Метафізика кольору і свободи: у Києві презентували творчу спадщину Михайла Ліщинера

Мистецький простір «Goldens» представив персональну виставку творів Михайла Ліщинера «Метафізика внутрішнього світла». Експозиція відкрила новий погляд на спадщину одного з найяскравіших представників модерністської традиції львівської школи живопису.

«Михайло Ліщинер — постать виняткова й парадоксальна. Формально він належав до радянської художньої системи, проте створив власну мову внутрішнього опору — простір, де колір, форма і ритм перетворювалися на носії духовної свободи. Його полотна поєднують геометризовану структуру, стриману палітру та музичну ритміку, завдяки чому сприймаються як своєрідні партитури кольору. Вони перегукуються з філософією Баухаузу, з пошуками Пауля Клеє та Йозефа Альберса, проте залишаються глибоко особистими, наповненими внутрішнім світлом і спокоєм», — зазначають куратори з галереї.

Виставка об’єднала понад двадцять робіт, створених між 1960-ми та початком 1990-х років.

У цей час митець досягнув рівноваги між раціональною побудовою і метафізичним відчуттям світла, мислячи колір як музику, а живопис — як форму медитації. Його світло виходить ізсередини, виявляючи духовну присутність речей і фігур. Серед ключових робіт експозиції — «Трубач» (1970), де колір стає архітектонікою звуку; «Практичне заняття» (1967), що виступає метафорою творчого акту; «Пляшкова дефіляда» (1972) як інтелектуальний натюрморт-протест проти стандартизації радянського побуту; «Пробудження» (1976) та «Мрії» (1983) — вершини медитативного живопису Ліщинера, в яких тілесність перетворюється на духовну енергію.

«Цей артпроєкт став спробою занурення у внутрішній всесвіт художника, де геометрія і гармонія кольору створюють стан споглядання. Ліщинер належить до тих митців, що, залишаючись у межах радянського простору, зуміли зберегти автономію мислення й побудувати власний всесвіт — світло, що не згасає», — розповідають у галереї «Goldens».

Довідка.

Михайло Ліщинер (23 квітня 1912, Тирасполь — 29 жовтня 1992, Львів) — український живописець, представник львівської школи модернізму. Навчався у Кам’янець-Подільській художньо-промисловій школі (1926–1931) та Київському державному художньому інституті (диплом 1945). Добре знав мистецтво європейського модернізму, особливо французьку школу живопису, у його творах відчутні парафрази фовізму, кубізму та експресіонізму.

Дитинство митця було трагічним: у 1921 році він осиротів, певний час був безпритульним, згодом потрапив до дитячого будинку, де проявив музичний і художній талант. У 1930-х роках навчався у Павла Волокидіна, Михайла Бойчука, Олександра Гауша та Іллі Штільмана. Важливим для формування його світогляду стало знайомство з Романом Сельським та Вітольдом Манастирським.

Під час Другої світової війни служив командиром саперної роти, працював перекладачем, володів німецькою мовою. Після війни оселився у Львові, викладав у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (1947–1954), працював у Художньому фонді. З 1972 року — на пенсії, але активно продовжував творчу діяльність.

Його живопис поєднує геометризовану структуру, стриману палітру та музичну ритміку, утворюючи метафізичний простір внутрішнього світла. Ліщинер залишив значний слід у розвитку українського модернізму, зберігши автономію мислення навіть у межах радянської системи.

До теми: До 125-річчя Катерини Білокур у столиці відкрили виставку її творів з віртуальним квестом.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»