«Німецьким муніципалітетам є чого повчитися в українських», — Йохен Гаулі про підсумки спільного проєкту з інтегрованого розвитку міст

Проєкт «Діалоги для міських змін» був реалізований за підтримки Федерального міністерства житла, міського розвитку та будівництва Німеччини (BMWSB) Німецьким товариством міжнародного співробітництва (Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH) у рамках національної політики міського розвитку та двостороннього урядового партнерства.

У його межах були створені українсько-німецькі мережі інтегрованого розвитку міст. Команди розглядали виклики та працювали над інноваційними рішеннями у сфері інтегрованого міського розвитку, беручи за основу міські проєкти. Кожне українське місто — Київ, Львів, Чернівці та Вінниця — мали німецьких партнерів. У Києва партнерами стали двоє його міст-побратимів — Берлін та Лейпциг.

Про проєкт D4UC, важливість міжнародного муніципального партнерства, складові його ефективності та особливості співпраці з київською командою «Вечірній Київ» поговорив зі співзасновником консалтингової німецької компанії Buro Gauly & Folgmann Йохеном Гаулі, який у межах проєкту надавав експертну підтримку муніципалітетам у сфері міського розвитку. Розмова пройшла у пресцентрі «Київінформ».

Йохен Гаулі підкреслив, що проєкт став не тільки платформою для діалогу між містами. До спільних зустрічей були залучені представники Асоціації міст Німеччини та України, а також профільних міністерств. Важливо, що в рамках цієї мережі українські міста не лише співпрацювали з німецькими містами-побратимами, а й між собою, обмінюючись успішним досвідом.

— Яку роль, на вашу думку, відіграють партнерства між муніципалітетами різних країн у розвитку локальних територій?

Й.Г.: Роль муніципалітетів і міських партнерств в сфері міського розвитку є значною, адже саме муніципалітети на місцях знають, як вони працюють, як впровадити покращення та які проєкти для них важливі. Передумовою такого обміну досвідом і співпраці завжди є відкритість, вони є двосторонніми. І є багато того, що німецькі муніципалітети можуть навчитися в українських.

— Як ви оцінюєте ефективність українсько-німецької співпраці в межах D4UC та які елементи партнерства варто розвивати надалі?

Й.Г.: Проєкт був запланований ще до початку повномасштабного вторгнення і задуманий як співпраця муніципалітетів. Була створена мережа українських і німецьких муніципалітетів, і ми побачили, що такий формат є дуже гнучким і адаптивним. У рамках цієї мережі опрацьовувались теми, релевантні для України: відбудова міст, резильєнтність.

Поступово мережа переросла в спільноту: виникла довіра між містами, навіть дружні стосунки, що дало можливість вийти за рамки просто обміну інформації. Німецькі міста побачили для себе, як конкретно вони можуть долучитися до допомоги Україні.

Зараз, коли фінансування проєкту закінчилося, між учасниками мережі встановилися хороші зв’язки — можна один одному подзвонити, домовитися про відеоконференцію, консультацію, попросити пораду по конкретних питаннях. Результатом роботи такої мережі є й те, що деякі міста разом подають грантові заявки на втілення спільних проєктів.

Маю надію, що німецькі міста зможуть навчитися в українських міст прагматизму та швидшої реалізації проєктів — із залученням мешканців та з меншими бюрократичними бар’єрами. Україна попри складні умови та виклики сьогодення втілює ідеї в реальність.

— Які зміни або результати в українських громадах були для вас найбільш відчутними чи позитивними під час реалізації проєкту?

Й.Г.: Після 2014 року ми побачили зростання значення громадянина, мешканця міста у прийнятті рішень. Вже неможливо було пропустити думку громадськості, з нею потрібно рахуватися. У попередньому проєкті мережі українських та німецьких міст ми багато обговорювали та обмінювалися досвідом на тему партисипації, залучення мешканців в процеси міського розвитку. З того часу українські міста в деяких аспектах перегнали німецькі.

Так, мережа київських Vcentri HUB є дуже комплексним і якісним рішенням, якого Німеччина може повчитися. Серед інших тем, які ми опрацьовували в рамках цієї мережі, — питання житла, зокрема для ВПО, і як міста можуть забезпечити житлом тим, хто цього потребує.

У Німеччині дуже популярним інструментом є квартальний менеджмент, який багато років впроваджується містами. І Київ під час цього проєкту вперше впровадив такий квартальний менеджмент у трьох пілотних мікрорайонах.

Ще однією важливою темою була доступність міста для всіх категорій населення: діти, старші люди, люди з інвалідністю, в українському контексті це й люди з пораненнями. Як забезпечити інклюзивність і доступність міського простору. Ми говоримо не лише про конкретні громадські простори, а про цілісний підхід: коли людина виходить з дверей своєї квартири і добирається будь-куди, може брати участь в громадському житті без бар’єрів.

— Як ви оцінюєте значення українсько-німецького муніципального партнерства для розвитку міських територій, зокрема у співпраці між Лейпцигом, Берліном і Києвом?

Й.Г.: У рамках цієї мережі у Києва було два міста-партнери: Лейпциг та Берлін. Однак не було конкуренції, яке партнерство краще, не порівнювався Берлін і Лейпциг, а всі залучені працювали разом. У партнерстві з обома містами були різні фокуси.

У співпраці з Лейпцигом — це квартальний менеджмент, бо Лейпциг має великий досвід у його впровадженні. Це місто також пережило дуже масштабну трансформацію з часів об’єднання Німеччини, і може багато чим поділитися з Києвом. Цей досвід можна трансформувати під свої потреби. Також у рамках співпраці Києва та Лейпцига були створені два велосипеди (по одному для кожного міста) для партисипативних заходів. Це електровелосипеди, які будуть застосовуватися для проведення громадських консультацій на вулиці, заходів в публічному просторі. Такий велосипед має розкладний стіл, сидіння, парасольку.

Київ і Берлін спільно подалися на проєкт, в рамках якого для Vcentri HUB планується мобільний хаб, автобус, на якому можна буде дістатися до більш віддалених районів, проводити заходи в громадському просторі. У співпраці з Берліном Київ також напрацьовує рішення, як підвищити безбар’єрність у Vcentri HUB, зробити їх доступнішими: з одного боку фізично, як простір, з іншого — впроваджувати інклюзивність та доступність самих заходів, наприклад, залучаючи перекладачів з жестової мови.

— Що, на вашу думку, є ключовими чинниками успішної міжнародної партнерської взаємодії на рівні муніципалітетів?

Й.Г.: Насамперед воля та готовність до співпраці. Потрібно закласти ресурс — людський, інколи фінансовий. І що дуже важливо — спроможність слухати і чути один одного. Не йдеться про те, щоб «продавати» якусь свою ідею, яку хтось вважає хорошою, іншим, а про діалог на рівних та спільне втілення.

У Німеччині міста також стоять перед проблемою зменшення міських бюджетів. Часто під скорочення потрапляє міжнародна співпраця. Але в рамках D4UC нам вдалося показати, що цей проєкт має цінність для міст-учасників і для розвитку фахівців, які працюють в міських адміністраціях. Під час обміну досвідом вони також набувають нових навичок.

— Чим відрізняється практичний підхід до міського планування в Україні та Німеччині та що обидві сторони можуть взаємно перейняти?

Й.Г.: Існує велика різниця. Для більшості міст в Україні формальне просторове планування сприймається як важливіше, ніж стратегічне. А в Німеччині є ціла ланка неформального стратегічного планування, що може набагато краще відобразити різні аспекти: соціальні, економічні, культурні. І в Україні вже є декілька міст, які розробляли інтегровані концепції розвитку, але це ще не дуже поширене явище.

Зазвичай таке планування здійснюється на 10-15 років. Звісно, є можливість переглядати плани, враховуючи нові суспільні виклики, як пандемія чи потік біженців, який був до Німеччини у 2015 році. Для стратегічного планування важлива взаємодія між різними департаментами. Не коли кожен окремо пише свій розділ, а разом дивитися, де теми й плани перетинаються, обговорювати пріоритети і планувати спільні проєкти міського розвитку, в які залучені декілька сторін. Наприклад, при будівництві дороги враховувати заміну труб, мобільність, доступність, наявність громадських просторів.

У Німеччині також буває складно домовитися, треба докладати зусиль, щоб співпраця між департаментами відбувалася. Але існує мотивація — стратегії є обов’язковими, якщо місто хоче подаватися на отримання коштів по державних грантових програмах. Такі проєкти мають спільне фінансування: державне, регіональне (федеральні землі Німеччини) та міське.

В України Німеччина може повчитися прагматизму, як швидко втілювати проєкти та робити конкурси, тривалості погоджувальних бюрократичних процесів — тобто як можна пришвидшити процеси, не втрачаючи якість.

— Які ключові принципи та завдання квартального менеджменту ви вважаєте універсальними та застосовними в різних містах, включно з українськими?

Й.Г.: Квартальний менеджмент виступає в ролі посередника між місцевою адміністрацією, владою, громадським сектором (громадянами та організаціями), політиками, інколи приватним сектором. Він допомагає містам враховувати думку мешканців, їхнє бачення, краще зрозуміти, що в них «болить», які теми для них важливі, чим вони живуть. Часто квартальний менеджмент бере на себе організацію різних заходів: громадських консультацій, інформаційних акцій, спільної розробки з мешканцями певного проєкту.

Також квартальний менеджмент організовує мережі, наприклад, громадських організацій, щоб познайомити їх між собою. Він може працювати по-різному, залежно від того, які фахівці залучені.

— Які аспекти співпраці з київською командою в межах D4UC були для вас найбільш цінними та продуктивними?

Й.Г.: У цьому проєкті міста здебільшого представляли фахівці з містобудування, архітектори, інженери-проєктанти. Київ пішов трохи іншим шляхом: делегував фахівців зі сфери комунікацій, від Департаменту суспільних комунікацій. І це допомогло постійно висвітлювати нашу співпрацю, показало, наскільки важливою є зрозуміла комунікація з мешканцями і стейкхолдерами. Проєктанти часто використовують фаховий жаргон, через що їх думки можуть бути багатьом незрозумілими. Колеги з Києва продемонстрували, що комунікація є дуже важливою, а фахові знання та спеціалістів можна залучити з інших департаментів.

У 2021 році, коли відбирали міста на проєкт D4UC, ми відвідували перший Vcentri HUB в Оболонському районі. І зараз бачимо як за декілька років цей проєкт розвинувся, що в будь-яких умовах, навіть в критичних ситуаціях, можливо втілювати ті речі, які важливі. У Німеччині адміністрації часто шукають причину, щоб щось не зробити. Тут ми бачимо приклад, як міста шукають можливість щось зробити у вільну хвилину.

— Які основні ініціативи були реалізовані у столиці?

Й.Г.: Найважливішим є те, що ідея Vcentri HUB за цей час розрослася в щось набагато більше. Київ є прикладом для інших міст ще в одній ініціативі. Скільки років ми працюємо в Україні, тема квартального менеджменту обговорювалася в різних містах, але лише Київ зміг втілити його в життя.

У Німеччини, коли розробляється інтегрована концепція розвитку, виділяються різні фокусні зони, в яких діятиме квартальний менеджмент. У Києві виокремити такі мікрорайони були складніше. В цьому процесі використали досвід Німеччини щодо врахування соціальних та економічних індикаторів. До пілотного проєкту квартального менеджменту увійшов один мікрорайон в Оболонському районі («Мікрорайон 13») та два в Дніпровському районі («Стара Дарниця 2», «Воскресенка 2»).

Також Києву вдалося вивести тему безбар’єрності на такий рівень, що ми не говоримо тільки про фізичний простір і мобільність, а й про комплексну інклюзивність, що стосується й заходів, й взаємодії один з одним.

— На вашу думку, який потенціал має подальше партнерство між Києвом, Берліном і Лейпцигом у сфері міського розвитку?

Й.Г.: Міста співпрацюють не лише в рамках проєктів на тему міського розвитку, є ще багато інших контактів та ініціатив, які стосуються гуманітарної допомоги, соціальної та медичної сфери.

Щодо міського розвитку темою з найбільшим потенціалом є мобільність. Київ дуже орієнтований на автомобілістів, машини, транспорт. Тому варто подумати, як практично планувати місто, щоб відводити більше простору не машинам, а людям. А також забезпечувати доступний простір та мобільність усім мешканцям, зокрема й людей з інвалідністю. У Німеччині ми також працюємо над цією темою, ведуться суспільні дискусії. Це була б хороша нагода попрацювати разом.

Іншою темою, про яку ми говорили в рамках D4UC та яку можна поглибити, — тема житла. Як і Київ, Берлін та Лейпциг також стикаються з проблемою забезпечення людей житлом, попит дуже високий. Головні питання: створити більше доступного житла, в яких моментах міста можуть регулювати ринок житла і де ми можемо відійти від ідеї роздавати земельні ділянки і квартири власникам, а комплексно думати про забезпечення житла. У Німеччині існують муніципальні житлові компанії, які здають в оренду житло малозабезпеченим. Зокрема, соціальне житло чи доступне, з цінами, нижчими за комерційні.

Ще одна цікава та обширна тема — як робити житлові райони більш живими, поєднувати різні функції та використання. В Україні є багато панельної забудови, типової для Східної Європи. Ці райони були задумані як спальні райони, і тут можна працювати далі над тим, як привнести більше життя в такі монотонні райони.

— Які рекомендації або побажання ви б хотіли висловити Києву щодо подальшої підтримки місцевих спільнот після завершення проєкту?

Й.Г.: Перша рекомендація — звернути увагу на інші міста-побратими чи партнерства, досвід яких можна перейняти. Розглядати можливості різних співпраць і проєктів. Київ є одним з топових міст, що має багато досвіду, яким може поділитися з іншими. На це потрібна політична воля, готовність до міжнародної співпраці і обміну між муніципалітетами, час і ресурс.

У рамках співпраці між Києвом, Берліном і Лейпцигом не збавляти оберти. Під час проєкту були заплановані регулярні зустрічі, спілкування, і вони продовжуються. Але потрібна певна дисципліна: планувати зустрічі, виділяти ресурси та час, щоб й надалі залишатися в контакті.

Щодо практичних рекомендацій складніше, адже ситуація, а отже й теми, постійно змінюються. Серед загальних рекомендацій, які були б актуальними для Києва, — зміна клімату. У місті багато площі є заасфальтованою і забетонованою, тож потрібно приділяти увагу кліматичним заходам. І надалі розвивати мобільність.

Тема суспільної згуртованості сьогодні у Німеччині є актуальною, адже люди віддаляються один від одного, кожен думає про себе. В Україні ми бачимо сильну згуртованість населення, що зумовлене війною. Варто вже подумати, як не втратити та зберегти цю згуртованість після завершення війни.

— Поділіться особистими враженнями: як ви відчули Київ, його атмосферу?

Й.Г.: Розчулений, як місто живе під час війни. Це зовсім різні враження — дивитися це на екрані сидячи в себе на дивані чи бути тут фізично. Війна відчувається усюди, і в тривогах, і в акціях чи прощаннях, які можна побачити в центрі міста.

У Києва є неймовірний потенціал — річка Дніпро. На жаль, в цій частині міста до води немає доступу, набережної, де можна відчути близькість води, бо вона відрізана трасою. У німецьких містах пройшло багато часу, перш ніж вони відкрили для себе цей ресурс. Тут існують різні рішення, наприклад, завести трасу в тунель, щоб дати людям можливість відчути близькість до річки.

Мені також подобається, що в Києві є багато місць, які дуже затишні та приємні, не тільки для туристів, а для мешканців міста: це може бути лавка чи інший елемент благоустрою, де ти мимоволі зупиняєшся, можеш з кимось поспілкуватися, щось роздивитися. Під час прогулянки ми заходили в різні затишні подвір’я, де збираються люди, п’ють каву і просто живуть своє життя.

Читайте також:

• В Оболонському та Дніпровському районах запускають пілотний проєкт під назвою «Квартальний менеджмент: велика демократія через локальну взаємодію». Ця інноваційна система розвитку мікрорайонів вже понад 30 років успішно працює у німецьких містах, зокрема у Берліні та Лейпцигу. Її запровадили після падіння Берлінської стіни та об’єднання Німеччини з метою «підтягнути» депресивні території до соціально-економічного рівня розвитку західних регіонів ФРН.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»