У Києві відбувся передпоказ фільму «Вічник» про історію життя 104-річного карпатського мудреця. ФОТОРЕПОРТАЖ
Доля реального мольфара Андрія Ворона, про яку розповів у романі-бестселері Мирослав Дочинець, тепер екранізована, фільм «Вічник» у часи війни в Україні, дає силу і зміцнює віру.
Вічник, знатник, монах, мольфар, мудрець, — неповний перелік слів, якими люди намагались визначити те, як і чим жив Андрій Ворон.
Долю цього українця, що народився у Карпатах і пережив за 104 роки свого земного буття всі драми, якими відзначилась історія України, лягла в основу роману «Вічник сповідь на перевалі духу» письменника та журналіста Мирослава Дочинця.
«Роман написаний на основі унікальних щоденників закарпатського мудреця й цілителя Андрія Ворона. Перекладений 14 мовами світу та перевиданий понад 10 разів, він став справжнім „підручником життя“ для цілого покоління читачів», — розповіли подробиці про основу, за якою створили фільм на Constant Production (компанії з виробництва прокатних, телевізійних та анімаційних фільмів), де створили фільм.
Романом зачитуються люди кількох поколінь, а нині свою версію показали кінематографісти.
Фільм виходить у прокат 22 січня, у День Соборності України.
Сигнал «повітряної тривоги» пролунав, як тільки мали на екрані показати перші кадри стрічки. У київському кінотеатрі подбали про безпеку. А час до «відбою» дав можливість людям поспілкуватись.
Як виявилось, і про роман Дочинця і про Андрія Ворона чули чимало, але прочитання роману багато хто відкладав. І тепер фільм вже дає поштовх до заглиблення у сам твір.
Директорка департаменту суспільних комунікацій, депутатка КМР від фракції «УДАР» Мирослава Смірнова, поділилась з журналістами «Вечірнього Києва» спогадами про те, коли вона вперше дізналась про «Вічник сповідь на перевалі духу» Мирослава Дочинця.
«Моя мама декілька разів перечитувала цю книжку і мені дуже рекомендувала. У департаменті мені на день народження подарували видання Дочинця, а сьогодні я вже на перегляді фільму. Це серйозний роман про цінності, про те, як головний герой пройшов і війну, і сибірські табори, це була людина, яка чула Бога. У наш надскладний час треба взяти на озброєння досвід головного героя, шукати сили, звертатись до Бога, щоб пройти ті виклики, перед якими сьогодні українська нація».
Мирослава Смірнова зазначила, що департамент суспільних комунікацій підтримує і стрічку «Вічник» і українське кіно, яке вийшло на якісно новий рівень.
«Із такими сенсами, які стрічка несе в суспільство, рекомендуємо йти й дивитись. Ми візьмемо з цього фільму багато чого, щоб підтримати свій дух!»
Стрічку зняв Іван Ніколайчук, для якого це повнометражний дебют. Автори «Вічника» поділились з журналістами та першими глядачами, як у 2013-ому, ще мирному році, почали працювати над фільмом.
Але за 12 років від старту процесу і до прем’єри та виходу в широкий прокат, і сценарій, і все, що зрештою увійшло до стрічки, переживали багато метаморфоз.
Продюсер стрічки зазначив, що сценарій писався до останнього знімального дня. На нього впливали події з реального життя. Над ним працювали сценаристи Іван Ніколайчук, Анатолій Крим, Карлос Де Лос Ріос.
Починався фільм, як притча, а після 2014-го року перетворився на філософську драму.
«Для мене тепер це — сторінка з літопису української нації. Де йдеться про те, як українці тримаються, як нація, чому ми досі живі», — зазначив Лев Карпов.
Усвідомлення місії людини, яку Бог посилає у світ у «Вічнику» особливе.
Народження і смерть — це лише дві точки, які визначають буття людини, — каже за кадром Андрій Ворон. Його пізнання світу дозволяє говорити про людей, як «вічників», які нікуди не зникають після фізичної смерті.
Стрічка починається з надзвичайно красивих кадрів Всесвіту, у який летять дві душі Андрія та його коханої Терки (актриса Анастасія Іванюк), що зустрілись у ранньому дитинстві у карпатському селі і поєднались назавжди, коли пішли із земного життя.
Любов — ось головне, що є у житті і у Всесвіті, говорить за кадром «вічник» Андрій Ворон. Саме вміння любити — те, що рятує у всіх випробуваннях і головного героя фільму і людство в цілому.
«Мене цікавило: як пройти через пекло й залишитися людиною», — каже режисер Іван Ніколайчук.
Під час передпоказу глядацька зала була повною. Дехто взяв з собою дітей. У цій стрічці, незалежно від віку та підготовленості, кожен може взяти для себе щось, що стане відкриттям.
Красота Карпат, чудова операторська робота, костюми героїв, відтворення побутових реалій, музичне оформлення, графіка — все це створило єдиний простір, де глядач подорожує з Андрієм Вороном у його мандрівці духом. Адже мольфар, цілитель, мудрець — проводить різними етапами свого життя, показуючи, як Творець вчить людину.
Оператор-постановник фільму Андрій Ревуцький розповів, що кожне слово у романі Мирослава Дочинця для нього було кадром, який він знімав. Він просто йшов за автором і знімав, знімав, знімав…
«Не проси у Бога щось зробити для тебе, проси навчити», — слова, які стали лейтмотивом стрічки «Вічник», напевне вони допомагали й знімальній групі створити адаптацію такого духовного роману.
Андрія Ворона у юності зіграв Павло Текучев (театр ім.Лесі Українки), а героя, що пройшов крізь випробування долі — втілив народний артист Олег Мосійчук, кохану Андрія Терку зіграла акторка кіно та Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Анастасія Іванюк.
Стрічку знімали в Карпатах, на Закарпатті, Житомирщині та у Київській області.
Краса України, різних її регіонів, у різні сезони — з туманами осені, квітуванням весни, із зимовою суворістю — все це нагадує, яку прекрасну землю ми успадкували від пращурів і яку виборюємо сьогодні у ворога.
Власне — природа України стала у фільмі не тлом, а одухотвореною особою — вона дає підказки-знання Андрію Ворону, вона є провідником, вона допомагає зцілювати.
До слова, актор провів на самоті в Карпатах кілька днів, готуючись до ролі Вічника.
Іван Ніколайчук, режисер стрічки розповів, як воєнний час вплинув на знімальний процес:
«У нас були зйомки з коптера і нам дали діапазон — 100 метрів. Ми піднялись, знімаємо, нам мало 100 метрів, взяли 150. І тут же дзвінок: „У вас 100 метрів!“ Отак от і все інше — тривоги, всі обмеження, все впливало…»
Роль легендарного воїна Шугая виконав актор театру та кіно Даніїл Мірешкін, який у 2022-му році пішов добровольцем і після зйомок повернувся на фронт, служить у полку «Азов».
Головний саундтрек фільму «Мелодія» Мирослава Скорика звучить у виконанні Національного заслуженого академічного народного хору імені Григорія Верьовки у супроводі Національного президентського симфонічного оркестру.
У фільмі звучать хор ім. Григорія Верьовки та «Піккардійська Терція».
Саунд-дизайн реалізований фінською компанією Matila Rohr Production.
Це перший український фільм, записаний у форматі Dolby Atmos.
Читайте також:
- «Звучання української душі в Нью-Йорку: інтерв’ю зі звукорежисером Олександром Федоренком».
Ольга СКОТНІКОВА, Олексій САМСОНОВ, «Вечірній Київ»