У київській книгарні відкрили фотовиставку загиблого на фронті Пилипа «Cody» Аверенкова. ФОТОРЕПОРТАЖ

Зала книгарні «Сенс» була заповнена вщент. Дружина Пилипа «Cody» Аверенкова, Марина, ділилась спогадами про коханого. Щось вона читала зі щоденника, щось, згадувала. Здавалось, їй бракне повітря, занурюватись у щасливі миттєвості, які пара пережила кілька років тому, а потім розповідати про це людям.

З кожним спогадом образ Пилипа «Cody» ставав все більш живим і навіть ті, хто його не знав, відчував дух цього невтомного мандрівника, вчителя, фотохудожника, воїна.

«Він жадібно пізнавав світ, легко знайомився з різними людьми, починаючи від наркоманів Ізраїля і закінчуючи від доїдних Йорданії. Я пам’ятаю, якось ми йшли стамбульським гетто.

Ну, звісно, коли я до нього приїхала, куди ми могли ще піти? В стамбульське гетто. І він побачив групу темношкірих чоловіків, які сиділи прямо на підлозі, на вулиці. І що зробив Пилип? Одразу ж пішов до них знайомитись.

Той момент я дивилася на нього і не розуміла, як він може так легко подобатися людям одразу. Тож я думаю, що оце саме люди, такі пригоди, подорожі, кіно, фільми, книжки, — все це створило Пилипа. Це зробило його тим, ким він став. Ну і ще трошки я», — згадала Марина.

Навколо присутніх стояли світлини Пилипа, а також кілька його портретів з’являлись на великому екрані. Спогади дружини лунали у абсолютній тиші. Ефект присутності людини, про яку говорили та думали, ставав дедалі відчутнішим.

Марина сказала, що нині «Пилипа заколихують високі сосни» у його рідному Славутичі, де воїн похований. Жінка навіть не змогла одразу подивитись його фотозбірки. Після загибелі коханого на фронті, вона не мала сил.

«На цей момент я набралася сміливості відкрити тільки чотири папки з його фотографіями. Кожного разу, коли я передивляюся ці фото, я ніби подорожую разом з ним і дивлюся на світ його очима. Це дуже важко робити, але я дуже вдячна, що він ще залишав інколи відео. І я відчуваю цю атмосферу. Тож це тільки на сьогодні чотири країни. Це Іран, Йорданія, Туреччина і Грузія», — знайомила Марина з маршрутами чоловіка, які відбились на фото.

Зараз виставка світлин з назвою «Вдома мені не бути» вже побувала у кількох містах. Так Пилип з позивним «Cody» продовжує жити і подорожувати у духовному вимірі.

«Якби не росіяни, Пилип навчав би дітей грати в шахи, варив каву в майстерні та іноді катав на сьорфі. Останнє було його дитячою мрією, — бути вільним на хвилях, як Коді Маверік з мультфільму „Тримай хвилю“», — сказала Марина.

Молодший сержант Пилип Аверенков на псевдо Cody поліг 2 квітня 2025 року біля селища Надіївка в Покровському районі Донецької області під час бойового завдання. Захиснику був 31 рік.

Його позивний Сody — ім’я головного персонажа мультфільму «Лови хвилю». Це маленький пінгвін, який мав великі амбіції та прагнув показати світу свій талант серфінгіста.

Пилип Аверенков родом зі Славутича. Він закінчив Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», де став магістром за спеціальністю інженер атомних електростанцій.

Працював вчителем англійської мови. Був екскурсоводом в Музеї Цікавої Науки. Подорожував світом автостопом, відвідав багато країн, Піднявся на вершину Дамаванд.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Пилип добровольцем став до лав 108-го окремого штурмового батальйону «Вовки Да Вінчі»…

«Я пишаюся бути дружиною чоловіка, який завжди обирав правду, високі моральні цінності, сміливість та любов. Коли Коді йшов у військо, він казав: „Я все життя жив для себе, зараз я готовий бути для інших“. Я знаю, що він би став видатним військовим, якби встиг. Він дуже старався і був не тільки для мене, а й для всієї країни. Кожного дня окремі люди присвячують своє життя порятунку народу. Народ мусить про це памʼятати», — написала Марина.

Воїна поховали у рідному місті. У нього залишилися батьки та дружина.

Посмертно Пилипу Аверенкову надали звання «Почесний громадянин міста Славутича».

«У одних людей сім’я — це осередок тепла та любові. У мене сім’я — це спис, який страждав в мені і його було дуже боляче витягати, але мені вдалось», — цитата Пилипа, яка багато дає для розуміння його особистості і долі.

Його сестра у 2022 році за власним бажанням виїхала до росії, а Пилип залишався тут, підтримував Україну та військо, а потім сам долучився до лав ЗСУ.

Він заповів, у випадку загибелі, спадкоємицею бути дружину Марину. Проте, батьки наполягають на своїй частці спадщини. А побратими, як от Аліна Михайлова, закликають поважати волю Захисника. Закон же вимагає поділити грошову допомогу від держави між батьками та дружиною.

«Поважайте право на останню волю. Як військова, я часто думаю: якщо загину — моя остання воля має бути вирішальною. Я хочу, щоб моє рішення поважали, без „але“, без втручання тих, хто був осторонь, коли це справді мало значення. Історія мого побратима Пилипа Аверенкова, позивний Коді, — приклад того, як навіть після загибелі воїна держава може знехтувати його вибором», — пише Михайлова.

За 168 постановою батьки Коді претендують на частку одноразової грошової допомоги.

«Батько Пилипа не визнав вибору сина захищати Україну та розірвав зв’язок з ним, щойно той приєднався до війська та почав говорити виключно державною мовою. Батьки продовжують тісні стосунки з родичами в країні-агресорі, які підтримують путінський загарбницький режим.

Пилип усвідомлював, що його родина схвалює дії рф по відношенню до України, тому його вибір написати розпорядження — логічний та продуманий», — зазначає військова.

Відтак, стає зрозумілим, через що доводиться проходити зараз дружині Пилипа, Марині Мотуз.

«Мабуть, я була єдиною людиною, яка його підтримала, коли він вирішив піти у піхоту. Всі були проти, ви знаєте, люди там часто гинуть, але я його підтримала. І не тому, що я не хвилювалася за нього, а тому, що моя тривога не мала визначати або диктувати йому, як жити і ким ставати. Вчитись бути активним, проявлятись, бути корисним.Це були цінності мого чоловіка і забрати це у нього означало не любити його тим, ким він був». — поділилась дружина.

В пам’ять про чоловіка, який любив каву, вона з фахівцями, створила крафтову каву з його позивним у назві «Cody». А також рожеві шкарпетки, адже вони були в одній з посилок, які вона отримала від коханого.

На рожевих шкарпетках, які були на виставці фото, були прикольні написи-цитати. І люди, купуючи їх, посміхались.

Естафета емоцій від загиблого бійця до тих, хто прийшов дізнатись до нього на виставку, спрацювала.

«Нас оточує об’єктивна реальність і лише нам вирішувати, як її сприймати і якими кольорами фарбувати», — ці слова Пилипа «Cody» Аверенкова, дають знати про його життєву філософію.

Під час відкриття виставки, показали й документальний фільм. Напрочуд правдивий, тонкий, справді — документ, але з поетичним підтекстом.

Його режисерка, Софія Бугрій, працювала над стрічкою у момеоріальному проєкті

«Завдяки».

Дафна Сосновська, засновниця проєкту, розповіла кореспондентці «Вечірнього Києва» про те, що вона до початку роботи над стрічкою, нічого не знала про військового. Але, працюючи над фільмом, відкрила Пилипа і для себе, і для інших.

«Завдяки» — це унікальна ініціатива, яка прагне не лише увічнити пам’ять загиблих за Україну, а й розповісти про їхні життя, мрії, цінності та внесок у боротьбу за свободу.

Для команди «Завдяки» основним пріоритетом є збереження будь-якого спогаду, який наблизить до особистості героя.

Вибір героя має й одне обмеження — це має бути не відома широкому загалу особистість. Адже на фронті гине багато військових і треба намагатись увічнити пам’ять про кожного.

Дафна Сосновська зазначила, що зараз багато некрологів і чорно-білих фото. А її команда прагне зробити так, що пам’ять про всіх загиблих з 2014-го року була так вшанована, як кожен з них того заслуговує.

І історія Пилипа саме такою й вийшла.

«Кохати Пилипа було найлегшим, що я робила за все своє життя. Кохати його було ніби дихати на вершині, на яку довго йшов і раптом дістався, дивишся навкруги, а там величезний неосяжний світ. Від нього від нього калатає серце і хочеться жити», — ці слова Марини, яка намагається продовжувати справу чоловіка, запам’ятовуються, як найкраща характеристика Захисника.

Читайте також:

«„На шапку»: у Києві представили фільм про те, як музикою збирають мільйони для поранених. ФОТОРЕПОРТАЖ».

Фото — Дан Балашов

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»