У Києві презентували книгу про легендарне тріо «Золоті ключі»

Тріо «Золоті ключі» 50 років дарувало українцям пісні, з яких чимало були або забороненими, або ж забутими, Ніна Матвієнко, Марічка Миколайчук та Валентина Ковальська зробили внесок у безсмертя української пісенної спадщини.
У одну з найгірших погод, на які тільки здатна природа — з проливним грудневим дощем та відсутністю сонця, а завдяки атакам росіян — і світла в домах, у Національній філармонії, в невеликому залі, провели захід, на якому, попри все, було яскраво, піднесено і затишно.
Презентація книги про історію тріо «Золоті ключі» пройшла у формі концерту, на який зібрались віддані шанувальники народної пісні.
Валентина Ковальська нині залишилась однією з тих трьох виконавиць, які пів століття виступали у тріо. Одна за одною пішли у засвіти Марічка Миколайчук та Ніна Матвієнко. Але те, що вони зробили, вже не відбере, ані час, ані будь-яка політична кон’юнктура.

За словами народної артистки України Валентини Ковальської саме Іван Миколайчук став хрещеним батьком тріо.
Якось у його квартирі дівчата утрьох заспівали. І, почувши їх, Миколайчук заявив:
«Дівки, ви — мої!» Як хоровий диригент за першою освітою, Миколайчук одразу відчув свіжість і оригінальність виконання пісень трьома солістками. Так і народилось тріо «Золоті ключі».
Співачки тоді виступали разом у прославленому хорі імені Григорія Верьовки. Вони також знімались у фільмах в час розквіту українського поетичного кіно. Утрьох вони виконували пісні, які підіймали у бій вояків УНР та УПА, або ж були написані авторами-дисидентами.
За це виконавиць карали у срср. Не брали на гастролі за кордон, а також залучали й ніші методи.


Валентина Ковальська розповіла, що якось на концерті для працівників радянських спецслужб, на прохання відомого режисера й тодішнього керівника палацу «Україна», тріо виконало пісню «Тернова ружа». Зал аплодував стоячи. А вже скоро пані Валентина дізналась, що керівника «України» звільнили.
Все просто — «Золоті ключі» виконали романс, створений 1972 року композиторкою і бандуристкою Галиною Менкуш на слова дисидента Володимира Іванишина. До слова, саме того року відбувався так званий «покос» радянською владою української інтелігенції.
Звісно, Ніна, Марічка та Валентина дарували людям справжню музику і глибинні тексти. З Іваном Миколайчуком товаришував і Володимир Івасюк, тож тріо мало просто історичну нагоду співати і його пісні.
На вечорі-презентації книги про тріо, «Тернову ружу» виконали юні учениці Валентини Ковальської, яка викладає в Академії мистецтв імені Павла Чубинського.


Книга «Тріо «Золоті ключі» — історія про те, як виконавиці української пісні не давали її забути у дуже складні часи, коли Україна ще не мала незалежності.
Часом, здається, що читаєш детектив, а не авторську редакцію книги про мистецтво та культурну спадщину. Тож стає зрозумілим, чому і зараз нащадки «кдб» ведуть геноцидну війну проти України. Адже у кожному слові цих пісень — дух волі та національна ідентичність.
Концерт-презентація став подією, бо в ньому звучали голоси різних поколінь. Заслужена артистка України Руслана Лоцман, учениця Героя України Ніни Матвієнко, згадала, як якось її вчителька почула спів дітей. Руслана змалечку співає зі своїм тріо: Оріяною, Миладою та Тарасом.
Ніна Митрофанівна усвідомлювала, яка це складна робота і закликала Руслану продовжувати її «Україноспів». На презентації книги діти виступали разом з мамою, зокрема, під час виконання ранньої музики.
Зал аплодував і тому, як Руслана Лоцман виконала пісні на слова Григорія Сковороди.
Чудовий голос солістки Національної філармонії Тетяни Школьної дав можливість почути нову інтерпретацію пісень з репертуару тріо «Золоті ключі».
Після концерту тривала автограф-сесія, а книжки розбирали дуже швидко. Руслана Лоцман представила всю групу підтримки — тих, хто допомагав друкувати, готувати видання, а також робив промоцію.
Книга чудово оформлена Любов’ю Косач. В ній — справжній скраб з історичними світлинами різних років учасниць тріо «Золоті ключі».
Читайте також:
- «У Національному музеї декоративного мистецтва відкрили виставку картин, які дають сили жити».
Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»