Поезія під звуки повітряної тривоги: чому масований обстріл Києва не скасував виставку в метро. ФОТО

Вранці, 2 липня, коли Київ ще оговтувався від наслідків чергового масованого удару — росіяни випустили по столиці 28 ракет, принісши руйнування та численні жертви, — на станції метро «Золоті ворота» представили виставковий проєкт «Вірші в метро 2026». Проєкт організував Польський інститут у Києві.

Протягом усього липня пасажири підземок Києва, Харкова та Дніпра бачитимуть постери з європейською поезією в оригіналі та українському перекладі. За естетичною формою проєкту ховається глибокий підтекст.

Культура як інструмент виживання

Для західного спостерігача проведення культурних заходів у місті, яке кілька годин тому пережило смертоносну атаку, мабуть, дивує. З погляду зовнішнього світу, у часи екзистенційної загрози базовою потребою є суто фізичне виживання. Проте Україна руйнує ці стереотипи.

Директор Польського інституту в Києві Ярослав Ґодун зазначає, що така поведінка є ознакою високої зрілості українського суспільства:

«Люди з-за кордону можуть дивуватися, що в час війни українці турбуються про культуру… Але це показує зрілість суспільства. Є ЗСУ, які борються на фронті, а є інші люди, які борються за те, щоб суспільство могло жити й вчитися. Після війни має бути суспільство, готове відбудовувати країну не лише фізично, а й інтелектуально».

Проєкт «Вірші в метро 2026»: географія та сенси

Експозиція об’єднала авторів із шести країн: Іспанії, Литви, Польщі, Чехії, Шотландії та України. Пасажири метро зможуть прочитати твори Лесі Українки, Артура Дроня (він сам начитав цей вірш), Рімаса Ужґіріса, Петра Грушки, Елісон Кісснер, Міґеля Ернандеса, Яна Твардовського та Адама Міцкевича. На кожному плакаті розміщено QR-код, який веде до аудіозаписів віршів на «Радіо Культура».

Тематика поезій напряму апелює до викликів демократичного світу та досвіду російсько-української війни. Це вирішує одразу два аналітичні завдання:

Внутрішнє: інтегрує поетичне слово у повсякденний простір громадян, які щодня перебувають під загрозою обстрілів (саме тому обрано метрополітени Києва, Харкова та Дніпра — міста, які чи не найбільше потерпають від ударів).

Зовнішнє: демонструє міжнародним партнерам, що іноземні дипломатичні та культурні установи продовжують працювати в Україні, транслюючи світові сигнал: «Україна живе, працює і не піддається».

Символізм моменту: «Спішімо кохати людей»

Війна радикально змінила сприйняття часу та цінності людського життя. Пан Ярослав окремо відзначив, що щиро радий бачити серед представлених творів вірш, який він особисто дуже любить і який, на його думку, максимально точно відображає нинішній драматичний момент.

Йдеться про поезію польського поета-священника Яна Твардовського «Спішімо» (Spieszmy się), де звучать пророчі для сьогоднішньої України слова: «Спішімо кохати людей, вони так швидко відходять».

На тлі страшної нічної атаки 2 липня, цей твір набув особливої гостроти. Яе нагадування про гостру потребу шанувати й любити одне одного вже зараз, адже війна щодня може забирати тих, із ким ми ще вчора ділили спільне життя.

Разом з тим, культура під час війни в Україні перестала бути розвагою чи елементом дозвілля. Вона перетворилася на форму психологічного захисту та інтелектуального спротиву.

Проєкт «Вірші в метро 2026» доводить: солідарність європейських країн з Україною виходить далеко за межі постачання зброї. Поетичні рядки на станціях метрополітену нагадують про цінності, які є у основах Європейського Союзу: повага до людської гідності та свобода.

До слова, в Україні проєкт «Вірші в метро» вперше був реалізований у 2011 році з ініціативи Польського інституту в Києві.

Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»