Від Мирнограда і Маріуполя до столиці: як релоковані лікарі будують нове життя в Києві

Вони втратили свої лікарні і звичне життя а дехто — й міста. Хтось із них виїжджав під обстрілами з Маріуполя, а хтось — залишав Мирноград після влучання ракети у медичний заклад. Але замість того, щоб опустити руки, вони почали все заново.

Кадри з чорними обгорілими зруйнованими будинками, тьмяними від диму вулицями і загиблими людьми — це те, що світ щоденно бачить у хроніці російсько-української війни. Але для цих лікарів — це те, що побачили й пережили вони і їх пацієнти особисто.

Тепер ці медики рятують життя і допомагають таким же переселенцям, а також киянам, які приходять до клініки з дуже символічною назвою:

«Обласна лікарня інтенсивного лікування міста Маріуполь».

Зараз ця державна лікарня працює у Києві, поблизу метро «Шулявська». У її світлому просторі немає страху, а є довіра.

А назва міста Маріуполь, написана під логотипом медзакладу у його назві — знак непереможності і віри в повернення на звільнену Донеччину.

Про нове життя в столиці, труднощі релокації, пацієнтів-переселенців та розвиток клініки журналістка «Вечірнього Києва» поговорила з генеральною директоркою Катериною Вишнєвською, медичною директоркою Оленою Павлушою та медичним директором консультативної поліклініки Іваном Токмаковим.

«Лікарню зруйнував приліт, але ми врятували людей і обладнання»

— Катерино, яким був ваш шлях до Києва?

— До переїзду я працювала в Мирнограді та очолювала інфекційну лікарню. 27 липня 2024 року стався «приліт», який фактично зруйнував будівлю. На щастя, ще до цього ми встигли перевести пацієнтів до інших медичних закладів. Персонал також евакуювали, обладнання вдалося врятувати.

Для переїзду я обрала Київ, адже тут була можливість вирішити житлові питання та продовжити професійну діяльність.

Розумієте, коли людина все життя працює в медицині, вона не може просто зупинитися. Тому потрібно було починати спочатку.

Перші кроки релокованої лікарні в столиці були скромними.

— Як розвивається клініка у Києві сьогодні?

— Лікарня відновила свою діяльність в 2022 році, починаючи з амбулаторних послу, поступово доєднувались колеги з усіх регіонів, що дало змогу розширити діапазон наших послуг.

Ми поступово нарощували темпи, шукали колег, виходили з ними на зв’язок. Зараз маємо вже 66 лікарів, і майже всі вони раніше працювали на Донеччині.

Ми телефонували колегам, розшукували їх через знайомих, соціальні мережі. Хтось був у Києві, хтось у Дніпрі, хтось за кордоном. Крок за кроком формувалася команда.

— А звідки про нову клініку дізнавались пацієнти?

— Разом із лікарями почали повертатися й пацієнти. Спочатку це були переважно переселенці, які спеціально шукали своїх колишніх лікарів.

Люди дзвонили з різних куточків України:

«Ми знайшли ваш номер», «Ми лікувалися у вас у Маріуполі», «Ми пам’ятаємо вас із Покровська»….

Наші пацієнти пам’ятають своїх лікарів. Люди телефонують спеціалістам, яких знали роками у Маріуполі, Покровську чи Краматорську, і приходять саме до них. Так формується довіра, яку неможливо створити рекламними кампаніями.

ЛІКАРІ, ЯКІ ПЕРЕВЕЗЛИ СВІЙ ДОСВІД З ДОНЕЧЧИНИ У КИЇВ

— Розкажіть про цю команду з 66 лікарів, які зібрались після втрати всього фактично…

— Сьогодні клініка об’єднує унікальних спеціалістів, багато з яких пройшли не одну релокацію.

Кардіохірургічний напрямок представляють лікарі, які ще у 2014 році були змушені залишити Донецьк і переїхати до Краматорська. Там вони створювали нові відділення, розвивали кардіохірургію та формували власні школи.

Нейрохірурги працювали спочатку в Донецьку, потім були евакуйовані до Лимана, а згодом переїхали до Києва.

Серед них — Ігор Мітюшин, який виконує складні операції на хребті, від лікування міжхребцевих гриж до сучасного протезування дисків.

У клініці працює ендоскопіст Євгеній Добров, який проводить малоінвазивні втручання замість травматичних відкритих операцій.

Окремо відзначу уролога Едуарда Костенка, якого пацієнти знають завдяки складним та високоточним операціям, а також лікарку-хіміотерапевтку Анну Водолазьку з Маріуполя.

— Що вам допомагає рухатись далі?

— Ми бачимо результат нашої роботи і не хочемо зупинятися. Наша місія — бути корисними людям. Ми самі пережили релокацію, тому добре розуміємо переселенців. Вони знають: тут їх зрозуміють і допоможуть.

«ТУТ Я ВІДЧУЛА СЕБЕ СЕРЕД СВОЇХ»

Медична директорка з лікувальної частини Олена Павлуша до переїзду працювала у Мирноградській центральній міській лікарні. У місті жило понад 46 тисяч людей до початку широкомасштабного вторгнення.Затишний Мирноград — тепер фактично повністю в руїнах через обстріли й атаки рф.

Більшість місцевих мешканців — евакуювалися. Сьогодні Олена Павлуша, вже у Києві і вона відповідає за безперервність лікувального процесу у у «Обласній лікарні інтенсивного лікування міста Маріуполь» та продовжує практикувати як лікар-гінеколог.

— Пані Олено, як ви опинилися в цій команді?

— Коли бойові дії наблизилися до Мирнограда, лікарня евакуювалася. Я приїхала до Києва наприкінці серпня 2024 року. Спочатку працювала у приватному медичному закладі, але давно знала Катерину Вишнєвську. Вона запропонувала приєднатися до команди.

— Що найбільше вплинуло на рішення працювати саме у цій лікарні в Києві?

— Мене одразу підкупила атмосфера. Тут я відчула себе серед однодумців, серед своїх людей.

— Хто ваші пацієнти?

— Абсолютно всі. Ми нікого не поділяємо на переселенців і місцевих. До нас приходять кияни, мешканці області, люди з Дніпропетровщини. Дуже добре працює «сарафанне радіо».

Часто люди приходять до конкретного спеціаліста, а потім залишаються обслуговуватися у всій клініці. Так трапляється і з пацієнтами з Мирнограда, які знайшли своїх лікарів уже в Києві.

«МИ МОЖЕМО НАБАГАТО БІЛЬШЕ»

— Що є сьогодні у «Обласній лікарні інтенсивного лікування міста Маріуполь»?

— Сьогодні клініка має дві сучасні операційні — кардіохірургічну та загальнохірургічну.

Тут проводять операції нейрохірурги, онкохірурги, гінекологи, кардіохірурги та інші спеціалісти.

Втім, головною проблемою залишається нестача площ.

— На що саме вони потрібні, нові площі?

— Для такої багатопрофільної лікарні двох операційних недостатньо. Гнійна та чиста операційні повинні бути розташовані окремо. Через це ми інколи змушені відмовлятися від операцій, які могли б виконувати. Якби нам вдалося розширитися, це значно збільшило б наші можливості та допомогло більшій кількості пацієнтів.

Окрім стаціонарного лікування, лікарі проводять виїзні консультації у громадах Київської області та співпрацюють із лікарями первинної ланки.

«Я ВИЇХАВ З МАРІУПОЛЯ З ОДНІЄЮ СУМКОЮ…»

Найемоційнішою виявляється розмова з Іваном Токмаковим — медичним директором консультативної поліклініки.

До повномасштабного вторгнення він працював у Маріуполі, був завідувачем відділення у міській лікарні. 24 лютого 2022 року він прийшов на роботу. Додому більше не повернувся.

— Як розвивались події для вас, як для лікаря, після 24 лютого у Маріуполі?

— Я жив на лівому березі міста, а працював на правому. Дуже швидко стало неможливо дістатися додому. Ми залишилися в лікарні та допомагали пораненим. Заклад фактично став медичним хабом для всього району.

— В яких умовах ви працювали?

— Ставало важче навіть не з кожним днем, а погодинно… Не було світла, води, тепла, закінчувалися медикаменти. Ми працювали до останнього. Але настав момент, коли потрібно було рятувати не лише пацієнтів, а й себе. 17 березня я, разом із колегами, зміг виїхати з Маріуполя.

— Ви так і не потрапили за всі ці дні з 24 лютого додому?

— Так, я вже не повернувся… Я виїхав фактично з однією спортивною сумкою та документами. Все інше залишилося там. Після двох місяців роботи на Волині я приєднався до релокованої команди медиків.

СТРЕС ВІЙНИ ПРОДОВЖУЄ ВПЛИВАТИ НА УКРАЇНЦІВ ЩОДНЯ

— Іване, ви виїхали з міста, де відбувались події, що перетинають межу людяності. Одна з маріупольчанок мені сказала: «Я бачила, що у дворі мого будинку лежали вбиті сусіди, які гілки зламаних дерев…» Такий біль не проходить сам по собі. Але й у Києві ми живемо під вибухами, загрозою влучань ракет чи безпілотників…

— Люди в Україні вже тепер роками живуть у стресі. Це впливає буквально на весь організм. Дуже багато захворювань загострюються саме через психологічне навантаження. Особливо складною залишається ситуація для людей, які довго перебували на окупованих територіях.

Часто вони не мали доступу до необхідних ліків, нормального харчування чи регулярних обстежень. Через це хронічні хвороби запускаються і потребують більш складного лікування. Коли пацієнти приходять до нас, вони ніби повертаються додому. Це вже діє, як заспокійливий фактор.

— У чому ваша унікальність, як команди лікарів?

— Наша унікальність — у людях. Близько 80% пацієнтів — це маріупольці або мешканці інших окупованих територій. Особливо приємно бачити людей, яких лікував ще в Маріуполі.

— Іване, ви сьогодні є медичним директором консультативної поліклініки та продовжує приймати пацієнтів як гастроентеролог і лікар УЗД, як відбивається стрес на пацієнтах стосовно вашого профілю?

— Війна продовжує впливати на здоров’я українців навіть через роки після евакуації.

У гастроентерології існує поняття осі «мозок — кишківник — мозок». Хронічний стрес безпосередньо впливає на фізичний стан людини. Ми часто бачимо синдром подразненого кишківника та інші захворювання, які загострюються через пережите.

Нещодавно лікували й буквально ставили на ноги, повертали до життя жінку, яка виїхала з окупованої Херсонщини.

— Іване, а як ви сам адаптовувались у Києві?

— Сприйняття Києва було непростим. Більше року адаптовувався. Було важко, бо дуже хотілось додому… були думки про те, що треба повертатись. Але ж що там, вдома, зараз? Останнім часом таких думок немає. Що було найважчим — Київ для мене — нове велике місто. Тут і нова робота, і нові люди. А вдома все було зрозуміло і всі знали куди звертатись… Тут все довелось починати спочатку — життя з «нуля».

Від автора:

Сьогодні «Обласна лікарня інтенсивного лікування міста Маріуполь» продовжує розвиватися. Тут працюють дві операційні, функціонують стаціонарні відділення, проводяться складні хірургічні втручання та консультації.

Лікарі регулярно виїжджають у громади Київщини та проводять консультаційні прийоми для місцевих жителів.

Але головним досягненням тут вважають не кількість операцій чи обладнання.

«Ми самі переселенці. Ми знаємо, як це — залишити дім, втратити роботу, починати життя спочатку. Можливо, саме тому люди нам довіряють», — говорить Катерина Вишнєвська.

Іван Токмаков додає: «Часто до нас приходять пацієнти з Маріуполя чи інших міст Донеччини. Вони бачать знайомі обличчя, чують знайомі прізвища лікарів. І кажуть: «Наче додому повернулися».

Можливо, саме в цьому і полягає справжня цінність Маріупольської лікарні у Києві. Вона лікує не лише хвороби. Вона допомагає людям відновлювати відчуття опори у світі, який війна змусила будувати заново.

Читайте також:

• «Допомога на лінії вогню: Благодійний Орден Святого Пантелеймона відзначив медиків Донеччини».

Ольга СКОТНІКОВА, Максим СОСЮРА, «Вечірній Київ»