«Ми повернули грант податками»: у Києві ветеранський медцентр «Разом» відкрив філію на лівому березі

Киянин Петро Красицький — саме з таких людей. Ветеран російсько-української війни, який пережив численні контузії, два інсульти та складну реабілітацію у Чехії, після повернення вирішив не просто відновлюватися, а створити простір допомоги.

Так у Києві з’явився медичний центр «Разом» — його ветеран заснував разом зі своєю колегою, сімейною лікаркою Юлією Барболіною. Вони створили клініку для цивільних і військових, а згодом відкрили ще одну філію — на лівому березі столиці.

Киянин Петро Красицький — саме з таких людей. Ветеран російсько-української війни, який пережив численні контузії, два інсульти та складну реабілітацію у Чехії, після повернення вирішив не просто відновлюватися, а створити простір допомоги. Так у Києві з’явився медичний центр «Разом» — клініка, де лікують цивільних і військових, а двічі на місяць ветерани, учасники бойових дій та родини загиблих Героїв можуть отримати консультації та обстеження безкоштовно.

У жовтні 2024 року «Вечірній Київ» уже розповідав історію цього ветеранського бізнесу. Відтоді клініка не лише вистояла, а й масштабувалася. Через постійний запит пацієнтів команда відкрила ще одну філію — на лівому березі столиці, на Русанівці.

І це — не просто історія про бізнес. Це історія про довіру, впертість і бажання бути корисним навіть після війни.

«ЛЮДЯМ БУЛО ВАЖКО ДОБИРАТИСЯ»

У невеликій клініці на Куренівці швидко стало тісно. До «Разом» почали їхати пацієнти з різних районів Києва — і цивільні, і військові.

Сімейна лікарка та співзасновниця клініки Юлія Барболіна каже, що рішення про масштабування визріло не через амбіції, а через реальні потреби людей.

«Ми з Петром Володимировичем вирішили масштабуватись через те, що в дійсності дуже багато пацієнтів бажали потрапити до нас саме з лівого берега або з центру правого берега. Це стосується і військових, тому що багато хто з них має проблеми зі здоров’ям, які значно обмежують пересування».

Для Юлії Барболіної відкриття філії на лівому березі стало ще й особистою історією — тут вона живе і працює багато років.

«Я тут живу, тут довгий час працювала. Моя професійна діяльність безпосередньо пов’язана з лівим берегом. Але головне — це доступність».

Нову філію відкривали завдяки грантовій підтримці Українського ветеранського фонду. Саме гранти стали для команди тим шансом, у який вони спершу й самі не вірили.

ВІД РЕАБІЛІТАЦІЇ — ДО ВЛАСНОЇ СПРАВИ

Петро Красицький говорить спокійно й без пафосу. Хоча за його словами — досвід, після якого багато хто просто намагається повернутися до звичайного життя. Він же вирішив будувати.

«Відкрили тут, тому що людям незручно їздити з лівого берега на правий. А Русанівка — це фактично середина лівого берега».

Приміщення для нової клініки шукали майже три місяці. І це виявилося чи не найскладнішим етапом.

«Треба було, щоб усе відповідало вимогам доступності. Перший поверх, не менше ніж 100 квадратних метрів, щоб вмістити кабінет сімейного лікаря, педіатра, маніпуляційний кабінет, ще хоча б один спеціалізований — для гінеколога чи інших лікарів».

Спочатку розглядали Троєщину та Лісовий масив — райони з великою кількістю мешканців і хронічною нестачею медичних закладів.

«Ми навіть їздили в амбулаторії й питали: чи можна укласти декларацію? А там відповідь — немає лікаря. Людей багато, а лікарів бракує», — згадує Юлія Барболіна.

Втім, знайти відповідне приміщення виявилося непросто: або захмарна оренда, або відсутність потрібних умов.

«До речі, саме на Троєщині найвища ціна за оренду. Як на Хрещатику», — усміхається медикиня.

«МИ НЕ ВІРИЛИ, ЩО ДЕРЖАВА МОЖЕ ДАТИ ГРОШІ»

Подача заявки на грант та отримання коштів тривали близько трьох місяців. Медичну частину проєкту прописувала Юлія Барболіна: соціальна складова, ризики, доступність, потреби пацієнтів.

Петро Красицький каже: найважливіше — чітко розуміти, що саме хочеш створити.

«Має бути ідея або мрія, яку ти хочеш втілити в життя. Якщо берешся за грант — треба чітко знати, що ти хочеш зробити».

Перед подачею першого гранту команда проходила навчання з написання заявок для ветеранів. Один із курсів організовувала організація Public Ukraine.

Саме там, пригадує Петро Красицький, вони вперше зрозуміли: гранти — це не про «зв’язки» чи випадкову удачу, а про чітко прописану ідею та готовність працювати.

Із того навчання у них залишилася особлива історія, яка стала своєрідним підтвердженням того, що вони рухаються у правильному напрямку.

«Один із менторів, коли дізнався, що ми відкрили клініку, одразу приїхав до нас і заключив декларацію. Потім — його дружина. А тепер уже й дитина», — усміхається Петро.

Так навколо невеликої ветеранської клініки почала формуватися спільнота людей, які приходять сюди не лише за медичними послугами, а й за довірою.

«Ми думали, що це нереально. Написати грант — і щоб держава щось дала. Але якщо добре знаєш, про що пишеш, то все реально», — каже Петро.

Юлія Барболіна усміхається, згадуючи свої сумніви:

«Я тоді казала: „Які кошти може давати держава? Такого не буває“. Ми взагалі не вірили».

Втім, команді вдалося отримати кілька грантів на розвиток клініки. Перший — 250 тисяч гривень у «Дії» на медичне обладнання: кольпоскоп, дерматоскоп та медичні меблі.

Згодом медичний центр отримав грант від Українського ветеранського фонду на 1,5 мільйона гривень для закупівлі УЗД-апарата. А ще один грант на таку ж суму команда залучила вже для масштабування клініки та відкриття нової філії.

«Але кошти за перший грант ми вже повернули податками», — додає Петро Красицький.

КЛІНІКА, ДЕ ВЕТЕРАНІВ ЛІКУЮТЬ БЕЗКОШТОВНО

Соціальна складова від самого початку була для «Разом» принциповою.

Саме тому двічі на місяць — 10 та 20 числа — клініка працює для ветеранів і військових безкоштовно.

Консультації лікарів, кардіограми, УЗД — без оплати.

На аналізи та вакцинацію діють знижки, адже лабораторні послуги клініка закуповує у партнерів.

«У нас постійно діє знижка 20% на всі послуги для ветеранів. А у спеціальні дні військові та ветерани можуть пройти лікарів абсолютно безкоштовно», — пояснює Петро Красицький. Медичний центр також співпрацює з Київ Мілітарі Хаб.

«ДРІБНИЦЬ У МЕДИЦИНІ НЕ БУВАЄ»

Сьогодні у новому відділенні працюють сімейні лікарі, педіатри, гінеколог, дитячий ортопед-травматолог, хірург, невропатолог, нейрохірург, лікарі УЗД.

Серед команди — доктори медичних наук та практикуючі фахівці.

Втім, за словами Юлії Барболіної, медицина — це постійна боротьба не лише за пацієнта, а й за можливість працювати якісно.

«Якщо зайти в кабінет, здається, що там нічого особливого. Але дрібниць дуже багато. Плівка для кардіограм, пробірки, тести, розхідники — усе це коштує грошей».

Приватна клініка закуповує все самостійно: від дезрозчинів до тестів на інфаркт.

«Держава ж нам цього не дає. Ми все купуємо самі. Але маємо забезпечити пацієнтам безкоштовні послуги згідно з вимогами».

Команда вже думає про наступний крок — власну лабораторію та рентген. Бо запит є постійно.

«Без рентгену дуже складно працювати. Попит на нього є завжди. МРТ чи КТ — це вже мрія. Але навіть для рентгену потрібне окреме приміщення».

ВАЖКА ЗИМА І ВІДКЛАДЕНЕ ВІДКРИТТЯ

Нову філію планували відкрити ще взимку. Але війна вкотре внесла свої корективи.

Через проблеми з опаленням відкриття нового відділення довелося відкласти. Клініка розташована на першому поверсі багатоквартирного будинку, який після російських обстрілів тривалий час залишався без теплопостачання. Через це ремонтні роботи періодично зупиняли, адже існував ризик пошкодження комунікацій у приміщенні.

«Тут два місяці взагалі не було опалення. У деяких квартирах порвало труби. Ми розуміли ризики, тому були змушені чекати. Але оренду все одно платили», — згадує веетеран.

Ця історія — про те, як досвід війни для Петра Красицького перетворився на бажання допомагати людям. Як сімейна лікарка Юлія Барболіна, яка спершу скептично ставилася до грантової підтримки, зрештою стала співтворцем великої справи. І про те, як у країні, що воює, люди все одно відкривають клініки, створюють робочі місця та лікують інших.

І, мабуть, головне — про те, що повернення з війни не завжди означає кінець служби. Для Петра Красицького вона просто змінила форму.

Також читайте:

• Історія сили: як переселенець з Бахмута відкрив у Києві кав’ярню після втрати сина.

Сніжана БОЖОК, фото Бориса КОРПУСЕНКА «Вечірній Київ»