«Найбільше боялася болгарки»: як бухгалтерка з 25-річним стажем опанувала фах сантехніка та відкрила у Києві ФОП

Історія «перенавчання» Тетяни почалася зі втоми. Не фізичної, а психологічної, від монотонності, що накопичувалася роками, і коли робота не приносить задоволення. А ще й підводить із грошима.

Тетяна закінчила технічний інститут, а потім багато років працювала бухгалтером у будівельній організації. Цієї зими їхня фірма практично зупинилася через брак замовлень і робітників. Усе збіглося так, що коли на очі потрапило оголошення про набір на курси робітничих спеціальностей, вона зважилася. І з цього почалася її власна історія перевтілення.

Ці курси тривали три місяці на базі Київського професійного коледжу цивільного будівництва. Навчання реалізували в рамках проєкту «Публічно-приватне партнерство для поліпшення професійної освіти в Україні» (EdUP), який впроваджує Swisscontact за підтримки уряду Швейцарії та Міністерства освіти і науки України.

«Це було, мабуть, у січні. Я завжди працювала з бухгалтерією, і допрацювалася до вигорання і виснаження. Хотілося якихось змін. А популярні курси для жінок — на майсринь манікюру і брів — мене не цікавили», — згадує Тетяна.

І так вона потрапила на навчання для зварювальників і сантехніків.

ЧОМУ САМЕ САНТЕХНІКА ТА ТРУБИ?

Пояснення в неї дуже конкретне і дуже практичне.

«Мені подобається сам процес підключення мереж, розведення труб. Як зробити і оптимізувати, щоб було правильно і ефективно. Справа у тому, що я у будівельній фірмі бачила багато „сантехнічних“ помилок: не так встановлений унітаз, незручне підключення кранів. Це трохи дратувало, і завжди думала: а можна ж зробити це по-іншому», — розповідає вона.

У лютому Тетяна подала документи й почала навчатися — щоденно, без жодного пропуску за весь курс. Враховуючи, що живе вона за містом, у Київській області, щоденні поїздки до Києва були випробуванням. Та найбільше їй запам’яталося не це.

«У лютому і березні у нас часто не було світла, а у нашому лекторії завжди була електроенергія і тепло — і це було так приємно. Повертало відчуття якоїсь правильності», — каже вона.

СТРАХ ПЕРЕД БОЛГАРКОЮ ТА ЛЕГКІСТЬ ПАЯННЯ ТРУБ

У навчанні найбільше лякали саме інструменти — попри технічну освіту (Тетяна за фахом інженер-конструктор радіоелектронних приладів), користуватися ними самостійно вона раніше не мала нагоди.

«Найважче — страх до цих інструментів, хоч я їх бачила, але не користувалася ними. Єдиний страх, який у мене був — це різати болгаркою», — згадує жінка.

Та поступово, з підтримкою викладачів та одногрупників, страх вдалося подолати.

Натомість найлегше їй давалося спаювання труб. Тут спрацював попередній досвід: за освітою вона займалася паянням схем і жгутів, тож процес був інтуїтивно зрозумілим.

Особливо теплі враження залишилися від практичних занять — екскурсій на підприємства, виставки будівельних матеріалів, де можна побачити нові технології та матеріали в дії.

«Я завжди хочу бачити, як працюють підприємства», — пояснює Тетяна.

ЩО ВОНА ВМІЄ

За підсумками навчання Тетяна опанувала монтаж і складання лічильників, спаювання труб, основи слюсарної справи. Але найбільше задоволення приносять їй побутові справи — те, з чим стикається кожна родина: підключення пральної машини, чистка бойлера, встановлення фільтрів.

Великі обʼєми робіт, де потрібна значна фізична сила, вона поки оминає — і чесно про це говорить, без перебільшень щодо власних можливостей.

ФОП, ВІДКРИТИЙ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ

Буквально через кілька днів після завершення навчання Тетяна зареєструвала ФОП. У переліку КВЕДів — монтаж сантехнічних виробів, вентиляція, кондиціонування.

Бухгалтерську роботу вона при цьому не залишає: каже, що знання технологій і матеріалів допоможе їй самій складати кошториси для замовників — а це теж частина її майбутньої справи.

Перших клієнтів Тетяна планує шукати через «сарафанне радіо» — і починати з невеликих об’єктів, найперше зі своєї власної квартири.

«Просто так прийти й сказати людині, що я вмію — ні. Можливо, спершу піти з досвідченою людиною», — пояснює вона свій обережний, поступовий підхід.

СТЕРЕОТИПИ, ВІК І ЧОЛОВІЧА ДОВІРА

Попри ентузіазм, шлях не був безхмарним. Навіть зараз є упередження щодо жінок у чоловічих професіях. Причому попит на фахівців дуже великий.

«У нас є упередження до жінок. Якщо маляр-штукатур — підходить, а якщо електрик-сантехнік — ні», — констатує вона.

Переглядаючи вакансії на одному із профільних сайтів, Тетяна звернула увагу на оголошення про монтаж лічильників — і там прямо вказувалося: потрібен чоловік.

Цікаво, що саму Тетяну зачепило не так гендерне упередження, як вікове. Якось, пробуючи змінити роботу, вона прийшла на співбесіду в одне комунальне підприємство, де був потрібен диспетчер. Разом із нею на співбесіді був студент. То майстер, подивившись на них обох, запитав хлопця, навіщо він привів свою маму.

«Мені було навіть трохи смішно з цієї ситуації, бо я ж закінчувала технічний інститут, у нас було по п’ять дівчат у групі, то до гендерного упередження наче звикла. Мабуть, мене більше зачепило те, що зараз звертають увагу на вік», — зізнається вона.

Натомість підтримку Тетяна отримала зовсім з іншого боку — від одногрупників і викладачів курсів. У групі склалися теплі, дружні стосунки, які допомагали проходити складніші моменти навчання.

У Тетяни двоє синів — 19 і 12 років. Коли вона повідомила їм про рішення опанувати професію сантехніка, їхня перша реакція була настороженою: мовляв, навіщо це тобі потрібно? Проте згодом хлопці оцінили вчинок мами й підтримали її сміливість та наполегливість.

ЧОМУ ЖІНКИ ДЕДАЛІ ЧАСТІШЕ ЙДУТЬ У «ЧОЛОВІЧІ» ПРОФЕСІЇ

За словами організаторів навчальної програми, історія Тетяни — далеко не виняток. У групах із різних міст України — Харкові, Чернігові — жінки активно йдуть на технічні спеціальності, причому іноді їх навіть більше, ніж чоловіків.

Хтось уже відкрив ФОП, хтось паралельно навчається на зварника, щоб опанувати окрему вузьку спеціалізацію. У Києві, за спостереженнями Тетяни, жінки вже активно займаються дрібним побутовим ремонтом — заміною дверних замків, шафок — і це поступово стає нормою.

В Україні — гострий дефіцит робітничих кадрів. Причин багато: значна частина чоловіків перебуває у війську чи задіяна в інших сферах, дехто виїхав за кордон або не працює і залишається вдома. Тож роботодавці змушені звернути увагу на жінок, навіть у «нежіночих» професіях».

ЗМІНА ПРОФЕСІЇ «ПІСЛЯ СОРОКА»

Наприкінці розмови Тетяна формулює пораду для жінок, які роздумують, чи варто змінювати професію «після сорока».

«Я б порадила спробувати, не боятися діяти. Не чекати, чи сподобається, а може, щось вийде чи ні — це буде хоча б досвід для себе. Ну, і ви самостійно зможете замінити вдома кран. А це вже чимало, зважаючи на ціни на цю послугу», — сміється вона.

Для Тетяни ця незалежність — і практична, і символічна. Уміння самостійно полагодити кран чи підключити пральну машину — це вже не дрібниця, а спосіб не залежати від чужого графіка, чужих цін і чужого рішення, прийти чи не прийти на допомогу.

Читайте також:

Державна служба зайнятості запускає опитування для українців 50+: як подолати бар’єри на ринку праці

Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»