«Цей фільм — зізнання в любові нашим мамам і присвята всім матерям», — Олег Борщевський про нову українську комедію

22 січня в прокат виходить сімейна комедія «Ну мам». За сюжетом фільм складається з кількох історій, які переплітаються між собою та розповідають про різні типи стосунків між матерями та дітьми — від дитинства до дорослого життя.

Це тепла, зворушлива та комедійна історія про любов, незалежність, прийняття та сімейні цінності. У героїв фільму різні долі, вік, професії, соціальні статуси, але є одна річ, яка об’єднує їх всіх — любов до мами.

У фільмі зібрали зірковий ансамбль українських акторів: Ада Роговцева, Олеся Жураківська, Катерина Кузнєцова, Наталія Сумська, Олена Кравець, Ганна Кузіна, Олександр Ярема, Остап Ступка, Роман Луцький та інші.

Режисером фільму став Олег Борщевський, член Української та Європейської кіноакадемій, відомий за стрічками «Потяг у 31 грудня» та «Dzidzio Контрабас» та комедійним серіалом «Скажені сусіди».

«Вечірній Київ» розпитав Олега Борщевського про особливості створення картини, актуальність тематики, добір акторів та акторок.

— Розкажіть про ідею та концепцію кінопроєкту. Чому саме тема стосунків матерів та дітей та які історії лягли в основу стрічки?

— Фільм «Ну мам» — це багатошарова історія, зібрана з кількох переплетених новел про материнство. Про досвід, у якого не існує єдиного правильного формату. Для нас цей фільм — зізнання в любові нашим мамам і водночас присвята всім жінкам, які проходять цей шлях.

Кожна новела говорить про свій аспект: десь це гіперконтроль, десь — страх не впоратися з роллю, десь — вигорання, самопожертва, конфлікт або прийняття. Але всі ці історії поєднує одна проста думка: мама — це не функція і не роль. Це жива людина — вразлива, сильна, іноді суперечлива.

У цих кількох новелах ми дивимося на власні стосунки з близькими з певної дистанції й намагаємося зрозуміти, чому вони колись або зараз чинять саме так. Нікого ж не вчать бути мамами. Їх самих виховували в інших соціальних і культурних умовах, а інколи навіть в іншій країні.

Ми свідомо не намагалися охопити всі можливі конфлікти. У фільмі — історії, народжені з наших спостережень: щось дуже особисте, щось — почуте від друзів. Персонажі Діми Павка та Олесі Жураковської мають реальні прототипи — продюсера Женю Таллера та його маму. А імена інших героїнь — це імена мам і дружин людей, які працювали над проєктом

— Чи були для вас певні референси для фільму — за темою, настроєм, подачею?

— За структурою та настроєм наш фільм найближчий до «Реальної любові» (2003): багато персонажів, сентиментальні короткі історії, які переплітаються, впливають одна на одну й складаються в єдину картину. При цьому ці стрічки не схожі між собою — скоріше ми орієнтувалися на цей уже класичний фільм як на формат.

— Як виникла назва «Ну мам»?

— Це фраза, яка об’єднує нас усіх, скільки разів ми її говорили або чули. У ній є добрий докір і водночас щось дуже тепле й упізнаване. Думаю, глядач відчує цю тональність ще до перегляду

І задум фільму, і його назва належать Жені Таллеру. Він — продюсер, ідейний натхненник і співавтор сценарію. Саме він запропонував деякі, а можливо й більшість тем новел, а також разом зі сценаристом Олександром Брагіним працював над діалогами та багатьма творчими аспектами фільму.

— Про що хотілося поговорити з глядачами?

— Дуже часто роль матері діти сприймають крізь призму власних образ. «Мама» стає або функцією, або владною фігурою або жертвою. А нам хотілося подивитися на них з людського боку.

Я добре пам’ятаю момент, коли мені було років тринадцять. Під час сварки мама сказала: «Ти хіба не розумієш, усе, що я роблю, я роблю для тебе». Вона ніколи не повторювала цих слів — ні до, ні після. Тоді ця фраза мене, скоріше за все, просто присоромила. Але з віком я зрозумів, про що вона насправді. Думаю, цей фільм знятий саме через таке моє доросле розуміння того сенсу.

— В чому актуальність цієї стрічки сьогодні?

— Це кіно важливе зараз і, на мою думку, залишатиметься важливим надалі, тому що в ньому є про виснаження, тривогу, нерозуміння, дистанцію між поколіннями. Про страх не відповідати очікуванням — і з боку матерів, і з боку дітей. І, звісно, про страх одного дня втратити маму.

Ми не намагаємося когось повчати. Ми скоріше пропонуємо емпатію і можливість подивитися на ситуацію з обох боків. Хоча, звісно, у фільму є одна проста мета — нагадати говорити мамі важливі слова. Адже в якийсь момент може стати запізно.

— Сьогодні майже всі українські фільми так чи інакше торкаються теми війни. В який час відбуваються події стрічки? Чи присутня ця тема чи навпаки, хотілося зняти фільм, максимально сконцентрований на родинних цінностях та відносинах?

— Фільм знімався в реаліях війни і став можливим у тому числі й завдяки нашим захисникам. Думаю для деяких кінотворців стоїть зараз питання чи торкатися війни, особливо в комедіях, ромкомах.

Наш свідомий вибір показати не стільки війну, скільки те, що вона не скасувала — сім’ю, кохання, конфлікти, страх втратити близького. Для нас це не ескапізм, а скоріше можливість дати глядачеві відпочити, відволіктися від того, що він переживає щодня. І можливо, імпульс тепла від цього фільму допоможе пережити черговий блекаут.

— У картині грають багато зіркових і улюблених глядачами акторів та акторок. Розкажіть, як відбувався кастинг. Можливо, на роль певних персонажів одразу бачили конкретних акторів і навіть адаптували під них сценарій? У фільмі є і молоде покоління — як шукали дітей та підлітків, кого ми побачимо на екрані?

— Для будь-якого режисера велике щастя працювати з таким акторським складом. Історії самі по собі невеликі, але кожна роль — це повноцінна драматургічна арка, а не просто епізод для зірки.

Фактично для всіх актрис, які грають матерів, це головні ролі, хоч і одна з шести. З головними героїнями — Адою Роговцевою, Олесею Жураковською, Наталією Сумською, Анею Кузіною, Катею Кузнєцовою та Оленою Кравець — ми визначилися одразу. Без кастингів і самопроб, ми від початку бачили саме їх. Тому з ними були лише зустрічі. На інші ролі зазвичай було кілька кандидатів, і вибір часом був непростим — як і на будь-якому фільмі.

Дітей, підлітків та інших акторів нам допомогла знайти наша чудова кастинг-директорка Марина Большухіна. У фільмі знімаються діти Марк Вакарчук і Аріна Колеснікова. Для Аріни це перший досвід у кіно, але за її роботою цього зовсім не скажеш. Також дуже хочу згадати Уляну Золкіну — вона юна зірка, і я радий, що нам вдалося запросити її в наш проєкт.

Не можу сказати, що ми спеціально під когось переписували сценарій. Ми читали текст разом, щось змінювалося в процесі — радше для того, щоб діалоги звучали живіше й природніше

Я міг би говорити про кожного з акторів — усі вони дуже сильні. Але особисто для мене велика гордість — робота з Адою Миколаївною Роговцевою. Чесно кажучи, я навіть не уявляю, що б ми робили, якби вона відмовилася. На щастя, цього не сталося: вона повірила в проєкт і повністю включилася в підготовку. Ми багато спілкувалися, читали сценарій, щось змінювали, але вона неймовірно багато привнесла у фінальний образ Лідії Миколаївни. Так, до речі, звали мою маму.

І маленький спойлер для тих, хто ще тільки збирається дивитися фільм: у нашій стрічці Ада Миколаївна танцює під Kiss. Чесно — де ви ще таке побачите?

Читайте також:

• Фільм «Вічник» Івана Ніколайчука виходить у прокат 22 січня — історія мольфара, який прожив 104 роки. Це екранізація одного з найпопулярніших українських романів останнього десятиліття Мирослава Дочинця про реального карпатського мольфара Андрія Ворона. Стрічку зняв Іван Ніколайчук, для якого це повнометражний дебют.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»