчання, яку ми декларуємо. Треба привчити нашу юнь  вчитися, виховати це як важливу звичку, набуту на все життя. Не просто безрозсудно заповнювати валізу Знань, іноді непідйомну,  а вміти використати те,  що конче потрібне зараз та, у разі необхідності, розширити обсяг інформації. Все це та багато чого іншого, у поєднанні, з володінням трьома  іноземними мовами, створюють оптимистичну перспективу конкурентоспроможності  наших вихованців будь-де: в Україні, Європі, Америці чи Азії.

-  Вже під час навчання ваші студенти завойовують різні нагороди ...

- Ми представляємо їх роботи на усіх майданчиках як вагомий результат творчої праці разом із своїми видатними педагогами . Але при цьому не робимо з цього  фетиш – це звичайна навчальна робота . Якщо хтось переміг у конкурсі, збираємо лауреатів один раз - кажемо добре слово, фотографуємося, розміщуємо на сайті. Я підкреслюю, що це тільки факт вашої біографії, працюйте далі. Успіх – це свято вчорашнього дня. А назавтра, вже зранку знову треба наполегливо працювати. Те, що ти досяг сьогодні, - це сходинка, нижче якої не можеш піти. Хай це буде особистий маленький  тріумф, але він не має затьмарювати очі.  Саме  сума таких маленьких тріумфів можливо, колись, складе великий Тріумф, який зветься світовим визнанням...

- Яке є у їх наставників?

- Так. Щоправда, в Академії не практикується публічне поклоніння авторитетам. Навіть , на дверях аудиторій і кабінетів немає написів, хто там - народний артист, академік, професор...  Справжній    авторитет не від того, що там намалювано на дверях, а від того, що діти знають і внутрішньо відчувають, що з ними поряд справжній Майстер.

 - За якими критеріями обираєте майбутніх студентів?

- Дефіциту талановитих дітей в країні немає. У нас завжди є конкурс, і на перші курси, і у вищу школу. Це серйозне творче змагання і випробування. Треба не помилитися і обрати тих, хто не тільки об’єктивно готовий займатися, а й має багато інших якостей: працездатність,  здатність працювати у колективі талановитих колег, можливість не радіти власному успіху забагато, а привітати інших, бути щирим. Прищеплюємо нашим вихованцям важливі загальнолюдські цінності. Систематично працюємо для наших героїчних воїнів , провели виставку онкохворих дітей, зібрали їм кошти на лікування, підтримали щирим словом. Активно концертуємо , зустрічаємо гостей зі всього світу – власне, живемо насиченим творчим життям ... У всіх у нас має бути виховане почуття впевненності долати труднощі, перепони, власну гордість, яка заважає, самолюбування.

- Як проходить звичайний робочий день ректора?

Коли тепло, з ранку зустрічаю своїх колег. Приємно всіх побачити, спитати що сталося, якщо у когось поганий настрій. Відвідую лекції, уроки, проекти. Маю академічні години у вищій школі, консультую клас композиції. Крім того, у нас регулярно проходять ректорати, вчені ради, засідання кафедр. А у вечірній час, вдома, після роботи, пишу музику. Звик це робити без інструменту. На фортепіано можу лише перевірити, чи правильно записав.

- Як оцінюєте сьогоднішнє мистецьке життя Києва і сучасних композиторів?

- Є дуже обнадійливі моменти. Це не тільки підтримання і продовження високого рівня, в  тому числі в організації театрально-концертного життя. Прийшли молоді амбітні керівники, які хочуть по-своєму щось показати  у культурному середовищі.

Щодо композиторів, то в нас дуже талановита молодь, що я бачу і в студентах Академії. Вона мислить по-сучасному, експериментує з інструментарієм, формами, а головне - використовує підвалини, які дали видатні педагоги класичної академічної композиторської школи. Повага до класичної спадщини, володіння фундаментальними основами академічної школи, не лише в музиці, а й в інших видах мистецтва, дає імпульс натхнення, який допомагає реалізуватися.

- Кажуть, що свій перший твір ви написали у шість років. Що це було?

- Мазурка. Я народився в Ізмаїлі, де по Дунаю лунають вальси, мазурки, існує певне культурне середовище. Я багато грав цю мазурку, навіть ,нещодавно хотів зробити її модифікацію. Але вирішив, що має бути в тому вигляді, в якому була. Зараз нікому не показую, бо як твір, звісно, не бездоганий .

- Чи знаходите час для творчості? У вас багато симфонічних, інструментальних творів. Що цікавить зараз?

- Я професійний композитор. Писати для мене -  це спосіб рухатися вперед. Зараз більше працюю з театральною музикою, вистави йдуть в деяких театрах. Лише в театрі «Колесо» в мене шість вистав. Для мене театральна музика - візуально-психологічна. Ніколи не пишу, якщо не розумію режисерський задум. Це момент поліфонічного бачення і певної дискусії. Коли режисер бачить в тобі не лише ілюстратора, а й співавтора, який може збагачувати драматичний ряд, дозволяє створювати власну музичну драматургію, мені цікава така робота.  Не анонсуватиму прем’єр, але вони будуть... Також пишу багато педагогічного матеріалу для різних інструментів, переважно програмні твори для дітей, звичайно , активно долучаюсь до участі у наукових конференціях, готую наукові статті тощо.

- Музика для дітей відрізняється від музики для дорослих?

- Дитяча музика має свою специфіку з точки зору сприйняття, але не з точки зору складності. Звісно, треба враховувати аудиторію, але я не люблю примітивізму, спрощення заради того, щоб тебе зрозуміли.

- Михайле Івановичу, хтось з ваших рідних працює у сфері мистецтва?

- Мій батько був талановитий аматор, він грав практично на всіх інструментах, виступав в оркестрах. Навчив мене грати на акордеоні. Мама співала дуже гарно. Але, на жаль, у моїй родині професійно музикою не займаються. Онука Дарія зараз навчається в аспірантурі Інституту проблем сучасного мистецтва, досліджує такий доволі нестандартний жанр мистецтва як інсталяція. Вона - графік, малює, має виставки і вже викладає. Бачу, як зростає... Дружина - інженер-конструктор. По життю ми давно разом, з 5-го класу. Вона про мене все знає, коректно, тактовно і делікатно допомагає. І завжди є першим слухачем.  Син Андрій працює у сфері комп’ютерних технологій. Багато років співав у хорі "Дзвіночок», об’їздив півсвіту. Але не обрав це за професією.

-  У вас дуже насичений графік. А як відпочиваєте?

- Відпочинок - болісна тема. Мої рідні страждають, бо в мене так мало вільного часу. У нас є невеличка дача під Києвом, буваємо там з родиною. Але я в цей час «обвішаний» телефонами і зайнятий думками про улюблену роботу.

Будьте постійно у курсі подій, якими живе столиця – підписуйтесь на канал «Вечірнього Києва» у Telegram!