Під дощем, в червоному диму файєрів, Київ попрощався з 23-річним військовим і музикантом Ярославом «Варнаком» Івановим. ФОТОРЕПОРТАЖ

Про те, що «Варнак» повертається додому «На щиті» першою п’ять днів тому написала його дружина Катерина Пилипчук.

«Понад усе він любив Україну, його творчість та життєвий шлях були присвячені їй», — зазначила жінка.

Ярослав загинув під час бойового завдання, наголосила Катерина, відтак він лишається воїном навічно.

«Розплинуся в Тобі я, і вічно житиму в Тобі», — життєве гасло, яким він плекав любов до Батьківщини та яке проніс через усе життя», — розповіла дружина захисника.

Він пішов пішов фронтовими дорогами на самому початку великої війни, у 2022-ому, коли йому було 19 років.

Сьогодні його проводжали в останню путь. Після відспівування у Михайлівському Золотоверхому, на площі перед монастирем, побратими та однодумці запалили файєри.

Так, у їх вогні та диму, з почесною вартою рухалась центром столиці скорботна хода з домовиною воїна, музиканта і поета.

Зазвичай запалені файєри символізують протест і боротьбу.

Сьогодні військові і цивільні запалили вогні, щоб ще раз сказати смерті і ворогові, якій її привів на нашу землю: «Ні!» А загиблому воїнові проголосити: «Честь!»

Ярослав «Варнава» Іванов спершу воював у складі 93 ОМБр «Холодний Яр», а згодом служив у Десантно-штурмових військах.

У 2025 році був у роті радіоелектронної боротьби Третьої окремої штурмової бригади.

Він писав прозу та музику, створив реп-треки про пережите на війні і ця музика стала дуже популярною серед військових.

У 2024 році вийшов його мініальбом «Have a Good War!».

Друг Євген Лір поділився, що Друг Варнак встиг написати книгу і працював над другою.

«Перша — щоденник його зростання у художній формі. Хотів, щоб книга була однаково цікава і підліткам, які проживають цей досвід, і дорослим. Без моралізаторства, по-чесному. Друга — протокіберпанк про Україну».

«30 травня Ярослав писав про те, як українці „тримають у памʼяті вбитих і закатованих“. 31 травня 2026 року він загинув», — розповіли в проєкті «Недописані».

На прощання з Ярославом «Варнаком» Івановим попросили прийти у вишиванках, а ще — вивчити бодай куплет з пісень «Завжди Україна буде», «Гімн ОУН» та «Молитва Українського націоналіста»., а також «Гей, була в мене коняка», «Києве мій», «Дума Івана Мазепи».

«На ваших могилах прапори ясніють, калина схилилась додолу», — співав у супроводі кобзи Тарас Компаніченко біля труни з тілом загиблого захисника.

В навколо стояли десятки людей у яскравих вишиванках так, як і просили упорядники прощання.

Після відспівування в Михайлівському соборі піша хода із сотень людей, а також колона машин і почесна варта рушили на Майдан Незалежності.

Люди йшли під проливним дощем, який не вщухав. Авто зупинились, Київ проводжав свого захисника.

На Майдані люди стояли навколішках, з квітами. Кілька великих світлин Ярослава «Варнака» стояли під наметом, де військові встановили відкриту домовину.

Попри юність, «Варнак» мав сильний чоловічий характер, він був свідомим захисником.

Цього дня у ЗМІ цитували іронічний допис Ярослава у «тредс».

«Знайте, коли я помру, якщо хтось із вас буде по мені нить, я буду запускати по вам фіпівішки у ваших снах, і весь свій сон ви будете від них тікати в ужасє, вам ніякий РЕБ не поможе.

Тільки спробуйте написати шось типу «Він був такий молодий, боже-боже, дитина, він мав сім’ю робить, яка же велика втрата для України», — іронізував молодий українець.

Читайте також:

• «„Життя, віддане порятунку»: у Києві вшанували пам’ять трьох загиблих рятувальників». У Національному музеї історії України у Другій світовій війні згадали тих, хто віддав найдорожче — власне життя заради порятунку інших.

Ольга СКОТНІКОВА, Олексій САМСОНОВ, «Вечірній Київ»