Казахстан - як яблуко розбрату для великих інвестиційних компаній

Чимало хто на цій хвилі заробив солідні капітали, ставши героєм чергових історій великого успіху. Зазвичай мова йде про корпорації, які в гонитві за збагаченням не забували і про інтереси незалежних держав.

Канадська компанія «World Wide Minerals» (WWM) у 1996 році потрапила до Казахстану. Її історія – це яскравий приклад того, як можна втратити шанс на прибуток, проявляючи себе не в якості партнерів, а в ролі дестабілізуючого чинника. «WWM» прийшла в ролі інвестора, уклавши угоду про управління північним уранодобувним комплексом і цілинним гірничо-хімічним комбінатом (ЦГХК). Нова незалежна республіка створювала умови для роботи інвесторів, від яких залежала швидкість втілення ринкових реформ і, по суті, питання виживання Казахстану. На початку 90-х років рівень річної інфляції тут становив близько 2000 відсотків. Великих зусиль коштувало стабілізувати економіку, а разом з нею - і соціальну сферу.

У 1996 році, коли країна зуміла стати на шлях сталого розвитку, багато інвесторів, які раніше не бажали ризикувати, звернули увагу на багату сировинну республіку. «World Wide Minerals» приваблювала уранова промисловість. 1992 року Казахстан і Міністерство торгівлі США підписали угоди, які запроваджують квоти на імпорт уранових продуктів до США. Казахстан на той час вибрав без'ядерний шлях розвитку, і йому потрібно було утилізувати великі обсяги урану. Після розвалу Радянського Союзу на території цієї країни розташовувався четвертий за потужністю у світі ядерний арсенал. Ексклюзивне право на постачання урану до Сполучених Штатів було надано американській компанії «Nukem Inc».

Канадці чомусь вважали, що мають право посунути американців, поставивши під сумнів легітимність найважливіших стратегічних домовленостей. У 1997 році компанія «WWM» звернулася до уряду Казахстану за експортною ліцензією на продаж урану до США і отримала відмову.
Відмова була мотивована і прав інвестора не обмежувала. «WWM» зупинили виробництво і припинили будь-яку роботу, посилаючись на неможливість збуту продукції. «Азартна гра», яку затіяв інвестор з прицілом на надприбутки, стала загрожувати національній безпеці. І закінчилося все цілком очікувано: Казахстан рішуче вказав бізнесменам на двері. Це було суверенне право захищати свої національні інтереси, які знаходяться вище будь-якого міжнародного закону. Постановою уряду від 30 липня 1997 року право оперативного управління холдинговою компанією «Цілинний гірничохімічний комбінат» було покладено на ЗАТ «НАК «Казатомпром».
Звісно, для канадської компанії це був справжній удар. Та вони так легко здаватися не збиралися. Уже через рік «WWM» подала позов до окружного суду США, висунувши претензії про те, що Казахстан незаконно відмовив компанії у видачі ліцензії на експорт урану.

Однак Сполучені Штати були солідарні з Астаною. На думку американської Феміди, рішення видавати чи не видавати експортну ліцензію є суверенним вибором Казахстану, заснованим на внутрішніх законах і указах республіки. На момент приходу «WWM» у Казахстан ексклюзивне право на торгівлю ураном у США належало іншій фірмі. 8 серпня 2002 року Апеляційний суд США виніс остаточне рішення про зупинку судового розгляду на користь Казахстану і НАК «Казатомпром». Але успіхи «Казатомпрому» в бізнесі та зростаючий попит на уран у світі знову штовхнули «World Wide Minerals» на авантюру. Тільки на цей раз компанія організувала собі потужне лобі в рідному канадському уряді. Усупереч декларованій дружбі двох країн в Оттаві вирішили взяти реванш. У січні минулого року Канадський трибунал підтримав позов канадської гірничої компанії проти Казахстану, причому, апелював до нормативної бази Радянського Союзу. Виявилося, що в розпал перебудови 20 червня 1989 р. СРСР і Канада підписали Угоду про заохочення та взаємний захист капіталовкладень. Нині ж Казахстан повинен за ці домовленості відповідати, адже Астана названа правонаступником цього договору.

А як же суверенне право? Канада визнала незалежність Казахстану? Так. Тоді про що взагалі мова? І чому якщо Казахстан правонаступник СРСР він не користується цим правом?

Захист інвестицій не має нічого спільного з недобросовісною конкуренцією. До того ж, Канада так і не підписала відповідного договору з незалежним Казахстаном, на відміну від інших країн, включаючи США.

Під час візиту до Оттави прем'єр-міністра РК у березні 1995 року був прийнятий Меморандум про наміри, в якому сторони зобов'язалися провести додаткові переговори експертів двох країн для підготовки «Угоди про заохочення і взаємний захист інвестицій». Але канадці не прийшли на зустріч. Мабуть, радянський договір їх влаштовував більше. А те, що він не влаштовує Казахстан, мабуть, нікого не хвилювало.

Тим більше, що згідно з Віденською конвенцією 1978 року «Про спадкоємність держав щодо договорів» у розділі 1 «Загальне правило» статті 16 чітко пояснюється, що Казахстан не зобов'язаний виконувати обов’язки СРСР.

У документі йдеться: «Нова незалежна держава не зобов'язана зберігати в силі який-небудь договір або стати його учасником у силу виключно того факту, що на момент правонаступництва держав цей договір був у силі щодо території, що є об'єктом правонаступництва держав».