Премія за креативність: родина поетеси Тамари Коломієць хоче відзначати за особливі досягнення

Тамара Панасівна Коломієць — з того покоління, яке провело своє раннє дитинство між двох великих трагедій: Голодомору 1932-33 років та Другої Світової війни. Вона народилась у 1935 році у місті Корсунь, Київської області (нині Черкаської).

Її мама була лікаркою, батько загинув під час війни, а більшість часу дівчинка проводила з бабусею, яка знала на пам’ять увесь «Кобзар» і так сталось, що саме ця книжка була першою, за якою навчилась читати ще до школи маленька Тамара.

ВІРШІ, ЯКІ НАРОДИЛИСЬ З «ДРАЖНИЛОК»

Донька поетеси, журналістка Мар’яна Ангелова, поділилась родинними і особистими спогадами. Ми сиділи у кав’ярні у центрі Києва і запланована спочатку коротка розмова переросла у розповідь про часи, які пережила поетеса, яка присвятила життя не лише дитячі літературі, а й сонетам, перекладам.

— Як маленька дівчинка відчула дар, що вирізняв її з-поміж інших?

— Мама була дитиною, яка прийшла у цей світ після Голодомору-1932-33 років. Вона була дуже маленькою, 150 см. У школу пішла раніше, але вже вміла читати й рахувати, а також досконало знала «Кобзар». У класі виникали ситуації, коли хлопці і дівчатка доводили свою першість. І мама відбивалась «дражнилками». З тих «дражнилок» і виросла її творчість. І коли її хтось зачіпав, то вже хлопці казали: «Не чіпай її, це наша мала!»

Тобто вони її прийняли вже до свого кола, знаючи, що в неї є такий особливий дар. І вона цим пишалася. А звідки цей дар? Він ішов від того, що вона дуже з раннього віку вивчила практично весь «Кобзар». До цього її спонукала бабуся, яка була неписьменною, але «Кобзар» знала на пам’ять. Вона знала і масу пісень та молитов. Мама багато взяла зі спілкування з бабусею Ганною. А ще у маленької Тамари була улюблена вчителька мови та літератури. Вона дітям прищепила любов до читання і мама буквально лягала спати з книжкою…

— Здається, це було рятівним колом для всього того покоління, дітей, які пережили страшні часи війни… Читання і книги відкрили їм світ…

— Я зараз згадую це покоління, як молодих людей серед квітучого Києва, Києва, який вони теж відновлювали. Мої батьки-студенти тут познайомились. Читаю повоєнні вірші Андрія Малишка і уявляю той час і той Хрещатик.

Вони ходили на цю вулицю, як на свою зобов’язальну місію, бо вони розуміли, що це потрібно, що це їхня справа, оце відбудувати, це показати. Вони дуже раділи цьому. Для них похід потім уже на відновлений Хрещатик — це була ціла подія. Вони розповідали, що де тут було і відбувалось. Місто постало з попелу фактично.
З цими вишиваними унікальними принтами на фасадах. От воно постає в їх спогадах квітучим, поетичним, сповненим любові.

КВІТУЧИЙ КИЇВ, ЯК ДЖЕРЕЛО НАТХНЕННЯ

— Читати молодих поетів тих часів і дивитись на світлини Києва 50-60 років — це подорож, яка відкриває інакшу історію столиці, для кожного свою. А де жили ваші батьки, якими були тодішні поетичні осередки?

— Вони винаймали житло на Дарниці. Тоді через міст Патона не ходив трамвай, тож треба було йти всю цю відстань пішки. І для них через міст Патона перебратися, це був цілий квест. Потім вже сідали на трамвай десь в районі теперішнього Ботсаду. З ними через міст переходили селяни, які з Осокорків несли молочку на Бессарабський ринок на коромислах…

І оцей Київ, який нібито на пагорбах, знизу, як омріяна така якась елегійна історія, як бажаний світ вивершення творчого, долучення до еліти київської. І оце для них було величезне бажання, мрія і тяглість до оцього місця і до міста також.
І от пісні, які співають, власне, оцей тихий вечір, який над Дніпром, затихання, це перші оці порухи коханих сердець… В мене є пісні, які написала мама і батько, і вони перегукуються, їх виконує Дмитро Гнатюк, Белла Руденко. І на одній, фактично, платівці вони зустрічаються, нібито дві пісні моїх батьків …

— Ви принесли фото з палітуркою блакитної книжечки «Проліски», це перша поетична збірка Тамари Коломієць?

— Так. А Павло Тичина був фактично батьком-похресником маминої творчості. Він здійснював моніторинг всіх молодих поетів України, робив вирізки, створював для них персональні файли і складав свій архів.

Якось мамин друг-односелець сказав їй, що про неї запитував Пало Тичина. Тоді було багато літературних гуртків і твори молодих розходились у ЗМІ. Мама була заінтригована запитанням корифея української літератури. Вона подзвонила по телефону, який їй дав товариш і коли трубку підняли — подумала, що це секретар Тичини. А це був сам поет. Вона хотіла надіслати поетові свою збірку «Проліски», але він сказав: «Навіщо надсилати — ви приходьте!»

Ну і коли вона вся, значить, сповнена трепетом з тим своїм «пелюсточком», синьою цією книжечкою, прийшла до нього в гості, Тичина її вразив на все життя. Він пішов в свій кабінет і через декілька хвилин виніс величезну теку. Із неї він витягнув твори Тамари Коломієць.
Ось це душа, підхід великого літературного генія, авангардиста, людини, яка проскочила між крапельками, Павла Григоровича…

ДОСКОНАЛІСТЬ ФОРМИ І ЗМІСТУ В ПОЕЗІЇ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ДОРОСЛИХ

— А скільки книжок за життя пані Тамара видала?

— Мамина лірика складає собою 11 книжок. Це твори так званої дорослої дорослого циклу. Коли мамині твори почали різати, кромсати, викидати — це було у пору шістдесятників, то вона емігрувала фактично в дитячу літературу. Це було її сховком.

Але мама продовжувала писати лірику дорослу до останніх днів. Вона дуже тонкий лірик і дуже майстерний формотворець. Мама створила сім вінків сонетів. Вона має найбільший сонетарій в українській літературі. Ніхто, жоден поет не має такої кількості.

Це вона утворила уже під час, коли їй було за 50, в неї прийшло оце володіння формою. Вона робила октави, думи, монологи, рубаї, тобто вона в формотворчості дуже серйозний автор. Одна така, я думаю, що мало хто може з нею в цьому посперечатись.

— А скільки у Тамари Коломієць вийшло книг для дітей?

— Понад 50 книжок для дітей. Вона ж має титул Золотий письменник України, який дається за тиражі понад мільйон екземплярів. І от у неї дуже багато, власне, мільйонників. Це й «Гарна хатка у курчатка», це й про хлопчика Дбайка, якого вона створила. Це й її унікальні сім абеток. Абетки віршовані в українську модерну літературу повернула Тамара Коломієць. Це її внесок!

Бо перед нею реально віршовану абетку створила Марія Загірня, це дружина Грінченка. І більше їх не було. Просто мама відродила це. В неї було дуже системне мислення.

ВСЕУКРАЇНСЬКА ПРЕМІЯ ІМЕНІ ТАМАРИ КОЛОМІЄЦЬ — ДЛЯ КРЕАТИВНИХ СУЧАСНИКІВ

— Власне премія імені Тамари Коломієць, яку родина започатковує — це премія за креативність, за синтез слова і інших засобів. Такою була творчість пані Тамари, хоч слово «креативність» увійшло у вжиток пізніше?

— Так. Мама мала журналістську освіту. В неї було медійне мислення.
Вона розуміла, що треба працювати циклами, треба презентувати великі твори, які мають шанс бути почутими. Тобто це великі поеми.

І от в цьому вона, звичайно, майстер. Ну, є такі, ну, перлинки, ну, наприклад, вона великий майстер загадок. Вона створила 500 загадок.

500 віршованих загадок в українській літературі немає більше ні в кого, тільки в Тамари Коломієць. Річ в тім, що вони не видані. Ну, частина загадок видана лише, вони в окремих виданнях є, окремо. Але такий масив дуже б хотілося б мати.

— Премія імені Тамари Коломієць матиме різні номінації, як я побачила у анонсі? Чому родина ініціювала цю премію?

— Є кілька методів, яким можна продовжити творче життя визначного автора. Це система стипендій. Ми б дуже хотіли заснувати надалі стипендію.

Це й перевидання творів у різних видах. Мені дуже мило, що вдалося видати мамині книжки з аудіо додатками. Дуже радію, що вдалося пісенні твори видати разом з нотами, щоб діти могли співати. І книжечка «Я по вулиці йду», яка містить 17 власне пісень. Їх ще набагато більше, але маємо такі результати прекрасні.

І, звичайно, це — важлива премія. Премія імені Тамари Коломієць заснована фундацією Тамари Коломієць «Новотвір», яку заснувала мама ще за життя і яка дуже багато кого підтримувала.

Ми дарували книжки бібліотекам. У нас були авторські стипендії за твори дитячі і так далі. І власне, спонукала й Спілка письменників, яка висловила бажання стати фундатором такої премії.

— А як ви пристали до ідеї відзначати саме за креативність?

— Зафундувавши всеукраїнську премію Тамари Коломієць, дійшли до того, що що ж це буде за премія? Бо премії за дитячу літературу існують. І відзнака саме за дитячу літературу — не вичерпує мамину творчість.

І оскільки її фундація називається «Новотвір», йдеться, власне, про творення нових цікавих проектів.

Тому Ми вирішили закласти в сенс, що це буде не лише літературна премія, а премія, яка буде даватися за нові креативні прояви, в тому числі медіа та інших видах мистецтв. Тому з’явилися такі номінації, які якнайбільше виражають ідеологію власне поетеси.

— Отже які будуть номінації?

— Перша номінація — за утвердження національної ідентичності, оскільки творчість Тамари Коломієць, вона сповнена алюзій і дуже глибоко пов’язана, з народною творчістю, з фольклором, а також — з україноцентричністю, яка була дуже властива самій поетесі.

Друга — номінація, яка стосується різних синтетичних форм.
Тобто це музика і слово, і образ візуальний, і слово.

Третя — за проектну діяльність. Бо захотілося саме проекти креативні відзначити.

І є ще така номінація від родини, яку ми хочемо дуже підтримати з сином. Ну і, власне, з моєю сестрою, бо ми є продовжувачами справи маминої. Це премія за вшанування творчості, за розвиток і втілення творчості Тамари Коломієць.

В неї величезна спадщина. І переосмислення цієї спадщини, творення, власне, з її текстами творів — то це теж такий напрям. В більшості премій беруться якийсь один чи два аспекти. Але аспекти, які я назвала, от вони як найповніше відповідають цій ідеології.

Відзначити за креатив, за творчий прояв, а не за власне надруковану книжку.

— Коли презентуватимете премію?

— Презентувати премію ми будемо 16 квітня, бо 9 квітня народилась Тамара Панасівна. Це не випадково ще й тому, що весна, квітучий Київ, все це — було на самому початку обміну ідей та становлення маминого покоління і все це дало поштовх до їх розвитку далі.

ЧЛЕНКИНІ ЖУРІ ПРО ВСЕУКРАЇНСЬКУ ПРЕМІЮ ІМЕНІ ТАМАРИ КОЛОМІЄЦЬ

Леся Воронина, письменниця, перекладачка та радіоведуча, також і членкиня журі Всеукраїнської премії імені Тамари Коломієць.

«Вечірній Київ» поставив їй кілька запитань, щоб з’ясувати, чому на часі відзначати за креативність і чим для української літератури став внесок Тамари Панасівни.

— Чим для української поезії є Тамара Коломієць, як явище?

 — Тамара Коломієць — представниця покоління шістдесятників, яке прийшло в нашу літературу саме в той короткий період «відлиги», коли можна було писати й видати свої перші книжки, майже не оглядаючись на цензуру.

Гадаю, саме тому вже її перша поетична збірка ліричних віршів «Проліски», яка вийшла друком, коли пані Тамара була ще студенткою Київського університету ім. Т.Г. Шевченка, привернула увагу Максима Рильського, Михайла Стельмаха, Павла Тичини, Платона Воронька. Бо найбільше у творчості юної поетеси приваблювали щирість, безпосередність та абсолютно природне відчуття рідного слова.

— Чим її дитяча поезія відрізняється від інших?

— Це талант — не підроблятися під інших, завжди мати власний голос. Навіть в часи дрімучої брежнєвської епохи, пані Тамара писала свої дотепні, добрі, кумедні та несподівані вірші, скоромовки, лічилки та загадки не для «радянської дитини», а для юних українців, які живуть на своїй землі.

На мою думку, лише в такий спосіб можна вчитися любові до рідного дому та позбуватися комплексу меншовартости, який прищеплювався нашим співвітчизникам впродовж сотень років.

— Родина анонсувала премію за креативність, синтез мистецький — чому це важливо і цікаво на ваш погляд?

— Дитячі вірші Тамари Коломієць стали справжнім антидотом проти «правильної» ідейно витриманої, часто штучної, нудної та дидактичної дитячої поезії.

На її творах виросло кілька поколінь дітей, і вони залишаються такими ж цікавими й пізнавальними для нинішніх дівчаток і хлопчиків, привертаючи їх до українського слова, часом навіть конкуруючи зі всюдисущими ґаджетами.

Адже ці вірші — живі, їх можна наспівувати, підстрибуючи на одній ніжці, мандруючи разом з авторкою фантастичними світами, дізнаючись дивовижні й важливі речі по світ, що тебе оточує.

Лариса Недін, заслужена артистка України, голова Творчого об’єднання дитячих письменників НСПУ, також є членкинею журі Всеукраїнської премії імені Тамари Коломієць.

Вона поділилась своїм баченням цінності творчого спадку поетеси та важливості премії за креативність.

— Як часто ви спілкувались з Тамарою Панасівною і чим вона вам запам’яталась?

— Я її знаю зі сторінок підручників, початкової школи, позакласного читання. Я пам’ятаю це прізвище зі шкільної парти.

Але, власне, зараз хочу повернутися в 2019 рік. Національний музей літератури України. Марія Морозенко збирає письменників творчого об’єднання дитячих письменників на урочисту подію, оскільки була заснована тоді перша премія в нашому об’єднанні імені Платона Воронька і відбувалося вручення. І оскільки до складу членів журі входила і пані Тамара, то вона була так само запрошена, вона брала участь в цьому заході і і мала виступ. На той час їй було, якщо не помиляюся, вже 84 роки.

І я для себе відзначила, наскільки світле мислення в неї було, наскільки тонке, інтелігентне відчуття гумору. Ми всі були тоді зачудовані нею. Ну, по суті, вона створила атмосферу того свята.

А ще я згадую за роки роботи на Українському радіо, особливо, коли наша літдрама вже переїхала на Хрещатик. І я пам’ятаю, що кілька разів бачила її в коридорах на Хрещатику 26. Її запрошували колеги з редакції дитячих програм. Тому що в ефірі озвучувалися і її абетки, і її чистомовочки, і її загадки.

І очевидно, що в неї брали інтерв’ю, тому що я бачила кілька разів, як журналісти її зустрічали, проводили до студії.

І вона була завжди усміхнена, худенька, сивочола, з коротенькою стрижкою, без абсолютної якоїсь помпезності, без корони, хоча, звісно, для тих, хто добре знає українську літературу, ще за життя вона була класиком.

— Пісні на слова Тамари Коломієць сьогодні знов повертаються до ефірів. Така мода — не через популярність ретро, а через те світло і тепло, які несуть ці пісні, їх образ квітучого Києва, який так зігріває у час війни. Ви в ефір берете часто її пісні?

— Коли я вже очолила редакцію розважальних програм, і в тому великому переліку різних передач, які я готувала до ефіру, була така програма, як найкращі пісні минулого століття.

І я пам’ятаю, що один із випусків я присвятила пісням створеним для дітей на поезії, які писалися для дітей.

Скажімо, тоді я для себе відкрила, що з її творчістю дуже тісно пов’язана композиторська творчість Михайла Чимберджі, Жанни Колодуб, Степана Сабадаша. Вони писали пісні на її вірші.

При тому там чиста українська мелодика, в неї взагалі її творчість ну має таку такий джерельний зв’язок із українським фольклором.

Щось таке є дуже народне, просте і твори дітки дуже швидко запам’ятовують тому для мене вона завжди буде надзвичайно світлою непроминальною особистістю.

— Ви в журі премії імені Тамари Коломієць. Чому вона важлива на вашу думку?

— Чесно кажучи, я щаслива, що в нас з’явиться тепер премія імені Тамари Коломієць.

І дуже радію, що Мар’яна Ангелова підійшла до цього масштабно, оскільки Тамара Коломієць писала не тільки для дітей, вона ще чудова перекладачка.

Я свого часу зустрічала чимало перекладів з інших мов українською, перекладів її авторства.

І те, що ця премія матиме різні номінації і крім творчості для дітей, літературної, там буде і доросла література, будуть і аудіовізуальне мистецтво, і новаторські якісь напрямки в літературі, і в аудіовізуальному мистецтві — важливо.

Мені здається, що це дає можливість значно ширше подивитися на її творчість, оскільки вона прожила багато років на цьому світі, встигла дуже багато зробити.
І, ви знаєте, сьогодні, дивлячись так об’єктивно на різні історичні періоди української літератури, для мене це ім’я Тамара Коломієць — воно не заплямоване.

Я усвідомлюю, що ми всі жили або принаймні хоча би трішки зачепили ті часи комсомолу, комунізму і так далі. І то була страшна машина. І, звісно, що і в долі Тамари Коломієць були нелегкі перепетії, але от вона залишала залишилася такою от чистою в літературі.

Можливо, через те, що, на мою думку, найбільший доробок все-таки у неї — для дітей. Письменники, які пишуть для дітей, вони самі як діти.

І я щаслива, що в нас з’явиться така премія. Це гідно, це достойно. І я бажаю, щоб вона набула популярності.

Національна спілка письменників дуже рада тому, що ця премія готувалася, обговорювалася і в направленні Київської організації, і секретаріату Національної спілки письменників, і, однозначно ні в кого не виникало якогось спротиву, непорозуміння, чому, а для чого.

Навпаки було якесь таке подивування, як немає досі такої премії. Тому хай буде світлий шлях для цієї премії. Хай з радістю носять ім’я лауреатів ті, хто здобудуть це лауреатство. І мені надзвичайно приємно, що я теж дотична до всіх цих процесів народження премії імені Тамари Коломієць.

ДОВІДКОВО про ТАМАРУ КОЛОМІЄЦЬ:

• класикиня української літератури;

• авторка найбільшого сонетарію в українській літературі;

• відродила віршовану абетку;

• понад 50 книжок для дітей;

• більше 500 загадок;

• відродження фольклорних традицій: колискові, лічилки, небилиці, казки.

Презентація Всеукраїнської премії імені Тамари Коломієць відбудеться 16 квітня о 14:00 у Музеї літератури (вулиця Богдана Хмельницького, 11).

«Згадаймо поетесу в квітневі дні її народження», — звертаються організатори заходу.

Що відбуватиметься:

— презентація номінацій премії,

— знайомство з членами високоповажного журі,

— можливість послухати поезії та пісні на слова Тамари Коломієць.

Премія за влучне слово й креативне мислення. Заснована Національною спілкою письменників України та родиною.

Реєстрація за посиланням.

Читайте також:

• «У Києві вшанували тих, хто підсилює Україну в час війни».

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»