24-річний вчитель історії отримав орден посмертно

В Національному музеї історії Великої Вітчизняної війни вiдбулось вшанування пам’яті молодшого лейтенанта 93- ї окремої зведеної штурмової роти Збройних сил України «Карпатська Січ» Мирославу Мисли «Мисливець», який загиув бою 2 жовтня 2016 року поблизу с.Кримське на Луганщинi.

У залi – бойовi побратими молодого офiцера, рiднi, друзi, пенсiонери¸ студенти, школярi серед яких – були вихованцi ITA «ЮН-ПРЕС».

Не можна було стримати слiз слухаючи улюбленi пicнi Мирослава - «Валькipiя» та «Святослав » у виконаннi лiдера гурту «Широкий Лан» Святослава Бойко. 

– Мисла – це свiтла постать на яку треба рiвнятись, стати таким воєном як Мисла, – сказав командир 93-ї ОМБр «Карпатської Січi» Олег Куцин. 

Заступник командира Юрiй Черкашин «Чорнота» вручив матерi Мисли Орден Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно) — «За вагомий особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час бойових дій та при виконанні службових обов'язків».

24-річний вчитель історії, він мріяв навчати дітей. Але пішов захищати свою Вітчизну. Активний учасник Революції Гідності, під час якої був спеціальним кореспондентом радіо «Голос Свободи». Під час журналістської роботи опинявся в найгарячіших точках у будь-яку пору доби. Так, великого розголосу набув його репортаж про перешкоджання працівників ДПС проїзду вантажівок із дровами на Майдан. Під час висвітлення акції протесту біля Генпрокуратури Мирослав зазнав нападу силовиків. Окрім зйомки та осмислення хронічки, юнак вів етери, запрошував гостей у студію, записував історичні програми та проводив книжкові огляди.

З перших днів війни добровольцем вирушив на Схід у складі батальйону МВС особливого призначення «Січ». Забезпечував правопорядок під час проведення парламентських виборів у жовтні 2014 року на Донеччині, зокрема у Слов'янську. Мирослав Мисла обороняв Піски під Донецьком. Закінчивши курси військової підготовки у Національній академії сухопутних військ, Мирослав повернувся в зону бойових дій, де зайняв посаду командира чоти, що входила до складу 8-ї роти 3-го механізованого батальйону 93-ї ОМБр.

– Мирослав був максималістом. Він хотів все й відразу. Але практика показує, що так не виходить – потрібне терпіння, наполегливість, розуміння. Тому доводилося зупиняти, пояснювати. Звісно, Мирко намагався відстоювати свою позицію. Але він був людиною командної гри й у нього розмови зі старшим за рангом закінчувалися не образами, а виконаними завданнями. Він розумів, що партія - це родина, вона не зрадить. Це середовище, яке він обрав і не змінюватиме його. Тому він ніколи не грюкав дверима.

– Особистісне зростання Мирослава я побачив ще до Революції гідності, коли він почав перетворюватися із недосвідченого юнака на активного молодого дорослого чоловіка. Усі розмови стали легшими і спокійнішими, – згадує перший керівник Ігор Швайка.

Сам Мирослав часто повторював фразу: "Історики мають не лише вчити історію, але й творити її".

Мирослав відрізнявся від інших ще й тим, що був єдиним, хто прийшов із власною бібліотекою, - згадують побратими, хоча й відзначають, що хлопець на той час не надто корився наказам командирів. Водночас любив спорт, тренувався понаднормово й заохочував до цього інших січовиків. За спритність та безстрашність (хлопці чергували уздовж злітної смуги ДАП) їх прозивають "бобрами", а їхню казарму - "хатою бобрів".

– Ми з Мирославом познайомились на базі батальйону "Січ". Я тоді якраз читав "Дух нашої давнини" Дмитра Донцова, де автор пише, що одна з причин занепаду козацької держави після гетьмана Богдана Хмельницького - це компроміси з ворогом. І ось ідеолог українського націоналізму пише, що основна вина в цьому на тогочасній військово-політичній еліті, яка не хотіла пробувати пороху. І тут сидить перед тобою Мисла, який, не зважаючи на свій молодечий вік, розказує весь свій багатий політичний шлях, аргументуючи у багатьох випадках історичними фактами, зводячи багато чого до ідеологічного світогляду, ділячись своїм досвідом військової справи, і ти розумієш - як ми довго на таких чекали, – робить висновки історик, боєць "Легіону Свободи" Михайло Галущак.

– Він справді виростав на очах. Якщо на початку своєї служби він міг ігнорувати небойові накази, віджартовуватися, робив щось дуже по-своєму чи ловити ґав, то з часом почав ставитися до дисципліни серйозніше. А коли в його підпорядкуванні з'явився підрозділ - він змінився кардинально. Його відділення було зразковим - ніхто не вживав алкоголю, не палив, кожен був ідеологічно вишколеним, фізично натренованим. Вони в усьому намагалися бути найкращими, - розповідає боєць "Палій".

– Мирослав на війні - втілення ідеально українського солдата, чіткого й скупого у висловах, спокійного, дисциплінованого, охайного, чисто виголеного, без потреби підсилювати героїзм (чи розбавляти) алкоголем. На фронті він ставав абсолютним воїном, постійно прагнув на "нуль". Зовсім інша людина - в цивільному житті: веселий, захоплений хлопчина, з купою ідей, невловимий у мандрах. Мирослав Мисла у свої 24 роки - цілісна особистість із ясними очима, людина без шуму навколо, без зайвих частин, які хотілося би втяти, – характеризує Героя його бойовий побратим Юрій Сиротюк.

2 жовтня 2016 року ворожа міна обірвала життя Мирослава. За мить до загибелі йому вдалося знищити не одного окупанта та врятувати життя побратимів, попередивши їх про необхідність ховатися в укриття від обстрілу. "Бути воїном - означає жити вічно!", – одне із улюблених гасел Мисли.

Нагадаємо, що герой АТО з механічною рукою б’є спортивні рекорди.