«Уламок блискавки, що став золотом»: 55 років тому знайшли легендарну Скіфську пектораль
Ця золота нагрудна прикраса скіфського володаря визнана безцінним шедевром античного мистецтва та одним із головних скарбів української культури.
21 червня 1971 року український археолог Борис Мозолевський здійснив відкриття, яке назавжди змінило історію світової археології: на глибині понад 8 метрів, у кургані Товста Могила, з-під товщі глини зблиснула золота пектораль — шедевр греко-скіфського ювелірного мистецтва, виготовлений у 370–350 роках до н.е. Її досконалість форм та гармонія композиції досі не мають аналогів у світі.
Унікальні світлини та подробиці цієї визначної знахідки розповіли на сторінці Скарбниці Національного музею історії України, до колекції якого входить реліквія.
За словами істориків, у своїй праці «Скіфський степ» (1983) Борис Мозолевський детально описував, наскільки складними були ті розкопки. Центральна гробниця була пошкоджена обвалами, на глибині понад 8 метрів у склепі стояла вода, а курган фактично гинув через забудову поруч. Археологи працювали в надзвичайно важких умовах, аж поки не натрапили на те, чого не помітили грабіжники століття тому.
Фото з наукового архіву Інституту археології НАН України.
За словами дослідника, попри розкидані кістки та розграбований інвентар, лише за десять сантиметрів від місця, де порпалися мародери, лежали найкоштовніші речі небіжчика. Знайшовши пектораль о 14:30, археолог зізнавався:
«Моя фантазія виявилася надто убогою, щоб уявити собі щось подібне до розкопок. Варто було грабіжникам лише простягти руку ще на десять сантиметрів — і пектораль для людства була б назавжди втрачена».
Цікаво, що першою реакцією самого Мозолевського була не ейфорія, а колосальна втома від місяців напруженої праці. Він згадував, як після того, як вони разом із колегою Євгеном Черненком обережно розгребли глину, настрій змінився: археологи, порушивши методику заради безпеки знахідки, винесли пектораль на світло і, «як діти, почали від радості цілувати її».
Наприкінці розкопок, коли все вже було готове до відправлення в Київ, Бориса Миколайовича охопила дивна туга. Він згадував, як серед ночі пішов до мовчазного кургану, спустився в бокову гробницю і раптом затамував подих:
«Випадково піднявши догори голову, я раптом завмер приголомшений: крізь щілину в дерев’яному щиті в могилу дивилася яскрава одинока зоря — перша з того часу, як дві тисячі триста років тому було засипано могилу! І тоді я зрозумів, чого так довго шукав для порівняння із пектораллю: звичайно ж, це був не витвір людської руки, а зірка, що впала із неба й перетворилася на золото, уламок блискавки, диво, що стрічається раз на віку і назавжди робить людину причетною до таємниці».
21 червня 1971 року. Фото з експозиції Нікопольського краєзнавчого музею.
Сьогодні Золота пектораль залишається не лише безцінним експонатом, а й символом нашої ідентичності, який пройшов крізь віки, аби нагадати нам про велич минулого.
Нагадаємо, що ця нагрудна прикраса — ознака влади скіфського володаря. Вона вражає виваженістю, чіткістю ритму та пропорцій, демонструючи найвищий рівень греко-скіфського ювелірного мистецтва, створеного грецькими майстрами з урахуванням смаків скіфських правителів та жерців.
До теми: Затертий герб Мазепи та пожертва простого козака: у Києві триває виставка унікального золотарства.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»