Під дощем, в червоному диму файєрів, Київ попрощався з 23-річним військовим і музикантом Ярославом «Варнаком» Івановим. ФОТОРЕПОРТАЖ

На Михайлівський площі домовину з тілом «Варнака» проводжали із запаленими файєрами. Фото: Олексій Самсонов
На Михайлівський площі домовину з тілом «Варнака» проводжали із запаленими файєрами. Фото: Олексій Самсонов

Сенсом життя Ярослава «Варнака» Іванова була Україна, він став на її захист на самому початку війни і загинув у бою у 23 роки.

Про те, що «Варнак» повертається додому «На щиті» першою п’ять днів тому написала його дружина Катерина Пилипчук.

«Понад усе він любив Україну, його творчість та життєвий шлях були присвячені їй», — зазначила жінка.

Ярослав загинув під час бойового завдання, наголосила Катерина, відтак він лишається воїном навічно.

«Розплинуся в Тобі я, і вічно житиму в Тобі», — життєве гасло, яким він плекав любов до Батьківщини та яке проніс через усе життя», — розповіла дружина захисника.

У Києві попрощалися з загиблим військовим та музикантом Ярославом Івановим (Варнаком), 8 червня 2026 року.

Він пішов пішов фронтовими дорогами на самому початку великої війни, у 2022-ому, коли йому було 19 років.

Сьогодні його проводжали в останню путь. Після відспівування у Михайлівському Золотоверхому, на площі перед монастирем, побратими та однодумці запалили файєри.

Так, у їх вогні та диму, з почесною вартою рухалась центром столиці скорботна хода з домовиною воїна, музиканта і поета.

Зазвичай запалені файєри символізують протест і боротьбу.

Сьогодні військові і цивільні запалили вогні, щоб ще раз сказати смерті і ворогові, якій її привів на нашу землю: «Ні!» А загиблому воїнові проголосити: «Честь!»

Ярослав «Варнава» Іванов спершу воював у складі 93 ОМБр «Холодний Яр», а згодом служив у Десантно-штурмових військах.

У 2025 році був у роті радіоелектронної боротьби Третьої окремої штурмової бригади.

Побратими запалили файєри на похороні Ярослава «Варнака» Іванова.

Він писав прозу та музику, створив реп-треки про пережите на війні і ця музика стала дуже популярною серед військових.

У 2024 році вийшов його мініальбом «Have a Good War!».

Друг Євген Лір поділився, що Друг Варнак встиг написати книгу і працював над другою.

«Перша — щоденник його зростання у художній формі. Хотів, щоб книга була однаково цікава і підліткам, які проживають цей досвід, і дорослим. Без моралізаторства, по-чесному. Друга — протокіберпанк про Україну».

«30 травня Ярослав писав про те, як українці „тримають у памʼяті вбитих і закатованих“. 31 травня 2026 року він загинув», — розповіли в проєкті «Недописані».

На прощання з Ярославом «Варнаком» Івановим попросили прийти у вишиванках, а ще — вивчити бодай куплет з пісень «Завжди Україна буде», «Гімн ОУН» та «Молитва Українського націоналіста»., а також «Гей, була в мене коняка», «Києве мій», «Дума Івана Мазепи».

«На ваших могилах прапори ясніють, калина схилилась додолу», — співав у супроводі кобзи Тарас Компаніченко біля труни з тілом загиблого захисника.

В навколо стояли десятки людей у яскравих вишиванках так, як і просили упорядники прощання.

Після відспівування в Михайлівському соборі піша хода із сотень людей, а також колона машин і почесна варта рушили на Майдан Незалежності.

Люди йшли під проливним дощем, який не вщухав. Авто зупинились, Київ проводжав свого захисника.

На Майдані люди стояли навколішках, з квітами. Кілька великих світлин Ярослава «Варнака» стояли під наметом, де військові встановили відкриту домовину.

Попри юність, «Варнак» мав сильний чоловічий характер, він був свідомим захисником.

Цього дня у ЗМІ цитували іронічний допис Ярослава у «тредс».

«Знайте, коли я помру, якщо хтось із вас буде по мені нить, я буду запускати по вам фіпівішки у ваших снах, і весь свій сон ви будете від них тікати в ужасє, вам ніякий РЕБ не поможе.

Тільки спробуйте написати шось типу «Він був такий молодий, боже-боже, дитина, він мав сім’ю робить, яка же велика втрата для України», — іронізував молодий українець.

Читайте також:

  • «„Життя, віддане порятунку»: у Києві вшанували пам’ять трьох загиблих рятувальників». У Національному музеї історії України у Другій світовій війні згадали тих, хто віддав найдорожче — власне життя заради порятунку інших.

Ольга СКОТНІКОВА, Олексій САМСОНОВ, «Вечірній Київ»