«Музика сьогодні — голос підтримки у нашій країні», — інтерв’ю зі співачкою Уляною Ройс

— Уляно, ви належите до нового покоління українських артистів, які створюють музику без меж. У який момент ви відчули, що знайшли свій голос — і як би ви його сьогодні описали?

— Я довго шукала себе — пробувала різні команди, авторів, продюсерів та звучання, але лише за останні роки з’явилося відчуття, що я повністю «чую» себе у кожному треку. Каталізатором стали й події війни: саме повномасштабне вторгнення підштовхнуло мене писати пісні зі своїх відчуттів. Мій голос сьогодні — це поєднання філософії й українського молодіжного звучання, в якому завжди є місце щирості та експериментом.

— У вашій творчості помітні елементи k-pop, танцювальних перформансів. Як би ви описали свій унікальний стиль сьогодні — і чи шукаєте зараз нову форму або звучання?

— Я виросла на корейській культурі — була, скажімо так, залежна від неї. Тому на початку кар’єри свідомо обрала прогресивний напрям k-pop. Але мої треки — це не калька, а синтез філософських текстів та сучасного українського попу. Зараз я відкрита до гіперпопу, електроніки, української лірики. Разом із саундпродюсером Ігорем Кириленком ми готуємо альбом і не боїмося неочікуваних колаборацій. Подорож до Південної Кореї дала нове натхнення — азійська культура вчить гармонії, і це точно відобразиться у майбутніх релізах.

— Як ви працюєте сьогодні зі своїм образом: чи вважаєте ви, що артист має говорити тільки через музику, чи образ та візуалізація також є частиною творчого висловлювання?

— Для мене завжди було важливо бути чесною у своїх проявах. Я обираю говорити у піснях про те, що дійсно хвилює мене сьогодні, чим діляться зі мною мої близькі та друзі. Музика сьогодні — голос підтримки у нашій країні, і мені важливо, аби це відгукувалося іншим.

Щодо образу — я переконана, що артист говорить усім: музикою, візуалом, рухом, навіть тишею між нотами. Візуалізація — це не просто красива картинка, а продовження історії, яку я розповідаю. Я завжди ретельно пропрацьовую усі образи та візуалізацію особисто, створюючи свої образи із командою стилістів. Для мене дуже важливо, щоб була гармонія в усьому: зовнішність має відгукуватися з моїм внутрішнім світом. Кожен кліп, образ на сцені, навіть вибір кольорів — це мова, якою я спілкуюся з аудиторією. Наприклад, у «Не твоя» легкість і самоіронія передаються не лише мелодією, а й усією візуальною концепцією — як я рухаюсь, як граю з камерою, які емоції транслюю. Для мене образ і музика — це діалог між тим, що ти чуєш, і тим, що ти бачиш. І коли вони резонують правильно — народжується справжня магія, яка залишається з людиною надовго.

— Українська сцена зараз швидко дорослішає. Що, на вашу думку, сьогодні означає бути молодим артистом в Україні — і що б ви хотіли, аби аудиторія відчула через вас?

— Бути молодим артистом сьогодні — це в першу чергу для мене відповідальність. Відповідальність говорити щиро, навіть коли це незручно. Наше покоління творців формує нову українську ідентичність у мистецтві — і це водночас привілей і виклик. Я хочу, аби через мою творчість люди відчули щось справжнє: вразливість — це сила, а не слабкість. Що можна бути собою без вибачень і водночас залишатися частиною чогось більшого.

— У вас потужна енергетика на сцені. А яка Уляна — поза кадром, коли світло гасне, і лишаєтесь тільки ви та тиша?

— Моя енергія на сцені — результат внутрішнього спокою. Натхнення приходить, коли тіло й мозок у стані гармонії. Я люблю читати, дивитися фільми, малювати або грати у відеоігри. Останній рік займаюсь фігурним катанням і тенісом — це дозволяє «перезавантажити» голову. Дуже ціную час із родиною та друзями, люблю гуляти з собакою й відкривати нові заклади, особливо з азійською кухнею.

— Якщо попередні треки були більш емоційними, навіть драматичними, то «Не твоя» — легка і танцювальна. Це зміна настрою чи початок нового етапу у вашому артистичному «я»?

— «Не твоя» справді відрізняється від моїх попередніх робіт. Це історія про момент, коли вже не болить, а хочеться танцювати, коли після драм приходить легкість і сміх. Пісня стала для мене символом внутрішньої свободи, самоіронії та нового етапу звучання. Тому це і зміна настрою, і початок нового розділу — у якому багато світла і драйву, але я все ще залишаюся собою.

— У пресрелізі до нещодавно випущеної пісні «Не твоя» ви вказували: «Ми хотіли показати, що відпускати можна без сліз і красиво». Як ви зараз розумієте слово «красиво» — у житті, у музиці, у свободі?

— Коли ми писали «Не твоя», хотіли показати, що відпускати можна без сліз і красиво. Для мене «красиво» — це гідно й щиро: не ховати біль, а перетворювати його на нові можливості. У житті це про вміння жити для себе, у музиці — про чесність та сміливі ідеї, у свободі — про право бути собою й не чекати оцінки інших

— У вашому нещодавньому кліпі відчувається багато самоіронії та життя «після» розриву відносин. Чи було це для вас терапією — прожити все це через музику та зйомку?

— Я думаю, що можу називати музику своєю терапією. Я дуже складно переживала розрив своїх попередніх стосунків — так народився альбом «Сплін», а після пройшла цей шлях до справжньої вільної себе — про це і сингл «Не твоя». Це справді терапевтично — взяти свій досвід і зробити з нього щось мистецьке та цінне, що може допомогти комусь іншому пройти цей шлях.

— Ви часто говорите про внутрішню свободу. А що для вас означає баланс між сценою й особистим життям? Вдається його тримати?

— Внутрішня свобода — це дуже крута річ, про яку я можу говорити у своїй творчості. Остання робота «Не твоя» дуже яскраво це відображає у кліпі. Деякі мої хоббі з’являються у кліпах — наприклад, моє захоплення азійською культурою можна яскраво відстежити у ранній творчості. В одному з кліпів я без дублера виконала бій катаною! Ось так і балансуємо. Звісно, крім сцени, я навчаюся у магістратурі та маю декілька цікавих хоббі: йога, фігурне катання, теніс, вивчення корейської та японської мов. Це допомагає мені перемикатися, іноді розвантажуватися, а іноді знаходити ідеї для творчості.

— Якби ви не стали співачкою, яку іншу професію могли б обрати? Є щось, що досі хочеться спробувати поза музикою?

— За освітою я економіст, але серце завжди тягнуло до творчості. З дитинства займаюся танцями та вокалом, брала участь у танцювальних конкурсах і навіть вчилася хореографії в Лос-Анджелесі. Я також була телеведучою на MusicBoxUa, тому, можливо, могла б розвиватися в цій сфері. Окрім музики, люблю малювати — думаю, могла б стати художником-аніматором. Зараз моє серце цілком належить музиці, і мені складно уявити своє життя без неї. Проте хто зна — можливо, найближчим часом ви побачите Уляну Ройс у нових амплуа.

— Знаємо, що ви подавали заявку на Євробачення. Але ж Євробачення — це не лише конкурс, а й велика відповідальність представляти країну. Яке послання ви б хотіли донести від імені України?

— Я справді подавала заявку на нацвідбір, адже люблю цей конкурс і щороку стежу за відбором. Представляти Україну — величезна відповідальність: пісня має бути не лише хітом, а й віддзеркалювати дух нашої країни. Українська музика нині стала голосом душі й культурною зброєю, тому моє послання — про свободу, гідність і любов до своєї землі. Я б хотіла донести, що ми — молоді, сміливі й нескорені, що наші мрії про мир і повернення додому сильніші за будь-яку темряву.

Леонід РУДЕНКО