На Кудрявці відкрилася виставка про історію місцевості та трагічну долю родини Мазюкевичів

Музей «Садиба на Кудрявці», де триває нова масштабна виставка про історію місцевості. Фото: Тетяна Асадчева
Музей «Садиба на Кудрявці», де триває нова масштабна виставка про історію місцевості. Фото: Тетяна Асадчева

Експозиція, створена на основі чотирирічних архівних досліджень, розкриває дивовижні факти про літописний Копирів кінець, показує архівні світлини втрачених пам’яток та повертає з небуття імена справжніх господарів будинку, де розміщується Музей.

У столичному музеї «Садиба на Кудрявці» відкрилася масштабна виставка «Передмістя у центрі міста». Вона розкриває маловідомі сторінки минулого однієї з найдавніших київських локацій — Кудрявця, що охоплює території вздовж вулиць Кудрявської, Січових Стрільців, Бульварно-Кудрявської, Обсерваторної, а також Кудрявського і Вознесенського узвозів, які колись були великим передмістям за межами укріплень «Міста Ярослава».

Ольга Король розповіла про історію місцевості та цікаві факти про власників музейної садиби. Фото: Тетяна Асадчева

Нещодавно «Вечірній Київ» завітав до музею, де поспілкувався зі співкураторкою Ольгою Король, яка розповіла, як крізь призму однієї садиби оживає тисячолітня історія нашого міста. За її словами, головною ідеєю було створити не просто тимчасову експозицію, а міцне підґрунтя для майбутнього.

«У нас було велике бажання зробити виставковий проєкт, що стане основою для постійної експозиції в майбутньому. Робота над цією виставкою триває всі чотири роки, відколи було змінено концепцію музею на Садибу на Кудрявці. Саме тоді почалося активне дослідження цієї місцевості, збір експонатів, копіювання документів та інтерв’ю з жителями», — зазначає Ольга.

Фото: Тетяна Асадчева

За її словами, нинішня експозиція стала результатом масштабної дослідницької праці, роботою з архівними матеріалами та інтерв’ю з місцевими мешканцями Кудрявця. Над цим проєктом вони працювали у співпраці з Віталієм Огієнком та Олександром Візерським, за підтримки Центрального державного архіву-музею літератури й мистецтва України та юридичної фірми «Ілляшев та Партнери».

Фото: Тетяна Асадчева
Фото: Тетяна Асадчева

Ольга Король розповідає, що концепція першого поверху виставки побудована навколо уявного збірного образу дослідника та українофіла межі XIX–XX століть, який винаймає тут житло у реальних історичних постатей — родини Мазюкевичів, останніх приватних власників садиби.

«Щоб виставка була живою, ми додали цього героя, науковця, людини, яка б могла проживати тут понад 100 років тому і винаймати житло у реальних людей, Мазюкевичів. Адже самі приватні власники дійсно здавали кімнати в оренду», — пояснює співкураторка. Через приватні зацікавлення цього персонажа глядач відкриває для себе Кудрявець у межах сучасних вулиць Кудрявської, Січових Стрільців, Бульварно-Кудрявської та навколишніх узвозів.

Археологічні знахідки місцевості. Фото: Тетяна Асадчева

Перша зала присвячена найдавнішому періоду — літописному Копировому кінцю, який згадується з 1121 року як заміське князівське передмістя. Тут за допомогою інтерактивної мапи можна детально вивчити археологічні розкопки району, де виявили фундаменти чотирьох мурованих храмів XI–XIII століть, а також легендарні знахідки: найбільший скарб монет князя Володимира зі 120 одиниць та Кудрявський скарб із 74 золотих прикрас, знайдений на Кудрявській, 10 у 1980-х роках.

Ольга розповідає про Стрітенську церкву, знесену у 1930-х. Фото: Тетяна Асадчева

Наступний блок експозиції присвячено архітектурі та урбаністиці району періоду його розквіту наприкінці XIX століття. Поруч із замальовками втрачених святинь на кшталт Стрітенської чи Вознесенської церков особливе місце посідає Казенний лікеро-горілчаний завод на Кудрявській, 16.

Це один із перших великих проєктів архітектора Володимира Безсмертного, завдяки якому місто отримало свій найстаріший міст, що зберігся неподалік. Далі за допомогою штучного інтелекту на екранах «оживили» та стабілізували старі світлини сусідніх вулиць, зокрема панораму Сінного ринку, який століттями існував під мурами Львівських воріт та простягався від Львівської площі, де на старих фото ще можна побачити корів, які випасалися посеред вулиці.

В експозиції представлені архівні світлини з вулиць Кудрявця. Фото: Тетяна Асадчева

Ольга Король зауважує, що більшість представлених світлин є копіями з фондів Музею історії міста Києва через музейну специфіку:

«Оригінальні фотографії швидко тьмяніють від світла, і максимальний термін їхнього експонування, який дозволяють фонди, становить усього два місяці», — наголошує кураторка.

Частина виставки присвячена куреню Січових Стрільців. Фото: Тетяна Асадчева
Фото: Тетяна Асадчева

Мультимедійна частина також демонструє унікальні кадри з архівного фільму «Український рух» (1917–1919 років), де зафіксовано Акт Злуки, Михайла Грушевського та Євгена Коновальця. Це символічно, адже саме на нинішній вулиці Січових Стрільців розміщувалися казарми цього легендарного військового формування Армії УНР.

Історія садиби Мазюкевичів, де зараз знаходиться музей.Фото: Тетяна Асадчева
Креслення будинку Андрія Крауса. Фото: Тетяна Асадчева
Ранній проєкт Михайла Іконнікова. Фото: Тетяна Асадчева

Документальна історія самої садиби на Кудрявській, 9 простежується з 1881 року, а сучасного вигляду вона набула у 1894 році завдяки проєкту видатного київського архітектора Андрія Крауса.

У 1911 році садибу придбав юрист Павло Олександрович Мазюкевич. Щоби швидко виплатити борги попередніх власників, він узяв кредити і вже за рік звів поруч флігель у стилі українського архітектурного модерну, до створення якого, за переказами друзів родини, долучився сам Василь Кричевський.

Флігель садиби зведений у стилі Українського модерну.

За словами пані Ольги, сьогодні таких споруд у Києві лишилося всього чотири. Представлені списки мешканців за 1918 рік свідчать, що садиба діяла як прибутковий будинок із квартирами від двох до п’яти кімнат, тоді як сам власник із родиною скромно займав лише три кімнати.

Експозиція другого поверху розповідає глибоку і трагічну історію родини Мазюкевичів, яка відображає долю всієї української інтелігенції XX століття. Куратори наголошують, що цей простір буде динамічним.

В експозиції представлені унікальні артефакти родини Мазюкевичів.Фото: Тетяна Асадчева

«Перший поверх ми плануємо залишити орієнтовно на два роки як постійну основу, щось будемо лише доповнювати. А от другий поверх буде змінним. Кожні два-три місяці ми відкриватимемо нові тимчасові виставки, щоб показати інших видатних жителів Кудрявця. Наприклад, у нас уже зібрані фонди лікаря-офтальмолога з Кудрявської, 10, який першим почав робити штучні очні протези, а також відомого художника, який теж мешкав на цій вулиці», — ділиться планами Ольга Король.

В кімнатах музею відворена епоха кінця ХІХ-початку ХХ століття. Фото: Тетяна Асадчева
Фото: Тетяна Асадчева
Фото: Тетяна Асадчева

Поки що другий поверх повністю присвячений першим господарям. Павло Мазюкевич з 1908 року активно писав вірші українською мовою, публікувався у культових виданнях «Рада», «Літературно-науковий вісник», «Рідний край» та входив до київської «Просвіти». Під час революції він палко виступав у пресі за автокефалію української церкви, через що дослідники називають його «провісником» Томосу.

Архівні документи та спогади про драматичну долю родини Мазюкевичів. Фото: Тетяна Асадчева

У буремному 1919 році Павло безслідно зник у жорнах радянської влади. Доля його єдиної доньки Дінори, яка народилася у 1908 році й стала художницею-графіком, була сповнена втрат: її перший чоловік-пілот загинув у 30-х роках, перша дитина померла немовлям, а в 1943 році вагітною вона потрапила в нацистську облаву. Попри дві радянські фільтрації, Дінора завжди писала в анкетах «українка». Її син Павло, названий на честь зниклого батька, трагічно загинув у віці 10 років у піщаному кар’єрі.

Архівні документи та особисті хроніки родини Мазюкевичів у залі другого поверху. Фото: Тетяна Асадчева

Пані Ольга розповідає, що опинившись самотньою у єдиній кімнатці націоналізованого радянською владою батьківського флігеля, Дінора Мазюкевич здійснила неймовірне: протягом шести років на волонтерських засадах вона створювала з пап’є-маше величний масштабний макет Києва X–XIII століть.

Через брак місця вона сушила тендітні паперові храми в загальному коридорі комуналки, де одного разу нетверезий сусід, робітник горілчаного заводу, навіть порубав частину роботи сокирою. Жінка відновила макет, який згодом викупило Міністерство культури, і сьогодні її шедевр є перлиною експозиції Софії Київської.

Дінора померла у 1983 році, і на ній рід Мазюкевичів згас, а занедбаний будинок згодом відреставрували під музей Олександра Пушкіна, створеного на базі приватної колекції філолога, бібліофіла та дослідника книжкових знаків Якова Бердичевського.

Автентичні меблі та предмети міського побуту киян, що стали базою для нової експозиції закладу.Фото: Тетяна Асадчева

У 1987 році він передав місту своє унікальне зібрання «Пушкін і декабристи в Україні» з умовою, що в столиці відкриють музей поета. Постійна експозиція в садибі на Кудрявській, 9 працювала з 1999 — 2022 рік і розповідала виключно про український період життя літератора.

Сам поет у цій будівлі ніколи не бував, а в експозиції не було його особистих речей. Натомість основу «пушкініани» Бердичевського складали автентичні меблі та предмети міського побуту XIX — початку XX століття. Власне, саме ці історичні предмети інтер’єру й сформували базу для оновленого закладу. З березня 2023 року колишня локація отримала нову концепцію і назву — Музей «Садиба на Кудрявці», який сьогодні працює як філія Музею історії міста Києва та присвячений побуту киян позаминулого століття.

Тож за словами музейників, нова виставка «Передмістя у центрі міста» — це не просто хроніка одного району, а відкриття справжнього генетичного коду історичної місцевості, яка десятиліттями залишався в тіні міфів.

Виставка «Передмістя у центрі міста»

Коли: з середи по неділю з 11:00 до 17:00

Де: Музей «Садиба на Кудрявці», вул. Кудрявська, 9.

Вартість квитків: повний — 120 гривень, пільговий — 60 гривень.

До теми: Садиба на Кудрявці: сучасне і майбутнє колишнього музею Пушкіна у Києві.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»