Роман «Гаваї», начмед полку ССО: перших поранених пам’ятаю ще з часів АТО

Нині Роману 30 років. Він не з родини ні лікарів, ні військових. Свій вибір зробив самостійно та усвідомлено багато років тому й закінчив спочатку медичний виш, а потім і військову медичну академію за спеціальністю «Хірургія».

— А до того, ще у 2014 році, коли розпочалася війна, я вступив до Вінницького Національного медичного університету. Поки навчався, почав їздити на фронт в добровольчі батальйони в якості медика-добровольця, — уточнює пан Роман.

— Надавав допомогу військовим тоді ще в АТО/ООС до 2018 року. А потім, вже в 2020 році, після закінчення Вінницького медуніверситету, вступив до Української військово-медичної академії. Став військовим хірургом.

Коли почалася повномасштабна війна, ми надавали допомогу пораненим захисникам Києва, — розповідає Роман.

— Як ви стали до лав ССО, розкажіть, будь ласка.

— По закінченні військово-медичної академії, по розподілу потрапив в окремий полк спеціального призначення, у Хмельницькому. Почалися певні військові операції у новому складі. Тоді наші підрозділи брали участь у боях, скажімо так, на лівому березі Дніпра.

Ми евакуювали поранених, в той період в мене були різні ротації.

1 квітня 2024 року командування розпочало працювати над створенням нового формування й мені запропонували очолити медичну службу 6 полку ССО «Рейнджер».

— Які нині функції у начмеда бойового активного підрозділу?

— Моє завдання — організація медичного забезпечення полку, надання невідкладної допомоги пораненим, хворим, травмованим, постраждалим, їхній супровід в лікарнях і, в принципі, всіляко забезпечувати полк «медициною» Тобто майном медичним, технікою, лікарськими препаратами… Ну й здійснювати саме надання допомоги.

Тобто все, що стосується медицини в нашій частині — це я.

Наголошу. Наша медична служба надає допомогу не тільки бійцям ССО, а всім, хто цього потребує — військовослужбовцям всіх Сил безпеки та оборони України. Не дивимося, хто з якого підрозділу, а «витягуємо» та возимо на стабпункти та в лікарні тих, хто воює в нашій зоні відповідальності.

Так само й сусідні бригади також рятують ССОшників. І це нормальна практика, коли різні підрозділи одне одному допомагають — армійська взаємодопомога працює.

— Чи можете пригадати найскладніші випадки рятування військових, які у вас особисто були?

— Випадків на справді дуже багато, й вони забуваються через їхню кількість. Проте не можу забути своїх перших поранених в АТО/ООС, в той час, коли ще я був студентом. Тоді стався приліт ворожого снаряду в мінометний розрахунок суміжного підрозділу. І треба було надавати допомогу двом важко пораненим. А ще чотирьох бійців снарядом вбило. Ті моменти не забуду ніколи!

— Скажіть, будь ласка, вам зараз доводиться самому брати інструменти як хірургу і працювати з пораненими?

— Не часто, тому що в мене робота така, яка передбачає більше організаційного, менеджерського навантаження. Але інколи я виїжджаю на ротації, інколи я теж і на еваках чергую, на евакуації, і на стабілізаційних пунктах надаю допомогу.

— Чи є у медиків і у вас особисто обереги, прикмети?

— Я людина віруюча, ношу хрестик і все. Тому обереги, амулети я не визнаю і не ношу.

— Які стосунки між бійцями та командирами у вашому й інших підрозділах ССО, адже від цього багато чого залежить на війні?

— У нас дружньо-братерські взаємовідносини, взаємопорозуміння. В ССО новобранців на це одразу наставляють, а на місцях ми також пояснюємо принципи спілкування, традиції наших сил. Стараємося більше розмовляти з бійцями, пояснювати, чому треба робити так, а що не варто робити ніколи. Також постійно проговорюємо різні моменти, домовляємося.

Якщо говорити загалом, то ССО, як я пересвідчився особисто, більше закцентовані на бійцях, більш людиноцентричні. В традиції — обговорювати всі проблеми в середині підрозділу, вирішувати їх цивілізовано, ввічливо.

Я, як керівник, наставляю своїх підлеглих, що маємо до людей ставитися з повагою, адже всі ми розуміємо, чого прийшли у ЗСУ. Коли у мене бувають моменти, що я десь неправий, то підійду і вибачуся.

— В довірливих відносинах ми й збудували медичну службу, і в принципі весь полк, тому що всі розуміють, що це війна, треба один одному допомагати. Така от історія, — резюмував пан Роман.

Читайте також: «„Медоїди» ССО: спецпризначенці ЗСУ знищили системи ППО ворога на 5 мільярдів доларів».

Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»