Душа компанії та наставник: у Києві попрощалися з бійцем Азову Віктором «Зепамом» Хижею

23 січня у Київському крематорії попрощалися з бійцем 12-ї бригади спеціального призначення НГУ «Азов» Віктором «Зепамом» Хижею.

Захисник родом з Миргорода, у сім’ї він був єдиною дитиною.

До повномасштабного вторгнення Віктор займався дизайном, але 24 лютого 2022 року не вагаючись він став на захист держави.

«Зепам» був прикладом і носієм давньої української традиції. З одного боку він поєднував у собі спокій та добру вдачу козака, а з іншого сталь та вогонь справжнього лицарства, людини, котра готова була виконати найнебезпечніший чин, якщо того вимагало добро справи», — сказав хорунжий 12-ї бригади.

Свій бойовий шлях Віктор почав у складі 241-ї бригади ТрО.

У квітні 2023 року долучився до взводу Авангарду у складі 78-го полку ДШВ, а на початку 2025 став у лави 1-го батальйону 12-ї бригади спеціального призначення «Азов».

«Після того, як Вітя зробив мені пропозицію, я часто почала уявляти, як стою у весільній сукні, в гарному просторі, серед найближчих людей. Мої очі наповнюють сльози від щастя, бо ми поруч, ми живі та попри всю темряву навколо, ми можемо відсвяткувати наше життя.

Я постійно перебирала в голові слова, які хотіла скласти у найщирішу та найкрасивішу обітницю. Я уявляла, як розповідаю всім нашу ймовірну історію кохання, бо вона справді така. Без перебільшень та прикрас. Я знаю, що Вітя завжди беріг особисте для себе, для нас. І я дуже берегла, бо все було схоже на казку, в яку не вірилось», — розповіла наречена захисника Єлизавета.

Дівчина розповіла, що вони познайомились у мережі, коли Віктор був на службі у Добропіллі, а Єлизавета у Слов’янську.

«Не бачившись жодного разу у житті ми поїхали разом у відпустку. Я завжди буду пам’ятати відчуття у тілі коли я підійшла до нього, тремтіння від захоплення, що така історія відбувається зі мною. Він вийшов з дому, і поки йшов до машини, я дивилась на нього, і в мене виникло відчуття, яке не покидало жодного дня з того моменту і не покине ніколи.

Це мій чоловік, моя найрідніша людина. Ми одразу взялись за руки та завжди за них тримались, коли були фізично поряд. Кожного разу стискаючи сильно-сильно, наче кожного разу підсвідомо перевіряли, чи це не сон», — пригадує Єлизавета.

«Зепам» брав участь у боях за село Сакко і Ванцетті стримуючи ворога на шляху до Бахмуту. У складі штурмового взводу авангардистів був учасником контрнаступу на Запорізькому напрямку штурмуючи околиці Роботине.

У 2024 році у найскладніших умовах приймав бої на Авдіївському напрямку, обороняв Часів Яр, згодом виконував бойові завдання на Соледарському та Марʼїнському напрямках в складі взводу вогневої підтримки сотні Авангарду.

У 2025 році в складі «Азову» Віктор отримав поранення під час бойової роботи на Торецькому напрямку і після лікування та реабілітації продовжив свій бойовий шлях та повернувся на Донеччину.

«Свого часу він виконав вкрай важливу й незамінну роль: став одним із творців десантно-штурмового взводу, а згодом і сотні Авангарду в 78-му полку. В цивільному крилі був дорогим для молоді інструктором і наставником на багатьох вишколах.

«Зепам» — людина, яку без перебільшення можна назвати душею компанії. Завжди готовий викинути палкий жарт і, коли треба, ринутися в бій. Веселий, молодий, справжній воїн і товариш. Таких одиниці», — сказали про бійця у Авангарді.

16 січня Віктор прийняв свій останній бій на Донеччині.

Читайте також:

Під час евакуації побратимів на фронті загинула Ольга Новикова.

Олександра ПЛАКІНА, «Вечірній Київ»