«Нині величезний фокус на всьому українському»: Сергій Чудаєв про театр під час війни та гастролі Європою

Засновник «Першого Театру Антрепризи та Комедії» Сергій Чудаєв в інтерв’ю «Вечірньому Києву» розповів, як повномасштабна війна змінила театральну індустрію, чому українська класика стала головним експортним продуктом і яким він бачить український театр через 10 років.

Сергій Чудаєв — працює у сфері театрального продюсування понад 10 років, розвиваючи сучасний комедійний і антрепризний театр в Україні та за кордоном. Театр під його керівництвом спеціалізується на гастрольних постановках із залученням відомих українських акторів і популяризації українського сценічного мистецтва.

«ПІСЛЯ ПОЧАТКУ ВЕЛИКОЇ ВІЙНИ ДОВЕЛОСЯ ПОЧИНАТИ ВСЕ З НУЛЯ»

— Пане Сергію, Ви активно просуваєте український театр у Європі. З чого почався цей шлях і що стало поштовхом?

— Театром я займаюся вже понад десять років. До повномасштабної війни в мене було кілька успішних проєктів, ми працювали як в Україні, так і за її межами. Але після 24 лютого 2022 року все фактично довелося починати з нуля — попередні проєкти закрилися.

Саме тоді ми створили «Перший Театр Антрепризи та Комедії». Почали працювати в Києві, у Будинку офіцерів, запускати нові вистави, організовувати благодійні концерти. Згодом зрозуміли: наш глядач сьогодні не лише в Україні, а й по всій Європі. Так виникла ідея гастролей для українців за кордоном. Із цього все й почалося.

— Якими ви бачите перспективи Театру антрепризи сьогодні?

— Наш театр давно працює за чіткою стратегією: ми створюємо український продукт, поєднуємо класичні й сучасні вистави та розвиваємо напрям гастролей і представлення української культури за кордоном.

Наші вистави уже отримали дуже теплий прийом у Європі — це був гастрольний тур із заповненими залами, де більшість глядачів становила українська аудиторія. Але для нас важливо не лише це, а сам факт стабільного інтересу і довіри до українського театру за межами країни.

— Яку головну місію ви ставите перед собою як продюсер за кордоном?

— Для мене принципово важливо створювати якісний театральний продукт, за який не доведеться виправдовуватися ні перед глядачем, ні перед професійною спільнотою. Тому я дуже уважно ставлюся до вибору вистав, режисерів, акторів і самої якості постановок.

Можливо, у технічному плані ми іноді виглядаємо скромніше за великі європейські театри. Але якщо говорити про рівень акторської гри, українські артисти точно не поступаються європейським.

«ЄВРОПА ДО НАС ПОКИ ЩО ЛИШЕ ПРИДИВЛЯЄТЬСЯ»

— Як змінюється сприйняття українського театру європейською аудиторією?

— Якщо чесно, сьогодні ми працюємо передусім для українців за кордоном. Європейський глядач поки що лише придивляється до нас. Ми ще не стали повноцінною частиною їхнього культурного простору.

Більше того, іноді самі майданчики ставляться до нас із певною насторогою — як до нового й незрозумілого явища. Але це нормальний етап. Щоб нас сприймали серйозно, потрібен час, системна робота і присутність на ринку.

— Як повномасштабна війна вплинула на театральну індустрію в Україні?

— Парадоксально, але попит на театр в Україні виріс. Люди живуть у постійному стресі, емоційно виснажені війною, тому мистецтво стало способом хоча б ненадовго повернути собі внутрішню рівновагу.

Крім того, зараз величезний фокус на всьому українському. Глядач свідомо обирає український культурний продукт.

«НА ГАСТРОЛІ ВЕЗЕМО ТІЛЬКИ УКРАЇНСЬКІ ВИСТАВИ»

— Чи змінився запит глядача — як українського, так і європейського?

— Так, дуже змінився. Якщо в Україні ми можемо працювати з французькою чи італійською комедією, то за кордон сьогодні веземо виключно український продукт. Найбільший попит мають українські класичні комедії — «За двома зайцями», «Вечори на хуторі біля Диканьки» та інші вистави, в яких є наш гумор, наш характер, наша мова. Зараз триває потужний процес українізації культурного ринку, і це дуже відчутно.

— Наскільки театр сьогодні є інструментом культурної дипломатії?

— Ми завжди запрошуємо на вистави представників посольств, українських організацій, студентів, партнерів. Але якщо говорити чесно, системної культурної дипломатії поки що бракує.

Ми зі свого боку робимо все можливе, аби представляти країну достойно. Проте ця робота ще потребує більшої координації та підтримки.

«ЗА КОЖНОГО АРТИСТА НА МАРШРУТІ Я ВІДПОВІДАЮ ОСОБИСТО»

— Які найбільші виклики виникають при організації театральних турів у Європі?

— Виклики — буквально в усьому. Одне діло — гастролювати Україною, інше — працювати в кількох країнах одночасно.

Це складна логістика, кордони, дозволи, візи, шалені переїзди. Наприклад, ти можеш проїхати тисячу кілометрів до Варшави, потім летіти в іншу країну, далі знову автобуси, переїзди, репетиції. Темп дуже виснажливий.

І найголовніше — відповідальність за людей. За кожного артиста, за всю команду.

— Як знаходите партнерів і майданчики для виступів?

— У нас великий бек-офіс. Одна команда шукає майданчики та веде перемовини, інша займається логістикою, ще інша — рекламою, продажем квитків, контентом, координацією турів.

Загалом у процесі може бути задіяно до 25–30 людей. І глядач цього не бачить — він бачить лише фінальний результат на сцені.

— Чи складно адаптувати український театральний продукт для іноземної аудиторії?

— Тут важливо розуміти: адаптувати недостатньо. Потрібно створювати окремий продукт для іноземного глядача.

Це інша драматургія, інша подача, інша мова. Поки що головний бар’єр — англійська. Для створення повноцінних англомовних театральних проєктів потрібен інший рівень підготовки.

«УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР УЖЕ СТАЄ БРЕНДОМ»

— Чи можна сьогодні говорити про формування бренду «український театр» у світі?

— Так, безумовно. Ми не єдині, хто активно гастролює Європою, і це дуже добре. Український театр поступово стає помітним як окреме культурне явище.

Ми вже починаємо формувати репутацію й власний стиль. Це процес не одного року, але він уже триває.

— Чому саме «За двома зайцями» стала частиною великого європейського туру?

— Ми працюємо з перевіреними історіями. Класична українська комедія — це завжди сильна емоція та впізнаваність.

«За двома зайцями» — дуже легка, тепла вистава. Сьогодні людям хочеться хоча б на кілька годин відчути радість, гумор, легкість і просто насолодитися тим, що ми — українці.

— Ви нині активно гастролюєте Європою. За яким принципом формується маршрут туру і які фактори визначають вибір локацій для показів?

— У нас масштабний тур — приблизно 45 міст Європи до нього увійдуть. Остаточний перелік постійно оновлюється, і актуальну інформацію ми публікуємо на нашому сайті.

Логіка відбору міст досить проста — це насамперед ті локації, де є українська аудиторія і стабільний попит на театральні гастролі. Ми орієнтуємося на міста з великою українською громадою та перевіреними майданчиками, які технічно й організаційно готові приймати такі постановки.

Для нас важливо не просто розширювати географію, а забезпечувати якість показів і стабільну взаємодію з глядачем у кожному місті.

— 17 травня у Варшаві відбувся показ вистави «Перевертень» — авантюрної комедії про великі гроші, шахрайство та інтриги. Яким для вас особисто був цей вечір і що ви як продюсер для себе відзначили після цього показу?

— Для нас цей показ у Варшаві став дуже показовим. «Перевертень» — це жанрова, динамічна вистава, де все тримається на темпі, точності акторської гри та взаємодії на сцені. І якраз у живому виконанні вона отримала той ефект, на який ми розраховували.

Це історія, яка працює завжди — про гроші, спокусу, довіру і постійну зміну ролей між героями. Глядач дуже швидко включається в цю гру, і далі вже важко відпустити увагу до фіналу.

Для мене як продюсера важливо, що зійшлися всі складові: сильний акторський склад, режисура, ритм вистави і реакція залу. Коли на сцені є така команда, як у цьому проєкті, ти бачиш, що матеріал «живе» і працює без поправок на географію чи мову.

Після Варшави стало ще більш очевидно: ми рухаємося в правильному напрямку — до якісного гастрольного українського театру, який може впевнено існувати в європейському контексті як повноцінний продукт, а не виняток.

— Що вас найбільше надихає у вашій роботі?

— Мене надихає результат. Театр — це величезний процес, але найважливіше — коли приходить глядач і ти бачиш відгук.

Також надихають можливості, які відкриваються. За останній час ми побували в Лондоні, Дубліні, Амстердамі, Варшаві, Німеччині. Для нашої команди це не лише гастролі, а й відкриття нового світу, нової географії, нових перспектив.

«ЧЕРЕЗ 10 РОКІВ УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР БУДЕ ЧАСТИНОЮ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРОСТОРУ»

— Чи є вистава або момент у Вашій кар’єрі, яким ви особливо пишаєтесь?

— Кожна вистава в моїй кар’єрі — це окремий етап і частина великого професійного шляху. У різні періоди всі проєкти реалізовувалися максимально якісно в тих умовах, у яких ми працювали, і сьогодні я можу сказати, що кожен із них має свою цінність.

Якщо говорити про роботи, які для мене є особливо знаковими, я б відзначив, зокрема, «Ladies’ Night. Kyiv style». Це дуже сильний приклад сучасного українського театрального шоу-простору, де зібралися яскраві актори та публічні обличчя, і вистава отримала свого глядача. Вона й досі залишається для мене показовою з точки зору жанру, енергії та комерційного театру.

Водночас із початком війни у мене був запланований у Палаці «Україна» проєкт «Чоловіки жінкам до 8 березня», який ми не реалізували. З цим проєктом я влетів на 200 тисяч доларів. Це вплинуло на мою кар’єру дуже конкретно. Але там була гарна історія, і, ймовірно, вона б могла мати успішне продовження — однак цього не відбулося. Але такі ситуації також формують досвід. Театр — це завжди поєднання творчості, ризиків і відповідальності за кожне рішення.

— Яким ви бачите український театр через 5–10 років?

— Я думаю, український театр стане органічною частиною європейського культурного простору. З’явиться більше міжнародних колаборацій, англомовних вистав, великих турів.

Українські театри будуть інтегровані у світовий івент- та культурний ринок, а українські постановки збиратимуть повні зали не лише серед українців, а й серед іноземної публіки. І я впевнений, що це абсолютно реальна перспектива.

*** У матеріалі використані фото з особистого архіву Сергія Чудаєва.

Також читайте:

• У столичному театрі Франка поставлять сучасну Одіссею зі свідченнями оборонців Маріуполя.

Сніжана БОЖОК, «Вечірній Київ»