Обереги для військових і музика для підтримки цивільних: акція на Центральному залізничному вокзалі. ФОТОРЕПОРТАЖ

Увага і турбота — це прості речі, які нагадують нашим захисникам і захисницям: удома про них пам’ятають, їх чекають.

«Разом подаруємо тепло свята захисникам», — звернулись до тих, хто їде з дітками з Києва Укрзалізницею у Культурних силах України.

Платформа військових, митців і волонтерів, яка формує та розвиває воїнську культуру — Культурні сили, у дні Різдва та новорічні свята, запровадила на Центральному залізничному вокзалі у Києві дуже актуальну ініціативу.

Діти разом із батьками власноруч роблять різдвяні прикраси, обереги та подарунки й розвішують їх на символічній Різдвяній зірці в Києві.

А за ніч відбудеться справжнє Різдвяне диво — ці подарунки опиняться на такій самій зірці у прифронтовому місті.

Артем Корякін, який представляє «Культурні сили», розповів журналістці «Вечірнього Києва» про те, що нині триває дві акції. Одна з них — саме «Різдвяна зірка», яку назвали «портал любові та тепла для тих, хто в окопах».

— Артеме, що відбувається в рамках цих заходів?

— Ми робимо все, аби підбадьорити у ці родинні свята наших військових, які на передовій. Наприклад, започаткували акцію Різдвяний портал, тобто у нас дітки в рамках цього акції. Вони плетуть тут різноманітний хендмейд. Потім ці подаруночки, малюночки, обереги, мотанки — все переміщається на нашу зірку, яка встановлена в Києві. А пізніше за одну ніч з цієї зірки магічним чином ці всі обереги потрапляють в прифронтове місто, де кожен військовий може підійти до цієї зірки там і зняти саме ту іграшку, яка пропала йому в турі.

— І скільки зазвичай таких іграшок потрапляє?

— Наразі я так дивлюсь, що сьогодні це будуть сотні, це більше як дві сотні іграшок.
Зазвичай в нас дітки дуже сильно відкликаються від подій навколо саме на цю акцію. Вони активно беруть участь, їм все подобається: і малюночки малювати, і мотанки робити. Тобто оце народне плетіння і дідухи, те, що в традиції українській, воно відроджується й у таких проявах, на жаль, пов’язаних з війною, але все ж відроджується. Отак дітки, вони звикають до народної творчості, опановують вміння, які вони потім можуть передавати своїм дітям.

— Скажіть, будь ласка, а от яке це має значення для військових? Наскільки вони радіють, наскільки це важливо отримувати такі подарунки?

— Я вам скажу, як військовий, який два роки провів на фронті, що це надзвичайно важливо. Я сам ношу два таких браслетики. Один я не знімаю понад рік, а інший я не знімаю вже понад два роки. Я відчуваю тепло, яке вклала та дитинка, яка сплела ці браслети і вклала в них свої емоції. І військові всі знають, що діти, вони не просто так це роблять. Вони це реально роблять з теплом.

Вони передають частинку свого тепла і позитиву. І коли ти носиш з собою цю річ, ти вважаєш її за найкращу оберіг. Дитячий малюнок має бути під плитою бронежилета. А така річ, вона обов’язково має бути на тобі, на рюкзаку, на формі. Військові дуже сильно це цінують. Насправді тільки там починаєш розуміти щирість і справжність таких речей.

— Які ще заходи проводять Культурні сили зараз?

— Загалом у культурних сил дуже багато напрямків, які ми розвиваємо і ведемо, тобто це і «Культурний десант», про який вже триває багато років, це і «Книга на фронт». Щось ми робимо не лише для військових, а й для наших дітей. От, наприклад, оці всі майстер-класи, які проходять, вони тривають в рамках «Халабуда-фесту».

Це наш проект спеціально створений для дитячих активностей, які проходять в різних містах України.

Ми хочемо подарувати дітям тепло, навіть, на жаль, тим дітям, які знаходяться зараз без опіки батьків, які зараз воюють, або дітям, що втратили батьків. Тобто ми вважаємо, що такі діти мають бути в першу чергу під опікою нашого суспільства.

Тому ми максимально намагаємось залучити їх до наших активностей. Активности «Халабуда Фесту» проходили в Харкові, Дніпрі, Львові. Одесі.
Звертаємось до всіх — стежте за нашими активностями на сторінці «Халабуда Фесту». Тобто запрошуємо всіх, не лише дітей, а й дорослих. Будь ласка, приєднуйтесь.

Журналістка «Вечірнього Києва» поспілкувалась з мамами та дітками, які плели обереги в очікуванні своїх потягів.

— Куди ви їдете і як дізнались про акцію «Різдвяна зірка»?

— Вітаю всіх з прийдешнім новим роком і Різдвом! Я — Анжеліка, разом з сином їду у село на Житомирщину. я їду в село в Житомирську область. Давид тут грається, а я плету ляльку-мотанку.

— Я бачу, ви вправно так робите це. Маєте досвід?

— Вперше роблю, але дуже хотіла долучитися. Я думала, спочатку без дитини не можна, ходила тут навколо, але все ж таки підійшла, кажу: «Дівчата, можна я долучусь? Й час так швидко прилетів. Може вже пів годинки минуло — і ось така лялька готова.

— Це оберіг для військового. З якими думками ви його плели?

— Ой, звісно, тільки з найкращими й з вірою про перемогу України.
Розумію, звісно, що хлопцям там дуже важко і думаю, що хоч трішечки буде якоїсь надії й що ми їх чекаємо, любимо… Хай всі повертаються, не буду, не буду плакати (втирає сльози).

— А ви куди їдете?

— Ми їдемо в Харків на канікули. От, всі кажуть: «Всі їдуть з Харкова, а ви в Харків». Ну будемо сподіватись, що все буде добре.

Їдемо бабусю провідати. Їдемо погрітись, бо у нас через вимкнення котел не працює у домі, а у бабусі — завжди тепло. Син мій, Макарчик — он грається, а я тут плету мотанки для військових. Якраз час проведу, бо потяг затримується. Дякую військовим за кожен день нашого життя у своїй країні!

Поруч з дітьми та мамами, які плетуть обереги для військових — на бандурі грає популярні різдвяні мелодії Тарас Столяр, ветеран, музикант.

У нього у війську навіть позивний був «Бандура». Чоловік воював півтора року, а нині кілька місяців, як звільнений зі служби. Він — батько трьох малолітніх дітей.

 — Сьогодні Різдво. Який репертуар ви обрали для людей, що очікують потяги, для дітей?

— Я грав колядки, якісь імпровізації на колядки.

 — А як люди реагують?

— Людям всюди дуже подобається бандура, насправді. Якщо достатньо тихо і люди можуть послухати, то це завжди однакова реакція. Просто заходять в якийсь, не знаю, внутрішній свій світ, занурюються і не хочеться аж зупинятися, бо розумієш, що людині хочеться послухати.

— А скажіть, будь ласка, а щось казали люди вам?

— Ми грали в великому залі вокзалу і люди вишикували колись і слухали. І підійшов військовий і сказав, що йому дуже сподобалося. Це було заслужено. Я зворушений.

— Різдво — мирне свято. На Різдво дуже тихий вечір, навіть пісня така є «Тиха ніч, свята ніч…» Але у нас дуже гучно… Щоб ви українцям побажали?

— Я б побажав кожному бути в родинному колі з тими людьми, які найближчі, мати цю можливість зібратися, приїхати. Й щоб було тепло, щоб було світло. Світло на душі, щоб було затишно, щоб було тихо. Я побажав всім миру. Сьогодні ще не прийде, але миру принаймні в собі самих. І віри нам всім в те, що ці темні часи минуть. І треба готуватися, треба знаходити в собі сили жити, вірити у світле Різдво й перемогу людяності. І бажаю всім бути щасливими, наскільки хто може. Черпайте, даруйте своє щастя навколишнім.
Тримаймося купи, тримайтеся згуртовано! Допомагайте один одному, будьте щасливі й завжди дякуйте військовим!

Читайте також:

• «„Репресована коляда»: у Києві відбулась прем’єра стрічки про часи, коли коляду вважали злочином. ФОТОРЕПОРТАЖ».

Фото — Анна БІЛОУС,

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»