65% українців вірять у перемогу, але втома від війни зростає — дослідження

У Київінформ пресцентрі презентували результати соціологічного дослідження «Стійкість та згуртованість українського суспільства: як змінилися настрої українців у 2024–2026 роках».

Соціологи розповіли, кому сьогодні найбільше довіряють українці, як вони себе ідентифікують, як змінилося використання української мови та що допомагає суспільству зберігати стійкість на тлі тривалої війни.

Під час презентації дослідники показали, як за останній рік змінилася суспільна стійкість українців, що допомагає людям витримувати тривалу війну, а що посилює втому.

Також вони з’ясували, наскільки українці готові й надалі долати труднощі заради перемоги та яким є рівень довіри до державних і суспільних інституцій.

Дослідження охоплює зміни в суспільних настроях українців упродовж 2024–2026 років і показує, чим сьогодні живе країна та на що спираються люди в умовах тривалої війни. Опитування організувала Національна платформа стійкості та згуртованості.

Алла Омельчук, експертка соціологічної компанії Info Sapiens, представила дані про чинники, які допомагають українцям зберігати стійкість під час війни.

Головною опорою залишається віра у Збройні сили України — її назвали 57% опитаних. У 2025 році цей показник становив 64%, а у 2024-му — 63%.

На другому місці — підтримка сім’ї, родичів і близьких. Цей чинник обрали 53% респондентів, тоді як торік — 52%, а у 2024 році — 49%.

Щоденну працю як джерело внутрішньої опори назвали 26% українців. Такий самий показник зафіксували й у 2025 році, а у 2024-му він становив 49%.

Релігія та віра в Бога допомагають зберігати стійкість 20% опитаних. У 2025 році цей показник становив 28%, а у 2024-му — 21%.

Алла Омельчук зазначила, що на п’ятому році повномасштабної війни українці дедалі більше спираються на внутрішні ресурси — підтримку родини та близьких, а також щоденну працю.

Окремий блок дослідження стосувався віри у перемогу України. За результатами опитування, 65% українців високо оцінюють імовірність перемоги. До цього показника зарахували респондентів, які обрали оцінки 8, 9 або 10 за десятибальною шкалою, де 0 означав дуже низьку, а 10 — дуже високу ймовірність перемоги.

За словами Алли Омельчук, саме цей показник є одним із ключових індикаторів суспільної стійкості.

Водночас 53% опитаних заявили, що готові терпіти труднощі заради перемоги стільки, скільки буде потрібно.

Цей показник поступово знижується: у 2025 році готовність терпіти труднощі стільки, скільки буде потрібно, висловлювали 65% опитаних, а у 2024-му — 69%.

Водночас частка українців, які взагалі не готові миритися з труднощами через війну, зросла до 21%. Для порівняння, у 2025 році таких було 16%, а у 2024-му — 12%.

Учасників дослідження також попросили назвати до трьох речей, яких сьогодні найбільше бракує Україні. Найчастіше респонденти говорили про мир — цей варіант обрали 58% опитаних. Такий самий показник зафіксували у 2025 році, тоді як у 2024-му він становив 56%.

На другому місці — справедливість, якої бракує 38% українців. У 2025 році цей показник був таким самим, а у 2024-му становив 40%. Далі респонденти називали порядок, стабільність і єдність — по 30%, 30% і 29% відповідно.

«Пріоритети залишаються незмінними впродовж трьох років, що свідчить про сталість базових очікувань», — прокоментувала Алла Омельчук.

Окремий блок дослідження стосувався довіри до суспільних і державних інституцій. Найбільше українці довіряють сім’ї та родичам — 77%. Далі йдуть Збройні сили України — 70% та Державна служба з надзвичайних ситуацій — 53%.

Найнижчим залишається рівень довіри до Верховної Ради та політичних партій — менш як 20%.

Президенту України довіряють 59% опитаних, водночас 40% заявили про недовіру. Рівень довіри до уряду, органів місцевої влади, поліції та військових адміністрацій коливається у межах 35–40%.

За словами соціологині, порівняно з 2024 роком загальний рівень довіри до інституцій майже не змінився. Водночас знизилася довіра до військових адміністрацій, натомість дещо зросла — до банків і профспілок.

«Це може свідчити про переоцінку ролі окремих інституцій у житті українців», — зазначила Алла Омельчук.

Про рівень суспільної згуртованості свідчать і відповіді щодо готовності взаємодіяти з різними групами людей. Найбільшу відкритість респонденти продемонстрували до україномовних українців, внутрішньо переміщених осіб та жителів країн Європейського Союзу. Рівень готовності співпрацювати з ними перевищує 82%.

Найменше опитані готові взаємодіяти з громадянами Росії, Білорусі, жителями тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей і Криму. За висновками дослідників, війна й надалі суттєво впливає на соціальні дистанції та ставлення до різних груп.

Водночас більшість українців зазначили, що не стикалися з критикою чи дискримінацією. Найчутливішими для суспільства залишаються питання політичних поглядів та ідентичності.

Окремо учасників опитування запитали про можливі територіальні поступки заради припинення вогню. За словами Алли Омельчук, 66% респондентів підтримують продовження оборони без будь-яких територіальних поступок. Натомість 22% погодилися б на поступки частиною неокупованих територій Донецької, Херсонської та Запорізької областей.

Соціологиня назвала ці результати одними з ключових у дослідженні, оскільки вони свідчать про несприйняття більшістю суспільства територіальних поступок.

Результати опитування свідчать, що більшість українців не підтримують територіальних поступок.

Окремий блок дослідження стосувався самоідентифікації. 55% опитаних передусім відчувають себе громадянами України, 41% — українцями. Серед важливих складових ідентичності респонденти також називали належність до родини.

Найефективнішою інституцією українці вважають Збройні сили України — так відповіли 64% учасників опитування. ДСНС і волонтерів назвали по 39% респондентів.

Головною перешкодою у взаємодії між владою та громадами залишається корупція — її назвали 47% опитаних. Ще по 23% респондентів вказали на небажання влади вирішувати проблеми громадян і непрофесійність посадовців.

Водночас посилилося відчуття взаємної підтримки у громадах. 80% опитаних вважають, що люди готові допомагати одне одному, тоді як торік цей показник становив 74%.

Натомість упевненість у готовності громад до надзвичайних ситуацій знизилася до 49%. У 2025 році цей показник становив 52%, а у 2024-му — 56%.

Підсумовуючи результати дослідження, Алла Омельчук наголосила, що українське суспільство у 2026 році залишається стійким, згуртованим і орієнтованим на перемогу. Водночас дедалі помітнішими стають втома від війни та поступове зниження довіри до державних інституцій.

«Стійкість і втома — дві головні характеристики українського суспільства у 2026 році», — зазначила соціологиня.

Під час дискусії експерти також звернули увагу на те, що найстабільнішою залишається довіра до найближчого кола, Збройних сил України та ДСНС. Водночас рівень довіри до політичних інституцій і надалі суттєво нижчий.

Юлія Тищенко, співзасновниця Національної платформи стійкості та згуртованості, звернула увагу на сталість громадянської ідентичності українців.

Серед молоді віком 16–19 років 73% опитаних передусім відчувають себе громадянами України. За словами Тищенко, цей показник значною мірою сформований досвідом війни. У віковій групі 60+ таку самоідентифікацію обрали 57% респондентів.

Водночас на півдні та сході країни частина опитаних також пов’язує свою ідентичність зі статусом внутрішньо переміщеної особи.

Попри втому від війни, українці демонструють високий рівень готовності взаємодіяти з україномовними громадянами, внутрішньо переміщеними особами та українцями, які перебувають за кордоном.

Олег Саакян, політолог і співзасновник Національної платформи стійкості та згуртованості, звернув увагу на зростання частки українців, які вірять у перемогу та готові витримувати труднощі стільки, скільки буде потрібно.

Володимир Лупацій, співзасновник платформи, наголосив, що стійкість варто розглядати не лише на рівні держави, а й на рівні громад та окремих людей.

«Стійкість системи визначається її найслабшою ланкою. Сьогодні ми маємо дефіцит інвестицій у політику стійкості. Нещодавно були ухвалені важливі рішення щодо енергетичної стійкості, і вони правильні. Але стійкість не обмежується лише енергетикою. Політику стійкості потрібно перезавантажити», — зазначив Лупацій.

Володимир Лупацій також наголосив на посиленні російського впливу в соціальних мережах. За його словами, влада має краще розуміти безпекову ситуацію в регіонах і проблеми, які найбільше турбують місцевих жителів.

Потреби громад різняться залежно від регіону. Зокрема, важливо з’ясувати, якої підтримки потребують громади для підготовки до зимового періоду та забезпечення стабільної роботи енергетичної інфраструктури.

У північних областях, які регулярно зазнають російських ударів, зростає потреба в соціальній підтримці. На сході серед пріоритетів залишаються допомога внутрішньо переміщеним особам і відбудова. У західних регіонах, за словами експерта, місцева влада має активніше долучатися до підтримки Сил оборони.

Дослідники наголосили, що національна єдність тримається на солідарності та довірі між державою, громадами й громадянами.

Володимир Лупацій, співзасновник Національної платформи стійкості та згуртованості, переконаний, що Україні необхідно проаналізувати, як на практиці реалізується політика стійкості в різних регіонах.

«Ми повинні бачити карту стійкості українських регіонів. Ситуація скрізь різна: є прифронтові та прикордонні області, регіони в центрі й на заході країни. Кожен із них потребує окремих рішень. Політичні рішення ухвалюють у центрі, але реалізують на рівні громад», — наголосив він.

Дементій Білий, регіональний координатор Національної платформи стійкості та згуртованості у Херсонській області, звернув увагу на зміни, які відбулися в регіоні за роки війни. Зокрема, суттєво зросла частка херсонців, які користуються українською мовою, а також довіра до комунальних служб і ДСНС — інституцій, від роботи яких безпосередньо залежить життя міста під постійними російськими обстрілами.

«У нас з’являються не нові поділи, а нові об’єднання. Сьогодні на Херсонщині вже немає такого ідеологічного розколу, який існував до війни. Громади області зробили величезний крок у бік українізації та національної консолідації, водночас сформувавши нову херсонську ідентичність», — зазначив Білий.

За наведеними ним даними, до повномасштабної війни українською мовою на роботі користувалися 22% херсонців, нині — 49%. У громадському просторі цей показник зріс із 21% до 51%. Загалом, за словами Дементія Білого, 86% жителів регіону стали активніше виявляти свою українську ідентичність.

«Якщо у 2022 році стійкість херсонців трималася на героїзмі та мобілізації, то сьогодні вона ґрунтується на здатності зберегти людей, довіру та відчуття впливу громадян на власне майбутнє», — підсумував він.

Микола Яцков, регіональний координатор Національної платформи стійкості та згуртованості у Закарпатській області, звернув увагу на особливості регіону, які не повною мірою відображені в результатах загальнонаціонального дослідження.

За його словами, за роки війни на Закарпатті стало помітнішим майнове розшарування. Масовий переїзд внутрішньо переміщених осіб додатково загострив відмінності між заможними та малозабезпеченими жителями. Ще однією проблемою регіону експерт назвав високий рівень терпимості до корупції.

Водночас, попри відмінності між окремими групами населення, спільною для них залишається громадянська ідентичність. Однак у регіоні посилилося прагнення людей зберігати власні локальні, культурні та регіональні спільноти. За словами Яцкова, це може бути своєрідною формою психологічного самозахисту в умовах війни та суспільних змін.

Зокрема, діти з родин внутрішньо переміщених осіб часто продовжують підтримувати тісні зв’язки зі своїми колишніми школами та спільнотами, водночас менше взаємодіючи з місцевими однолітками. Це може ускладнювати інтеграцію та негативно впливати на соціальну згуртованість.

Експерт також звернув увагу на формування окремих інформаційних бульбашок і наголосив, що нових жителів варто сприймати як повноцінну частину місцевих громад.

Окремим викликом для Закарпаття залишається толерантність до корупції. За словами Миколи Яцкова, із цією проблемою необхідно системно працювати.

ДОВІДКОВО:

Національна платформа забезпечує інклюзивний, багатосторонній та багаторівневий діалог на національному, регіональному та місцевому рівнях в Україні. Ініціатива здійснюється в межах проєкту «Побудова стійкості в конфлікті шляхом діалогу», який фінансується Європейським Союзом та реалізується СМІ спільно з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Українською гельсінською спілкою з прав людини (УГСПЛ). Наша місія — побудова екосистеми стійкості в Україні. Наша роль — ідентифікувати, підтримати та просувати стратегічні ініціативи та системні політики, націлені на підвищення стійкості та згуртованості для досягнення стійкого миру в Україні та Європи в цілому.

Повне відео дослідження та дискусії на YouTube-каналі КИЇВІНФОРМ:

Ольга СКОТНІКОВА, Олексій САМСОНОВ, «Вечірній Київ»