Шах і мат буденності: як парк Шевченка став осередком шахового життя Києва

У парку Шевченка в центрі Києва щодня збираються десятки любителів шахів. Щодня кияни та гості столиці можуть побачити «вуличних гроссмейстерів».

Для когось проведення часу за шаховою дошкою розвага, а для когось — традиція.

Серед тих, хто щодня збирається за шаховими столами в парку Шевченка, — Дмитро Пархоменко, Василь Якубович та дідусь Фіма. Вони різні за віком, професіями та життєвим досвідом, однак саме шахи свого часу звели їх у цьому парку.

****

ДМИТРО ПАРХОМЕНКО: «З ЧАСОМ ПАРК ШЕВЧЕНКА СТАВ ДЛЯ МЕНЕ СВОЄРІДНИМ МІСЦЕМ СИЛИ»

Першим героєм нашого матеріалу став Дмитро Пархоменко — кандидат у майстри спорту, член Молодіжної ради при МЗС України та активіст Федерації шахів України. Ми поговорили з ним про шлях у шахах, особливу атмосферу парку Шевченка та те, чому ця гра виховує не лише спортсменів, а й особистостей.

— Як почалася ваша історія в шахах?

— Шахи супроводжують мене практично все життя. Сьогодні вони для мене не лише спорт чи захоплення, а й професійна діяльність. Я працюю тренером, займаюся розвитком дитячих шахів, беру участь у роботі Федерації шахів України та представляю нашу країну на міжнародних змаганнях. Тому шахи давно стали невід’ємною частиною мого життя.

Моє знайомство із шахами почалося приблизно у п’ятирічному віці. Першою людиною, яка посадила мене за шахівницю, був мій дідусь. Саме він пояснив, як рухаються фігури, що таке стратегія, тактика та логіка гри.

Звичайно, у такому віці дитина ще не розуміє всіх тонкощів. Але шахи поступово формують спосіб мислення. Ти починаєш аналізувати ситуації, прогнозувати наслідки власних рішень, шукати найкращий варіант дій. Думаю, саме це мене і захопило.

Серйозно займатися шахами я почав у 14 років, коли прийшов до Маріупольського шахового клубу. Там уже були регулярні тренування, турніри, спортивні розряди та справжнє шахове середовище. Саме тоді я зрозумів, що хочу розвиватися в цьому напрямку далі.

— Як ви відкрили для себе шаховий майданчик у парку Шевченка?

— Це сталося майже одразу після вступу до університету. Наші заняття часто закінчувалися ввечері, а парк розташований буквально за кілька хвилин від червоного корпусу. Після пар я постійно бачив людей, які збиралися за столиками, грали в шахи, шашки, спілкувалися.

Мене одразу зацікавила ця атмосфера. Було видно, що це не просто випадкові перехожі, а справжня спільнота людей, об’єднаних спільним інтересом. Тут можна зустріти і студентів, і пенсіонерів, і сильних турнірних гравців, і тих, хто грає для задоволення.

З часом парк став для мене своєрідним місцем сили. Тут можна не лише зіграти хорошу партію, а й відволіктися від навчання, роботи та щоденних справ.

— Як часто ви приходите сюди грати?

— Усе залежить від завантаження. Якщо це літо і немає навчання, то можу приходити майже щодня. Навіть якщо немає багато часу, завжди можна знайти годину чи дві для партії та спілкування.

Під час навчального року графік набагато щільніший. Є університет, робота тренером, проєкти Федерації шахів України, громадська діяльність. Тому тоді вдається приходити рідше — приблизно раз на тиждень.

Але навіть коли довго не з’являюся, знаю, що тут завжди зустріну знайомих людей. Це одна з особливостей цього місця — воно живе постійно.

— Вас тут добре знають?

— Зараз уже так. Але так було не завжди.

Коли я вперше почав приходити до парку, мене майже ніхто не знав. Для місцевих гравців я був просто черговим студентом, який вирішив спробувати свої сили.

Проте шахи — це середовище, де авторитет здобувається за дошкою. Поступово, граючи з сильними суперниками, виграючи партії та спілкуючись із людьми, я заслужив повагу місцевої спільноти.

Сьогодні знаю майже всіх постійних відвідувачів. Багатьох — не лише на ім’я, а й за історіями їхнього життя. Саме тому парк давно став для мене не просто місцем для гри, а колом друзів та однодумців.

— Розкажіть про вашу роботу у Федерації шахів України.

— Федерація шахів України займається розвитком шахового спорту в усіх його напрямках — від дитячих гуртків до міжнародних турнірів.

Наразі я працюю в проєкті «Дитяча академія шахів України» як перший заступник керівника. Ми створюємо безкоштовні шахові гуртки у школах різних регіонів країни.

Наша мета проста: зробити шахи доступними для кожної дитини незалежно від місця проживання чи фінансових можливостей родини. Школа надає приміщення, а ми забезпечуємо необхідний інвентар, обладнання та тренерів.

Особливо важливо, що діти можуть займатися безкоштовно. Для багатьох це шанс відкрити для себе новий світ і знайти справу, яка буде розвивати їх протягом усього життя.

— Ви нещодавно очолювали українську делегацію на чемпіонаті світу. Яким був цей досвід?

— Це був один із найвідповідальніших етапів у моїй кар’єрі. Я очолював українську делегацію на світовій першості серед юнаків і представляв нашу країну на офіційних заходах турніру.

Особливо приємно було бачити результати наших спортсменів. Українські шахісти вибороли призові місця, а багато хто був зовсім близьким до медалей.

Для мене це був не лише спортивний досвід. У нинішніх умовах дуже важливо, щоб Україну бачили та чули на міжнародній арені. Через спорт ми демонструємо світові, що наша країна продовжує розвиватися, виховувати талановиту молодь і залишатися частиною глобальної спортивної спільноти.

— Чим ви займаєтеся в університеті та як розвиваєте шаховий рух серед студентів?

— Уже кілька років я активно долучаюся до розвитку спортивного життя в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Від самого заснування спортивного департаменту у 2021 році відповідаю за розвиток шахів і настільного тенісу, а також беру участь в організації різноманітних спортивних заходів.

Основний напрямок моєї роботи — популяризація шахів серед студентів. Ми регулярно проводимо турніри як в онлайн-, так і в офлайн-форматі, залучаючи студентів, аспірантів, випускників і викладачів. Однією з головних подій є щорічний чемпіонат КНУ з шахів, який уже став доброю традицією університетської спільноти.

Окреме місце займає меморіальний турнір пам’яті Павла Ігнатьєва — кандидата у майстри спорту з шахів і студента нашого університету. Для нас це можливість не лише провести змагання, а й вшанувати пам’ять людини, яка зробила вагомий внесок у шахове життя університету.

Крім того, з 2022 року я є капітаном шахової збірної КНУ. Наша команда регулярно представляє університет на міських та всеукраїнських студентських змаганнях. Цього року нам вдалося здобути перемогу на чемпіонаті Києва серед студентських команд, а також стати чемпіонами України. Такі результати показують, що шаховий рух в університеті активно розвивається, і я радий бути частиною цього процесу.

— Багато хто сприймає шахи як спорт, але у вашому випадку вони тісно пов’язані ще й із дипломатією. Над чим ви працюєте в Молодіжній раді при МЗС України?

— Членом Молодіжної ради при Міністерстві закордонних справ України я став на початку 2026 року. Під час першої зустрічі з міністром Андрієм Сибігою ми обговорювали ключові проєкти, які молодь може реалізовувати у співпраці з державними інституціями та громадським сектором.

У раді я відповідаю за напрям спортивної дипломатії. Це досить важлива сфера, адже сучасна дипломатія виходить далеко за межі політичних переговорів. Вона охоплює культуру, науку, освіту та спорт. Саме спортсмени часто стають обличчям України на міжнародній арені, тому важливо допомогти їм якісно представляти нашу державу.

Зараз разом із колегами працюємо над створенням практичного посібника для українських спортсменів. Він міститиме англомовні терміни, приклади відповідей на запитання журналістів та рекомендації щодо комунікації під час міжнародних змагань. Наша мета — допомогти спортсменам упевнено почуватися під час інтерв’ю та доносити українську позицію до світової аудиторії.

Також ми плануємо проводити вебінари, тренінги та освітні заходи спільно зі спортивними федераціями. Для мене ця тема особливо близька, адже я працюю з шаховою спільнотою. Нещодавно, наприклад, супроводжував дитячу збірну України з шахів на чемпіонат світу в Сербії й на власному досвіді побачив, наскільки молодим спортсменам потрібні навички міжнародної комунікації.

Переконаний, що спортивна дипломатія сьогодні є важливим інструментом представлення України у світі, а спортсмени можуть бути не менш ефективними послами нашої держави, ніж професійні дипломати.

— Які ваші особисті цілі в шахах?

— Найближча спортивна мета — виконати норматив майстра спорту України.

Мій шлях у шахах відрізняється від багатьох інших спортсменів. Я ніколи не займався з особистим тренером на професійному рівні. Більшість знань здобував самостійно: аналізував партії, спостерігав за сильнішими гравцями, вчився на власних помилках.

Саме тому свій норматив кандидата в майстри спорту я виконав уже в дорослому віці. Але я не вважаю це недоліком. Навпаки, такий шлях навчив мене терпінню та системній роботі над собою.

Окрім спортивних амбіцій, хочу написати власну книгу про навчання дітей шахам. Мені цікаво систематизувати свій тренерський досвід і поділитися баченням того, як виховувати нове покоління шахістів.

— Що для вас означають шахи?

— Для мене шахи — це значно більше, ніж гра.

Насамперед це спосіб мислення. Шахова дошка дуже нагадує реальне життя. У кожній ситуації ми маємо вибір, а кожне рішення тягне за собою певні наслідки. Те саме відбувається і в партії.

Шахи вчать відповідальності, самодисципліни, вмінню аналізувати власні дії. Саме тому на тренуваннях я завжди прошу дітей пояснювати свої рішення. Важливо не просто зробити хід, а зрозуміти, чому ти його зробив і до чого він призведе.

На мою думку, головна цінність шахів полягає саме в цьому — вони навчають людину думати.

— Чому парк Шевченка залишається особливим місцем для шахістів?

— Тому що це більше, ніж шаховий майданчик. Це жива традиція Києва.

Тут зустрічаються різні покоління. Молоді гравці можуть поспілкуватися з людьми, які присвятили шахам десятки років. Тут передається досвід, формуються дружні стосунки та зберігається особлива культура спілкування.

Я часто кажу, що приходжу сюди не лише за шахами. Я приходжу за атмосферою, за людьми та за натхненням. Саме тому це місце залишається популярним уже багато десятиліть.

Серед постійних гостей шахового майданчика в парку Шевченка є люди, які пам’ятають це місце ще з 1960-х років. Один із них — майстер спорту з шашок, який уже понад пів століття приходить сюди за грою та спілкуванням.

****

ВАСИЛЬ ЯКУБОВИЧ: «ПАРК І ДОСІ ЗАЛИШАЄТЬСЯ МІСЦЕМ ЗУСТРІЧІ ДЛЯ ТИХ, ХТО ЛЮБИТЬ ГРУ І ХОРОШУ КОМПАНІЮ»

Якщо для Дмитра Пархоменка парк Шевченка став важливою частиною студентських років і професійного шляху, то для Василя Якубовича він є місцем, куди він повертається вже майже шість десятиліть.

За шаховими та шашковими столами він бачив не одне покоління киян і добре пам’ятає часи, коли парк був головним осередком інтелектуальних ігор просто неба.

— Як часто ви приходите сюди грати?

— Улітку — майже щодня. Коли тепло, обов’язково приходжу. Узимку рідше, тоді збираємося в клубах або кафе, граємо невеликі турніри на чотири-шість людей.

— Як ви дізналися про це місце?

— Коли приїхав до Києва, це був приблизно 1966–1967 рік. Тоді вже знав, що в парку Шевченка збираються найсильніші шахісти й шашкісти міста.

Я сам більше шашкіст. Маю звання майстра спорту з шашок. Але тут завжди були люди, які любили інтелектуальні ігри, тому парк швидко став місцем зустрічей для багатьох.

— Виходить, ви приходите сюди вже майже 60 років?

— Можна сказати й так. Відтоді, як дізнався про це місце, постійно сюди навідуюся. Для мене це вже добра традиція.

— У вас тут багато знайомих?

— Дуже багато. Багато друзів і знайомих по всій Україні. Хтось виїхав за кордон, а когось, на жаль, уже немає серед нас. Але парк і досі залишається місцем зустрічі для тих, хто любить гру і хорошу компанію.

— Вам подобається проводити тут час?

— Дуже. Саме заради цього сюди й приходжу. Тут можна відпочити душею, поспілкуватися з людьми, зустріти старих знайомих і просто побути в хорошій компанії. Мені подобається сама атмосфера цього місця — спокійна, дружня, щира. Коли приходиш сюди, забуваєш про повсякденні турботи й отримуєш заряд гарного настрою. Думаю, саме тому я стільки років залишаюся вірним цьому місцю.

****

ДІДУСЬ ЮХИМ: «ХОЧЕТЬСЯ, ЩОБ ПАРК І НАДАЛІ ЗАЛИШАВСЯ МІСЦЕМ, ДЕ ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ РІЗНІ ПОКОЛІННЯ»

Також своїми враженнями від гри в шахи поділився дідусь Юхим. Він добре пам’ятає, як змінювався шаховий майданчик у центрі Києва і чому він залишається важливою частиною міського життя.

— Коли ви зазвичай приходите до парку?

— Коли гарна погода. Особливо люблю сонячні дні. Тоді тут збирається найбільше людей, більше спілкування, більше партій. Якщо надворі тепло і немає дощу, обов’язково приходжу хоча б на кілька годин.

Для мене це вже звичка, яка виробилася за багато років. Удома сидіти нецікаво, а тут завжди можна зустріти знайомих, поговорити й пограти.

— Як ви вперше дізналися про цей парк і шаховий майданчик?

— Це було багато років тому, коли я тільки приїхав до Києва. Тоді вже знав, що парк Шевченка є одним із головних місць зустрічі шахістів і шашкістів міста.

Прийшов сюди один раз, познайомився з людьми, зіграв кілька партій — і так залишився. З того часу минули десятиліття, а я й досі приходжу сюди, коли є можливість.

— У вас тут багато знайомих?

— Дуже багато. За стільки років тут сформувалося ціле коло друзів і приятелів. Ми бачилися мало не щодня, грали, спілкувалися, обговорювали життя.

На жаль, час минає. Багатьох людей, з якими ми колись сиділи за цими столами, вже немає. Це, мабуть, найсумніше. Приходиш до парку і згадуєш тих, хто колись був поруч.

Але життя продовжується. Зараз з’являється більше молодих людей, які цікавляться шахами. Це радує, тому що традиція не зникає. Хочеться, щоб парк і надалі залишався місцем, де зустрічаються різні покоління.

— Що для вас означає це місце сьогодні?

— Насамперед це люди. Шахи важливі, але ще важливіше спілкування. Тут завжди можна знайти компанію, поговорити, згадати минуле або просто добре провести час.

Мабуть, тому я й повертаюся сюди знову і знову. Парк Шевченка для мене давно став частиною життя.

Читайте також: 130 шахистів Святошина і Бучанщини об’єдналися на турнірі минулими вихідними.

Владислав МОШКІВСЬКИЙ, «Вечірній Київ»