Перший українець побував в експедиції на найжахливішому острові на землі

Це найбільша кількість та найдовший час присутності людей на вулканічній скелі, вкритій льодовиком, навколо якої практично весь рік дев’ятибальний океанський шторм. В експедиції кілька тижнів тому брав участь киянин радіоінженер Вадим Івлєв.

Острів Буве — найвіддаленіший безлюдний острів — лежить далеко за 50 паралеллю південної широти. Найближча точка до континенту — ненаселена Земля королеви Мод в Антарктиді — лежить звідси за 1600 км на південь, найближча населена земля — мис Доброї Надії — за 2400 км.

— Це вже моя четверта експедиція на найвіддаленіші й недоступні острови планети. Перед тим я проводив сеанси радіозв’язку з островів Сігні (Південна Атлантика), Херд (південь Індійського океану), — говорить Вадим Івлєв й додає, що в таких експедиціях його завжди приваблює дух тієї старовинної романтики, завдяки якій мореплавцями зроблені найвеличніші відкриття.

— Але ж така експедиція — дуже складна історія…

— Мене запросили як радіофахівця колеги з Норвегії (до слова, острів Буве — територія цієї країни). До поїздки готувалися практично рік. Адже, щоб дістатися до острова й провести з нього сеанси радіозв’язку з усім світом, знадобилося багато сучасного обладнання. А ще зафрахтувати криголам, який довелося спочатку відремонтувати.

В експедиції була наукова складова — вели спостереження за погодою, за океаном… Ну й, звичайно, радіочастина: встановили контакти з 100 тисячами радіолюбителів з усього світу з максимальної відстані на планеті. Все це проходило під егідою Норвезького полярного інституту.

— Звідки стартувала експедиція?

— З Кейптауна (ПАР). Там зібралася наша команда — люди з Норвегії, Швеції, Ісландії (Данія), Канади, США, Італії, Угорщини. На борту був легкий гелікоптер з командою пілотів з ПАР. Як тільки ми зайшли на криголамі за 40-ву паралель й далі, почалися якісь нереальні шторми з гігантськими хвилями й ураганами.

— Як же ж за такої погоди висаджуватися на скелястий острів, де прибій висотою під 9 метрів?

— Весь час, а пливли ми 5 днів, двоє професійних рятувальників розробляли плани висадки (а потім й евакуації) на острів, проводили постійні інструктажі.

Ми тренувалися як сідати в гелікоптер, що робити, якщо він впаде в море з нами, перевернеться, в якій послідовності вистрибувати, як випливати. І потім був інструктаж на випадок, якщо цей гелікоптер взагалі не зможе літати, тому що так вже було: інші експедиції тричі припливали, і їх гелікоптери не змогли злетіти через погоду. Бувало місяць люди чекали, й так і не полетіли.

Також зрозуміло було, що човнами переправитися самим та з багатотонним обладнанням нам не вдасться. Тому й обрали варіант все ж таки переправлятися гелікоптером, який час від часу мало не здувало з палуби.

Щоб піднятися з вантажем у повітря південноафриканські пілоти використали всю свою майстерність! Але, Слава Богу, це вдалося.

Поки ми два тижні перебували на Буве, наш криголам маневрував неподалік, аби ухилитися від руйнівних хвиль. Наголошу, що біля острова Буве ніколи не буває хоч трохи прийнятної погоди.

— Розкажіть про сам острів, будь ласка.

— Перший капітан, який його відкрив 1 січня 1739 року Жан-Батист Шарль Буве де Лозьє був впевнений, що знайшов північний виступ Невідомої Південної землі. Він повідомив, що погода погана, на острові нічого немає — ні їжі, ні води, й там нема що робити людині.

Дійсно, це скеля з льодовиком і невеликим пласким пляжем, оточеним з моря валунами, а середньорічна температура повітря там дорівнює −1,5°C. Лише влітку температура може підніматися дещо вище нуля.

І на час нашого перебування там було літо. Вдень льодовик підтаював і давав прісну воду у струмки, вночі це все замерзало. Нічого окрім моху там не росте, на невеликій ділянці базуються тюлені, морські леви, морські слони, птахи. І всі дуже агресивні до людей. Думаю, це через брак місця: вони не хочуть його з кимось ділити. І коли на мене напав скуа (найбільший з 7 видів поморників) з гострими кігтями й розмахом крил понад 1,5 метри, довелося тікати до нашого табору й відбиватися. На морських левів ми вже подивилися зі скелі-льодовика, щоб не наражатися на їх агресію.

До речі, ці поморники на острові крадуть та поїдають пташенят пінгвінів, скелетиків яких там бачив багато.

— Коли перевезли обладнання, що робили далі?

— Треба було його зібрати так, щоб воно запрацювало в тих умовах. Роботи ці за складністю я порівнюю з перегонами «Формули 1». Крім того, деякі учасники експедиції відмовилися їхати вже у Кейптауні. Тому монтував антени під ураганним вітром сам, адже я фахівець з цих питань. Коли за декілька годин встановили антену, керівник нашої експедиції був вражений цим.

Далі ми облаштували наш табір на схилі льодовика. Встановили спеціальні двошарові намети, в яких стелили каримати, через які я своїми ребрами все ж таки відчував каміння. Харчування було невибагливим — сублімовані продукти і щось на кшталт «Мівіни».

— Після виконання всього запланованого вам треба було якось потрапити назад на криголам. Вас знову перевезли гелікоптером?

— Так. Оті суворі шторми могли затримати або унеможливити евакуацію, тому був постійний зв’язок з Норвезьким полярним інститутом, бо для них, як для кураторів, найважливішим було, щоб учасники експедиції живими дісталися до континенту — до Кейптауна. Тому всі очікували на якусь хоч трохи прийнятну погоду й тоді евакуювалися за допомогою гелікоптера.

— Щоб витримати таку небезпечну й важку експедицію як ви підтримуєте фізичну форму? І що плануєте надалі?

— Мені 61 рік, я щоранку бігаю на великі дистанції, завжди беру участь у марафонах та півмарафонах, що проводяться у столиці. От наприкінці травня також стартуватиму у «Пробігу під каштанами». Захоплююся плаванням.

Планую залишатися в Україні — працювати й допомагати своїй країні як інженер, проєктувати та конструювати антени. Мрію, щоб після нашої перемоги молодь повернулася до мандрів, мирних пригод, пізнавала нашу планету, щоб романтика оселилася в їх серцях.

Додам, що для мене в цій надважкій міжнародній експедиції важливо було підняти український прапор на найсуворішому острові планети.

Нагадаємо, киянин Вадим Івлєв — мандрівник і радіоаматор — брав участь у складі міжнародної експедиції на безлюдний острів Сігні.

Читайте також: «Кольори краю світу: спогади киянина про мандрівку на острів Пасхи»

Фото, відео Фейсбук Вадима Івлєва

Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»