Гімн України співали під саксофон, згадували Майдан та добрі справи: у Києві попрощались з Любомирою Кеплер. ФОТОРЕПОРТАЖ

Погода сьогодні зривалась то на дощ, то на сніг, а потім з-за чорних хмар виривались мільйони сонячних променів і осяювали все навколо.

Саме під такий супровід природи кілька сотень людей прийшли на Майдан Незалежності, що поділитись спогадами і сказати «дякую!» жінці, яка в усіх, хто її знав асоціюється з безоглядною добротою, щедрістю та любов’ю до України.

Любомира Кеплер відійшла до Господа 24 квітня. Лікарка, яка виїхала з Німеччини, щоб підтримати Україну у 2013-ому в час Майдану та Революції Гідності. Жінка, яка нікуди не пішла у кризову ніч, коли силовики януковича били студентів, а їй зламали руку. Свідома українка, яка була у найнебезпечніші і найтяжчі дні та ночі на Майдані.

Європейка, яка допомагала армії чим могла — шукала тепловізори та «мавіки», плела сітки…

Сьогодні на Майдан, де біля стели Незалежності стояла труна з її тілом, прийшли люди різних поколінь. Вони тримали в руках троянди і чудові весняні квіти, вони часом сміялись не приховуючи сліз — бо такими були спогади про Любомиру Кеплер.

«Любомира завжди витягувала всіх для того, щоб ми жили, жили вірою в Україну, жили чесно, жили правдиво і кожною своєю дією доводили, що наша країна, наші люди варті того, щоби тут був мир. Ім’я Любомира Кеплер поєднує два дуже важливих слова любов і мир.
І от саме любов гріла всіх нас тут в люту зиму 2013-2014 року, коли небо затягувало чорним димом, чорним димом від копченої смоли, гуми, покришок, коли в якийсь момент віра могла зникнути, але ми трималися.

Ми трималися пліч о пліч. В одному з інтерв’ю Любомира ось тут на площі говорила, що з одного боку вона відчуває дуже сильний біль за Небесну Сотню.
А з іншого боку вона відчуває велику гордість за націю, за державу, за людей, які стали на захист, щоб цей захист поклав можливість мати майбутнє для поколінь», — розповів про пані Любомиру один з побратимів.

Донька та онука розповіли про мали незвичайну маму та бабусю.

Пані Любомира любила подорожі, любила дарувати гарні книги, танцювати, веселитись, була людиною, яка підтримувала й з якою було цікаво.

«Вона могла і пошити штани за дві години, коли я її просила це зробити. Вона могла стояти дві два дні в черзі за тортом в 90-ті роки, а потім пес наш з’їв цей торт. І ми сміялися багато років, як з того пса і з того торта, який вона вистояла», — розповіла донька пані Любомири.

Вона згадала, що її мама продовжила долю жінок їх родини:

«І я хотіла сказати ще, що в нашій родині, напевно, щось з жінками таке здається, що ми не можемо нормально жити. Наша прабабуся була вчителькою в селі і вона створила ту школу. Наша бабуся втікала від КГБ в маленьку щілинку в дверях за розповсюдження книжок і за те, що вона любила Україну і втікла вона тільки через те, що вона була дуже малесенька.
Наша Любомира об’єднала дуже багато людей і ми відчуваємо, що ця родина, ми тепер не та маленька родина жінок за жінок, а ми — це велика родина і всі такі самі, як ви».

А онука Дарина згадала, що пані Любомира була не традиційною бабусею.

«Вона буде для мене людиною, яка завжди мене зустрічала з ментоловими сигаретками, яка робила все у своєму стилі, яка замість квітів приносила букет салату, яка з запізненням приходила всюди в середньому десь на дві години, яка в різних варіаціях розказувала про всі неймовірні історії, які з нею траплялися. І ти ніколи не дізнаєшся, були вони справжні або ні».

На площі люди сміялись під час цих спогадів, бо кожен згадував у ці хвилини свою Любомиру Кеплер.

Пані Тетяна прийшла з червоними трояндами на прощання, вона розповіла про невтомну допомогу армії, яку надавала Любомира Кеплер.

«Її внесок безцінний… Вона ходила і відвідувала поранених в госпіталі. Вона плела сітки, спочатку в якихось, спільнотах волонтерських, а потім, щоб не ходити і не втрачати час, у себе в підвалі будинку, де жила, організувала волонтерку. Й плела сама, а іноді до неї приєднувались друзі, знайомі.
І от зараз сьогодні після того, як її відвезуть в крематорій, волонтери повернуться до її будинку і будуть доплітати сітки, які вона не встигла доплести…» — поділилась киянка Тетяна.

З оберемком квітів і у сльозах стояла на прощанні й журнаілстка Олена.

Вона розповіла, що бачила пані Любомиру абсолютно на всіх акціях, починаючи з акції захисту Гостиного двору в 2012 році.

«Спочатку я її просто бачила, запам’ятовувала, бо така дуже виразна жінка. В якийсь момент ми з нею познайомились уже під час Революції Гідності.

Мене вразила, що вона одразу попросила перейти на «ти».

Вона дуже мало розповідала про себе, але у випадкових розмовах ми дізнавалися, як багато вона всього робить. Наприклад, коли я шукала своїм хлопцям маскувальні сітки, вона про це дізналась й така одразу: «Так, скільки, якого розміру треба?» Типу, все зробимо, ми плетемо під замовлення.
Вона безмежно багато робила і безмежно мало про це казала, безмежно мало хто про це знав…», — зазначила Олена.

Отець Михайло, священик УГКЦ, який відспівував пані Любомиру на Майдані, сказав, що вона була Божою людиною.

«У Євангелії є такі слова, що по плодах їхніх пізнаєте їх. Тут дуже просто. Добре дерево дає добрі плід, погане дерево, дає поганий плід.
Власне, те, що ви сьогодні є тут, молитеся, із сумом тут перебуваєте, бо розумієте, що ми сьогодні прощаємося, свідчить про те, що Любомира була тим добрим деревом і приносила добрі плоди.

Сьогодні ми тут прощаємось з нею. Але її путь вічна, путь її душі продовжується. Любомира сьогодні споглядає на всіх вас. Дякує вам за те, що ви є тут і просить вас, щоби те, що вона вам дала від себе, те добро, яке вона вам залишила, щоб ви його примножували», — звернувся до присутніх отець Михаїл.

Нагадаємо, прах бійця ГУР, Ільдара Дадіна, поховали на Національному військовому кладовищі.

Ольга СКОТНІКОВА, фото — Ольга Скотнікова, Владислав МОШКІВСЬКИЙ, «Вечірній Київ»