4 роки великої війни: костел святого Миколая як гуманітарний тил Києва

Дівчина пригадує, що прокинулась 24 лютого від глухих вибухів. Спершу не усвідомлювала, що почалася війна.

«Я пішла на месу в костел, але мене здивували вибиті вікна на станції метро, — згадує вона. — Лише після того, як я зайшла в кав’ярню за кавою, і побачила переляканих людей з валізами та переносками, я почала усвідомлювати: відбувається щось серйозне. Рідні сказали брати речі першої потреби і їхати до нас. Через годину я почула те, що змінило моє життя на до і після — в країні оголошено воєнний стан».

Перші дні були не страхом, а нерозумінням і величезним бажанням діяти.

За словами Марії-Терези, вона одразу включилася у допомогу територіальній обороні та облаштування блокпостів із шин. По дорозі на та з Святих Мес в костелі, до якого треба було ходити пішки — метро вже не працювало.

У перший день повномасштабного вторгнення храм не зачинили. Після 84 років ключі фактично повернулися до громади. І вже тоді стало зрозуміло: костел у центрі столиці стане не лише місцем молитви.

Ми тут, ми тримаємось, отже все буде добре. Ми вистоїмо.

Настоятель парафії отець Павло Вишковський ОМІ розповів, що саме завдяки таким волонтерам храм залишався відкритим і став точкою допомоги для Києва:

«Ми залишилися у храмі, коли багато хто виїжджав зі столиці. Молилися за оточений Київ, допомагали ТрО, старшим людям та сім’ям з маленькими дітьми. Але передусім — ми залишились і домоглись того, щоб костел був відкритий. Бо знали, люди в такі часи найперше шукатимуть миру біля Бога».

Разом із пані Ольгою Бондаревою, органісткою парафії, яка грає в костелі понад 30 років, Марія-Тереза і священник ходили на служби у перші дні вторгнення, коли місто було майже порожнє. Пані Ольга згадує:

«Хоч нас було лише троє спочатку, це був наш знак для людей: не бійтесь, ми тут, ми тримаємось, отже все буде добре. Ми вистоїмо», — пригадує пані Ольга.

Коли Київ був оточений, у костелі запрацював гуманітарний штаб.

«Коли приїхала перша фура, хтось вигукнув питання: „Куди нести?“ Давайте в храм. Так і почав діяти наш гуманітарний храм в костелі», — згадує Марія-Тереза.

До костелу приходили різні люди: в першу чергу це були парафіяни, але це були й ті, які випадково дізнались про волонтерський центр в костелі.

Волонтери розвантажували фури з продуктами, медикаментами, засобами гігієни, теплими речами. Сортували, пакували, розвозили по лікарнях, підрозділах ТрО, до постраждалих районів Київщини, Чернігівщини та Харківщини.

Марія-Тереза додає, що встигли навіть направити машину в Маріуполь.

За перші роки повномасштабної війни через парафію передали понад 350–400 тонн гуманітарної допомоги.

Отець Богдан Савицький ОМІ, який був відповідальний за гуманітарний хаб додає:

«Кожен день у храмі був випробуванням на стійкість. Але ми тримались за Бога. Ми починали свій день зі Святої Меси, а потім йшли на „роботу“: ми сортували та відправили гуманітарну допомогу, приносили продукти для старших людей, які не виходили з квартир, розвозили допомогу і бачили, як кожен пакет підтримки ставав для когось життям. Головне ми були поряд і несли світло Христа і надію — це те, що було потрібне найбільше людям».

«Тоді ми не думали про масштаб. Ми думали про конкретних людей. Моя молитва була: Боже допоможи, допомогти хоч одному. Так ми жили день за днем», — згадує Марія-Тереза.

Сьогодні 22 парафіянина костелу служать у лавах ЗСУ, троє з них — полковники.

Один священник двічі на тиждень відвідує військових в лікарні, а парафіяни регулярно підтримують Захисників.

За понад два роки парафія передала на потреби ЗСУ понад 10 мільйонів гривень. Організовувалися благодійні ярмарки, збирали речі для мешканців Херсона після деокупації, формували адресні передачі на фронт.

І навіть через 4 роки війни, костел продовжує свою гуманітарну місію. Парафія співпрацює з громадськими організаціями, формує нові гуманітарні відправлення для військових підрозділів, підтримує родини захисників та регулярно надсилає необхідне на фронт.

Марія-Тереза додає:

«Ми вже інші, ніж були 24 лютого 2022 року. Але одне не змінилося — ми залишаємося тут і допомагаємо».

Костел Святого Миколая сьогодні — не лише архітектурна пам’ятка Києва, а й живий тил для фронту, де молитва поєднується з конкретними діями, а спогади перших днів війни нагадують про незламність громади.

Нагадаємо, у січні 2026 року костел Святого Миколая передали римо‑католицькій громаді у користування строком на 50 років.

Це рішення стало важливим першим кроком у відновленні та порятунку неоготичної перлини Києва.

Тепер він не лише як духовний центр, а й соціальна інституція продовжує служити громаді, підтримувати людей і долучатися до гуманітарної роботи в умовах війни.

Марія-Тереза ШИБАНОВА. Фото: Михайло ПАЛІНЧАК