Від англійського Йорка до київського Музею Гетьманства: волонтерський проєкт «Історія зі смаком» перевертає радянські кліше про козацьку добу

«Історія зі смаком» — це унікальний проєкт, що поєднує історичну реконструкцію, гастрономію та мистецтво. Режисерка — Інна Барановська. Авторка проєкту — Ганна Гороженко, журналістка та письменниця.

В центрі сюжету — козацьке бароко, епоха, коли на наших теренах сформувався унікальний культурний ландшафт і при тому питомо європейський. Авторка серіалу не лише досліджує минуле, а й оживляє його через емоційні розповіді, глибокі сенси та естетичну насолоду.

Завдяки співпраці з реконструкторами, аматори відтворили одяг, страви та побут козацької доби з вражаючою точністю. У кадрі — шовкові жупани, старовинні страви, музичні інструменти, що звучать мелодіями XVII століття. Це не просто декорації — це спосіб занурити глядача в атмосферу, де кожна деталь промовляє про самобутність українського бароко, його витонченість і силу. Серіал стає живим музеєм, де історія не читається, а переживається.

Про все це Ганна Горожено розповіла «Вечірньому Києву».

ЯК ВИНИК ЗАДУМ ФІЛЬМУ

— Що стало першим імпульсом до занурення в добу козацького бароко, коли ви вирішили знімати документальний фільм?

— Є така прекрасна фахівчиня, вона гарно знається на цьому стилі і епосі, — історик костюму, її звати Людмила Климук. Вона є співавторкою ідеї «Історії зі смаком». От в кінці 2020 року, в грудні місяці, ми йдемо попід стіною Софіївського монастиря і розмовляємо. Вона так захоплено оповідала про тканини епохи бароко, фасони, прикраси… І прохопилася, що як було би класно, щоб фонди музейні відкрилися і ми могли це все оцифрувати. А я ж зі свого боку, як людина, яка більше зі словом працює, відповідає: «Чуєш, а треба ж це розказувати, чому ж це ніхто не знає, а ще краще — показувати». І ось ми тоді з нею придумали концепцію «Історії зі смаком».

Ми придумали, що це має бути телепроєкт про українське бароко. Підготовка була доволі складна, тому що виявилося, що на той момент — це зараз про українське бароко вже чутно і про нього говорять — а тоді було дуже мало фахівців, які спеціалізувалися на цій тематиці, а ще менше було речей, які можна було візуально показати і представити. І ми почали відшивати одяг.

На логотипі проєкту «Історія зі смаком» наша покровителька — Катерина Кароліна Жевуська, власниця Погребища. Чому ми її обрали? Бо ми відшили першу сукню проєкту саме за її портретом. Справа в тому, що це жінка, життя якої пов’язане, як із Правобережною, так і Лівобережною Україною. Її мама була Урсула Франциска Вишневецька, а вона — похресниця Гетьмана Івана Мазепи. Наша ідея — це поєднати через бароко культуру Правобережної України, шляхетської, і культуру Лівобережної України, козацької, і представити їх як єдиний світ під назвою українське бароко.

ВТРАТА ПЕРШОГО ВІДЕО ТА ДОКТРИНАЛЬНІ МІФИ

— Про що була перша «Історія зі смаком»?

— Ми почали працювати над зйомками першої «Історії зі смаком» у 2021 році і відзняли вісім епізодів.

Після того, як почалося вторгнення, ми з дитиною виїхали, потім повернулися. Наші стосунки з чоловіком не пройшли випробування, часом. Відео нашого проєкту він не віддав. Тож практично все перезняли заново. Крім 11 хвилин чорнового відео, які ми використали для медіа-промо.

«Історія зі смаком» — це було вісім епізодів по 12 хвилин, і вони були поділені по тематиці. Кожен представляв якийсь феномен українського бароко: одяг, їжа, розваги, музика, література, духовне життя. Ми обирали не класичні історії, а вишукували якісь дуже цікаві життєписи. Нам тоді дуже допомогли та консультували історики Вадим Назаренко, Олексій Сокирко.

Тоді була ідея показати, що хоча у 17 столітті Україна була розділена, проте між Гетьманщиною і Правобережною Україною залишалися міцні зв’язки. Коли ми почали цю ідею проштовхувати, то виявилося, що історики ще дотримуються радянських доктрин, що Гетьманщина не мала тісних зв’язків із європейською Правобережною Україною, а різні новації у сфері культури надходили до неї виключно з Московії.

Ми знайшли дуже багато доказів, що це не так. Наприклад, син дуже заможного князя на Правобережній Україні Станіслава Любомирського, Олександр, народився в Києві в 1740-х роках. Тобто ми розуміємо, що були ці зв’язки і взаємопроникнення культур. Культура експортувалася не з Московії, а трансформувалися потужні європейські впливи, які тут постійно були. Українські землі ніколи не були периферією Європи.

ВОЛОНТЕРСТВО ТА НОВІ ЗЙОМКИ

— Особливістю вашого проєкту є те, що він створений своїми силами. Досить незвично — замахнутися на бароко, яке передбачає багатство, а знімає жменька ентузіастів. Як вам це вдалося?

— Три місяці писала гранти усюди і всюди отримувала відмову. Так, як працювала на хорошій роботі і всю зарплату витрачала на зйомки, а ще продала авто. Сценаристи, оператори, і ми-актори, працювали або на волонтерських засадах, або за символічну плату. Отак ми змогли зняти своїми силами півтори години чистого ефірного часу.

З-за кордону я повернулася фактично заради цього проєкту. Коли я була в Англії, я шукала речі, це був мій такий ескапізм. Я працювала на радіо BBC York, і вони мене дуже сильно підтримали, розповіли про моє захоплення і попросили поділитися речами. Люди почали мені перевозити якісь тканини, старовинне мереживо, ґудзики. Раз на тиждень хтось мені привозив цілу коробку. Я дуже вдячна мешканцям Йоркшира і Йорка, які нас тоді підтримали. Лорд-мер Йорка навіть допоміг організувати виставку, присвячену українському бароко, в Гільдії Кравців.

Але найкращою мотивацією, що проєкт потрібний стала фотографія, яку мені надіслала наша учасниця Олександра Кобзар, син якої, Євгеній Кобзар (позивний Калебан), загинув 8 листопада 2022 року на фронті. Я намагалась її не турбувати, бо розуміла, що Олександрі складно. Однак несподівано вона мені надіслала те фото, а під ним написала: «Я вишиваю кунтуш». Я зрозуміла, що цей проєкт потрібний, він рятівний.

У першій версії «Історії зі смаком» знімався скрипаль Давид Якушин, який загинув на війні. У нашої режисерки загинув брат. Тож наша робота — це ще й данина пам’яті, тому наш слоган тепер — «Проєкт в пам’ять і про пам’ять».

«Історія зі смаком» присвячена чотирьом полеглим воїнам. Це Давид Якушин, Дмитро Барановський, Євген Кобзар, Максим Михайленко. Їхні імена ми вказуємо у титрах після кожної серії.

— У цьому проєкті, в другій версії, дуже багато жіночих історій. Чому так?

— Про це якось мене питала моя знайома, скрипалька Марія Михайленко, яка теж втратила чоловіка на війні. Я кажу: «Ти розумієш, я не хочу, щоб ми переживали те, що було з нашими прабабками після Другої світової війни, коли вони впрягалися у грубу роботу, а чоловіки були бригадирами. Відбудова України після війни також ляже на наші плечі і я хочу, щоб жінки бачили і надихалися, нашими пращурками. Війни в XVII столітті були постійно, була Руїна. Але попри це, жінки реалізовувалися.

У нас дуже мало вивчали власне історії жінок того часу, але саме в добу бароко жінки відчували більшу свободу. Ця доба дуже фемінна по своїй суті. Наші жіночі впертість і намагання створити все довкола себе кращим, яскраво виявлялися у жінках доби бароко.

СУБКУЛЬТУРА ТА КОСТЮМНА РЕКОНСТРУКЦІЯ

— Довкола цього фільму розрослася певна субкультура, тому що ви шиєте одяг, ви готуєте страви козацькі, ви робите танці. Можна розповісти детальніше, от, наприклад, про одяг, хто займається цим проєктом, хто консультує, шиє, де ви берете тканини, чи оце ті тканини, які ви з Великої Британії привезли?

— Так, це вже субкультура. У нас серед людей, які нас підтримують, є історики. Дуже я вдячна Михайлові Відейку, який зміг нам організувати подорож до Румунії, де ми зняли епізод про момент, коли мазепинська армія перейшла на територію Османської імперії.

Щодо костюмів, у нас є реконструктори, які з нами співпрацюють: Сергій Шаменков, Ольга Шеменкова, Ірина Філіпова, Людмила Климук, Наталія Скорнякова. Це найкращі історики костюму в Україні. Наш проєкт співпрацює з музеями. Ми залучаємо реконструкторів, які приїжджають, знімають лекала з фондів, пишуть наукові статті і відшивають репліки музейного вбрання.

Першим був експеримент з музеєм Тарновського в Чернігові. Ми переконали їх, що треба популяризувати старовинні речі, і вони погодилися дати нам доступ. Потім почалося: Острог показував свої фонди, нам показували речі в Дубно. Зараз ми домовилися з Музеєм у Пирогові. Будемо їхати до Кременця, там підняли речі з крипт, бо навіть по майже зітлілому одягу можна дізнатися багато цікавого про крій, фасон.

— Ми знаємо, як одягалися міщани та шляхта завдяки картинам, бо ж з того часу збереглося мало…

— У 95% українців неправильні уявлення про те, як одягалися люди XVII-XVIII століть. Чомусь вони міряють лекалами XIX століття, а це вже зовсім інша була культура побуту в Україні. Тоді наш край під впливом різних імперій сильно збіднів. А от XVII століття насправді може багатьох здивувати.

Ми точно можемо сказати по козацьких кунтушах, що жінки козацької старшини одягали або пеньє, або сідничні подушки, такі, які носили європейські аристократки того часу. У нашому фільмі Наталія Скорнякова розповідатиме про те, як одягалися жінки Лівобережної України. Там буде згадка про корсажі європейського типу з мереживом.

— Але у вас, крім реконструкторів, одяг шиють учасниці стилізації?

— Так, шиють стилізацію і я теж. Робимо все здебільшого вручну, бо такий одяг інакше сидить на фігурі. Використовуємо натуральні тканини. Наші учасниці співпрацюють зі Студією старовинних танців «Джойссанс». Ми проводимо різні просвітницькі заходи — «Барокові учти». Це і розповіді про життя, і майстер-класи з танців, і їжа. Ми намагаємося людей, які приходять, занурити саме у цей період.

— А як у вашу бульбашку потрапляють нові люди?

— Щиро не знаю. Друзі-друзів запрошують. А ще я проводжу авторські екскурсії як письменниця. Багато людей спершу прийшли на екскурсії, де я розповідаю про героїнь своїх романів княгинь Корецьку і Ружинську, а також життя на Подолі.

ПЕРЕЛОМНИЙ МОМЕНТ ТА МАЙБУТНЄ БАРОКО

— Ви вловили той момент, коли стався перелом, що і до вашої роботи більше цікавості, і взагалі про українське бароко стало модним?

— Мені здається що це був 2022 рік, особливо його друга частина. Коли до теми бароко почали звертатися не тільки сучасні дизайнери, музиканти, а й коли бароко з’явилося на подіумах. Валентіно Гаравані зробив цілу прекрасну барокову колекцією із вишивкою, він відзначив Україну. Мені здається, що це був дуже потужний поштовх, щоб повернути погляд саме на цю добу.

Ну і постать Івана Мазепи. Людина, яка була творцем Російської імперії, а потім її антагоністом. Його доля дуже сильно перегукується із сучасною Україною. До речі, і на Сковороду почали звертати багато уваги, особливо коли його музей зруйнували. Українське бароко почало працювати на сучасну Україну.

Я вважаю, що Україна має знайти ресурс і знімати фільми і серіали про Мазепу та інших представників цього періоду. Там розкішна історія, особливо якщо поглянути на жіночі долі.

— А де ви берете історії про той час? Документи, архіви, книжки?

— У мене дуже велика бібліотека. Мене надихає і консультує Сергій Павленко. Також, у той час, коли я біженкою потрапила закордон, то не могла не скористатися нагодою і працювала в німецьких архівах, купувала польські та німецькі книжки. Також вдячна музеям Йорка, які відкрили York Castle Museum і віддали мені лекала своїх речей XVII століття.

Щодо музики, у нас є Костянтин Чеченя — дослідник української старовинної музики. Він працює в архівах. У нашому фільмі він розказує про тих творців барокової музики, про яких ви точно ніколи не чули, але вони вартують, аби про них знали і пам’ятали.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ ТА ПЛАНИ НА ДРУГИЙ СЕЗОН

— Де можна буде побачити «Історію зі смаком»?

— Буде презентація в Музеї гетьманства. У них ми відзняли декілька епізодів фільму. Коли біля музею прилетів «шахед» і будівлю було пошкоджено, то я дуже хвилювалася. Але наша прем’єра 6 листопада в Музеї гетьманства в силі. Крім того, ми зробимо два покази: один для учасників і відразу ж по ньому, о 19:00 — для тих, хто хоче прийти, подивитися і підтримати музей. Всі зібрані на прем’єрі гроші передамо на відновлення музею.

А далі я віддаю права на показ телесеріалу телеканалу Еспресо. А паралельно будемо подаватися на гранти щодо другого сезону, бо ж ідей що показати і як показати є дуже багато. Я впевнена, що ці історії здатні надихати людей.

До слова, також наша спільнота відгукується на запрошення музеїв і ми показуємо старовинні танці, демонструємо приготування різних страв з часу українсього бароко. Нещодавно брали участь у презентації «Старосвітської кухні України» в Пироговому, готуємося до участі у костюмованому балу, що відбудеться 21 грудня у Музеї книги та друкарства. Запрошуємо!

Читайте також:

Музика під час війни: бандурист Володимир Войт розповів, як змінюється сприйняття історії, коли історія стає сьогоденням

Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»