Радник президентів та світовий аналітик: феномен Богдана Гаврилишина

У жовтні цього року українська спільнота відзначатиме 100-річчя від дня народження цього видатного вченого, мецената та доктора економіки.

Проживши три чверті свого життя поза межами батьківщини, він у кожній країні світу презентував себе виключно як українець, а проголошення незалежності України у 1991 році вважав найщасливішою миттю у своєму житті.

Від канадського лісоруба до директора інституту в Женеві

Життєвий шлях Богдана Гаврилишина розпочався 19 жовтня 1926 року в містечку Коропець на Тернопільщині. Початкову школу Гаврилишин закінчив у Жизномирі, потім вчився у Бучацькій, Чортківській та Дрогобицькій гімназіях.

Наприкінці Другої світової війни він потрапив до Німеччини, де у таборі біженців отримав середню освіту.

У 1947 році емігрував до Канади, де починав із важкої праці лісоруба та офіціанта. Проте наполегливість дозволила йому стати першим із повоєнних емігрантів, який вступив до Університету Торонто. Там він здобув диплом інженера-механіка (1952) та ступінь магістра (1954). У 1986 році альма-матер відзначить його нагородою «Видатного інженера».

З 1957 року Богдан Дмитрович пов’язав свою діяльність із Міжнародним інститутом менеджменту в Женеві. Він пройшов шлях від слухача до керівника навчальних програм, викладача і, зрештою, директора цього закладу, який очолював упродовж 18 років. Гаврилишин здобув ступінь доктора економіки та суспільних наук Женевського університету, а також став співзасновником Світового економічного форуму в Давосі.

За роки професійної діяльності він підготував фахівців вищої кваліфікації для сотень компаній, консультував транснаціональні корпорації та уряди понад 70 країн. Богдан Гаврилишин був членом Римського клубу, Світової академії мистецтва та науки, а у 1975 році отримав Золоту медаль Президента Італійської Республіки.

Робота в незалежній Україні та захист вітчизняної науки

Одразу після проголошення незалежності України Богдан Гаврилишин включився у розбудову державних інституцій. У період 1991–1998 років він очолював Консультативно-дорадчу раду при Президії Верховної Ради України, був радником першого Президента України, трьох прем’єр-міністрів та чотирьох голів парламенту.

У 1990 році його обрали іноземним членом НАН України, а у 1992 році присвоїли звання Заслуженого діяча науки і техніки України.

Головними умовами для розвитку держави економіст вважав швидке впровадження новітніх технологій та прискорення ринкових реформ. При цьому він завжди аргументовано заперечував тези про тотальний «відтік мізків» і палко захищав потенціал української освіти, порівнюючи її із західною:

«Я можу це порівняти, бо бував у різних країнах. Виходить навіть такий парадокс. Приїздять сюди фахівці з США начебто допомагати Україні робити реформу освіти, а у тій самій країні, цебто в США, 30 відсотків випускників середніх шкіл є дуже слабенькими. Вони не вміють добре читати і писати по-англійськи, не кажучи вже про інші мови. В Україні такого нема. Випускники середньої школи, я не раз зустрічався з ними — це вже освічені люди», — зазначав Богдан Гаврилишин.

Ще на початку 2000-х років Гаврилишин мав глибоке переконання, що ідея так званого єднання України у «слов’янському союзі» з Росією та Білоруссю є абсолютно безперспективною. Він наголошував, що ці сусіди не допоможуть Україні вийти на вищий рівень розвитку, оскільки РФ і надалі покладатиметься виключно на експорт нафти і газу. Натомість орієнтиром для України він називав досвід Японії та Південної Кореї — країн без власних енергоносіїв, які досягли успіху завдяки ставці на інтенсивні фактори економічного зростання: інтелект та високі технології.

Практичний внесок і спадщина

Внесок видатного вченого в українську науку та громадянське суспільство мав унікальний вимір: він не просто говорив про реформи, а створював реальні проєкти, які працюють і сьогодні.

• Освіта та бізнес: Богдан Гаврилишин став одним із засновників Бізнес-школи МІМ-Київ. Її відкрили ще у 1989 році, до розпаду СРСР. Це був перший заклад, який почав вчити українців керувати бізнесом за сучасними світовими стандартам
• Підтримка науки: як засновник та багаторічний керівник Наглядової ради Міжнародного фонду «Відродження», економіст спрямовував ресурси на стратегічні наукові напрямки. Саме завдяки фінансовій підтримці фонду у 1995 році Україна змогла організувати та відправити свою першу антарктичну експедицію на станцію «Академік Вернадський», закріпивши за собою статус антарктичної держави.
• Робота з молоддю: у 2010 році вчений створив «Благодійний фонд Богдана Гаврилишина», ключовим проєктом якого стала програма «Молодь змінить Україну». Завдяки їй сотні молодих українців змогли вивчити досвід ефективних європейських країн (Австрії, Німеччини, Норвегії тощо), щоб повернутися і впроваджувати ці трансформації в органах державної влади та місцевого самоврядування.
• Літературна спадщина: написав Декларацію обов’язків людини та видав кілька знакових книг, зокрема «До ефективних суспільств: Дороговкази в майбутнє» та «Залишаюсь українцем».

Вчений був почесним доктором багатьох університетів, серед яких Йоркський та Альбертський у Канаді, а також Тернопільського, Івано-Франківського, Чернівецького вишів та Дипломатичної академії України. Його заслуги відзначені орденами «За заслуги» III ступеня (1996), «Ярослава Мудрого» V ступеня (2005) та найвищою нагородою — Орденом Свободи, який він отримав у жовтні 2016 року, за кілька днів до своєї смерті.

Цікаво, що спеціально до його 90-річного ювілею у 2016 році було виведено сорт соняшника «Богдан Гаврилишин», який став символом всеукраїнського «Марафону відповідальності».

Богдан Гаврилишин помер 24 жовтня 2016 року в Києві, але залишив українцям чіткі дороговкази, які не втрачають актуальності:

«Проживши три чверті свого життя поза межами України, я завжди і всюди представлявся: „Богдан Гаврилишин, українець“».

«Мусимо вчитися не лише вимагати своїх прав, а й чесно виконувати свої обов’язки перед суспільством та державою».

«Проголошення незалежності України — це найщасливіша мить у моєму житті».

Як Україна та Київ бережуть пам’ять про великого земляка

Сьогодні справа Богдана Гаврилишина продовжує жити не лише в пам’яті людей, а й у конкретних символах, міських назвах та державних датах.

Уже наступного року після його смерті, у 2017-му, родина видатного економіста заснувала Фонд родини Богдана Гаврилишина, який перейняв естафету і продовжує розвивати його благодійні та освітні проєкти.

Невдовзі ім’я мислителя офіційно з’явилося і на карті столиці — Київська міська рада перейменувала вулицю Ванди Василевської у Шевченківському районі на вулицю Богдана Гаврилишина.

У самому центрі Києва, у парку імені Тараса Шевченка, сьогодні росте особливий пам’ятний дуб, поруч із яким встановлено камінь із висіченим золотом головним життєвим кредо вченого: «Вчитися, мріяти, діяти».

А на загальнодержавному рівні ідеї Гаврилишина отримали офіційне визнання у 2021 році, коли Верховна Рада України затвердила день його народження — 19 жовтня — Всеукраїнським днем відповідальності людини. Це стало найкращим свідченням того, що його дороговкази про обов’язки перед суспільством залишаються живими та актуальними для сучасної України.

Нагадаємо, що у 2026 році відзначення 100-річчя організовує Фонд родини Богдана Гаврилишина під гаслом «Дороговкази в майбутнє». Усі, хто хоче долучитися до вшанування пам’яті економіста, можуть використовувати мітки #БогданГаврилишин та #BohdanHawrylyshyn у своїх публікаціях в соцмережах.

Більше про Богдана Гаврилишина та ювілейні ініціативи — на сайті Фонду родини: bhfamily.org

До теми: До 100-річчя Богдана Гаврилишина українців запрошують поділитися спогадами та розповісти, як він вплинув на їхнє життя.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»