Розбираємо російські шахеди: як збивають ворожі дрони на підступах до Києва

Разом з Анатолієм Івановичем Петровим — головним спеціалістом відділу організації територіальної оборони Управління оборонної роботи Департаменту муніципальної безпеки КМДА, розмовляємо біля залишків російських «Герані» та «Гербери», які днями збив він та їхня мобільна вогнева група (МВГ). 61-літній Анатолій Петров має 33-річний військовий досвід.

Як відомо, ось уже понад пів року, як у столиці триває активна кампанія, ініційована Департаментом муніципальної безпеки, із залучення державних службовців, працівників комунальних підприємств, інших установ та організацій до виконання завдань із протиповітряної оборони у складі мобільних вогневих груп. І Петров — один з таких чиновників-добровольців.

Мобільна вогнева група, до якої долучився пан Петров, працює у складі добровольчого формування територіальної громади міста Києва (ДФТГ) № 31 Деснянського району. У цього ДФТГ є свої мобільні та стаціонарні групи для знищення ворожих шахедів та виконання інших завдань.

ЛІТАЮЧИЙ ДЕРЕВ’ЯНИЙ ЯЩИК ТА ЧОРНА «ГЕРАНЬ»

«Я чергую в стаціонарній групі, до якої входить 3-4 цивільних та військовий. Військовий керує, у нього є планшет із доступом до всієї потрібної інформації, зокрема, що й куди летить. І саме він дає нам команду на відкриття вогню, — розповідає Анатолій Петров. — Тобто без військового-професіонала жодна мобільна чи стаціонарна група не відкриває вогонь, бо в цей час можуть працювати українські гвинтокрил або авіація. І тільки коли їх немає у повітрі, а шахед заходить в наш сектор, дається команда на відкриття вогню й ми починаємо його збивати».

— Розкажіть про це «чудо російської інженерної думки», в якому я наразі бачу дерев’яний пропелер, корпус із фанери, купу скотчу…

— Ось такі дерев’яні «Гербери» запускають для перевантаження нашої протиповітряної оборони. Ці збиті нами «експонати» я привіз, щоби показати колегам, що на нас летить майже щоночі. От в корпусі цього, наприклад, були кулі калібрів 7,62 мм та 12,7 мм. Ми вдвох із напарником влучили в ціль і вона впала. Дуже велике задоволення отримуєш, коли під час чергування є результат. І це результат роботи всієї команди, адже кожен виконує своє певне завдання.

Ми обстріляли також інші ворожі цілі. Є вірогідність того, що їх теж було знешкоджено. Зауважу, що ми чергуємо на підступах до Києва відповідно до бойових розпоряджень військового керівництва.

— Уточнимо з інтернет-довідки, що «Гербера» — це російський безпілотник-камікадзе, який є дешевшою і спрощеною версією іранського дрона Shahed-136…

 — Так, вони, як бачите, дуже дешеві у виробництві. Проте можуть нести декілька кілограмів вибухівки — коли падають, то завдають значної шкоди. А так «Гербера» летить для перенавантаження ППО і щоб ми витрачали ракети для її знищення.

А ось це — вже дорожчий й більший російський літальний апарат — «Герань». Тут є склопластик, антена, система навігації, була електроніка, вибухівка, бак для пального тощо. Після кожного збиття такої зброї на місце прибувають військові й знешкоджують ці апарати та дістають із них деталі для дослідження.

— Можете назвати кількість збитих цілей за крайнє своє чергування?

— Підтверджений — один випадок. Обстріляли ще дві цілі, про які вже згадував. На наступний день після нашої зміни побратими збили три літальні апарати. Загалом всі чергування відрізняються одне від одного. Наприклад, у дні мого крайнього чергування йшли дощі, погодні умови були несприятливими. Адже на результати збиття впливають різні обставини. Якщо щось з’явилося, ми його збиваємо, але маємо обмежену дальність пострілу. Чим БпЛА далі, тим важче його збити. Чим він ближче — тоді вже точно його вражаємо.

Якщо ми тільки обстріляли БпЛА й, так би мовити, не добили, то він бодай десь впаде — не долетить до цілі: уже добре. А цей впав прямо біля нас.

Зауважу, що мобільні вогневі групи ефективні саме на своїй ділянці ешелонованої протиповітряної оборони. За час чергування у складі вогневих груп ППО наше ДФТГ-31 збило 80 повітряних цілей ворога!

«КОЛИСЬ ПОЧИНАВ ІЗ МЕХАНІЧНОГО ПРИЦІЛУ, А НИНІ МАЮ «ЕЛЕКТРОННЕ ОКО”»

— Розкажіть, будь ласка, як ви долучилися до ДФТГ?

— Я є державним службовцем Департаменту муніципальної безпеки КМДА. У нас в адміністрації департаментів багато, у кожному — чимало службовців. А ще є підпорядковані комунальні підприємства. Всі ці люди можуть, і я дуже їх закликаю вступати в добровольчі формування територіальної оборони столиці, навчатися збивати, зокрема шахеди, й захищати наш повітряний простір.

Як державний службовець я заступаю на чергування з охорони неба, потім приношу довідку, що я був у цей період на чергуванні. Не втрачаю в зарплатні, не втрачаю робоче місце: це прописано в постанові Кабміну № 1449 про добровольче формування територіальної громади.

А ще — я професійний військовий, маю 33 роки вислуги і пройшов чимало війн.

З 2014 по 2015 воював у складі 12 окремого батальйону ТрО. З 2018 по 2021 — у командуванні військ ТрО. За цей час боронив державу в Луганській та Донецькій областях, у таких населених пунктах, як Щастя, Лисичанськ, Бахмут, Часів Яр та на Світлодарській дузі.

— А ця війна застала мене вже з інвалідністю, я вже не міг долучитися до війська. Проте вступив до добровольчого формування територіальної громади столиці.

Спочатку це була Білогородка, потім уже в Києві приєднався до ДФТГ-31, де зібралися такі ж небайдужі люди, які зі зброєю в руках захищали і захищають зараз Київ. Члени ДФТГ стоять не тільки як підрозділи ППО, а й на інших об’єктах, які нам визначили — виконують ті бойові завдання, які дає керівництво. Виконуємо завдання безоплатно, добровільно. Також самотужки купуємо форму, захист і таке інше, заправляємо техніку своїм коштом.

Тому, коли оцю «Герань» збили й виявили пів бака пального, ми його забрали і залили собі в генератор. Чого має пропадати?

— А як ви навчалися збивати ворожі цілі? Пройшли якісь підготовчі курси?

— Маю ж військовий досвід, мені не треба було вчитися стріляти. Тільки поставили на позицію і я вже з першої хвилини був готовий збивати цілі. Знаю, як стріляє кулемет, куди він поцілює, звідки летить повітряна ціль і на якій висоті. Тобто такі, як я, швидко входять у курс справи.

Тим часом для цивільних є підготовка — спеціальний симулятор і людині з кулеметом дають ціль, вчать наводити. Таку підготовку проводить наш Департамент муніципальної безпеки на базі «Центру підготовки населення до національного спротиву» комунальної організації «Муніципальна охорона», де вчать азам домедичної підготовки, ознайомлюють зі зброєю, вчать діяти під час обстрілів. Є тут також підготовка операторів БПЛА. Весь спектр підготовки повністю безкоштовний.

А коли ти підготовлений — то вже не розгубишся, тоді легше зорієнтуватися, коли летять ворожі цілі.

Коли я багато років тому починав воювати, то стріляв через механічний приціл. А зараз уже в нас стоїть тепловізійний приціл, «око» на касці, й ти бачиш всю обстановку, крутиш кулеметом в бік теплової плями — шахеда. На роздуми — секунди, адже шахед летить зі швидкістю 200 кілометрів на годину. Тільки ти його побачив, повинен одразу реагувати, відкривати вогонь на ураження.

«ПОЗИВНИЙ „ЦАР“ МЕНІ ДАЛИ В АТО, У 2014-МУ…»

— А де ви служили раніше? Який ваш позивний?

— Позивний в мене з 2014 року — «Цар». То окрема історія. В юності я закінчив піхотне училище, служив у різних гарячих точках, куди вдирався Радянський Союз. Потім, коли Україна стала незалежною, я прибув сюди, на Батьківщину, і служив вже тут в ракетних військах стратегічного призначення. Закінчив військову академію, після того продовжував службу на різних посадах. І вперше звільнився з лав ЗСУ з посади в Генеральному штабі.

У 2014 році, коли росія розгортала війну на нашій землі, мобілізувався, добровольцем пішов в 12 батальйон територіальної оборони. Це вже потім 12 батальйон став 112 бригадою і ми були її засновниками.

Зауважу, що мені дуже поталанило з людьми, я тоді повірив в простих цивільних українців. Як нас підтримували! Ми ж голі-босі прийшли захищати Україну на сході. Я вишикував свій підрозділ, дивлюся — ну, банда Махна! Одягнуті, хто як. Але ж який дух був бойовий! Місцеві привозили нам все. І коли ми запитували їхні імена, щоб подякувати хоч грамотами, чули у відповідь: «Хлопці, воюйте, ми вас будемо забезпечувати».

І діти нас підтримували — ці їхні листівки дотепер у мене збереглися. Не знаю, скільки нині цим дітям років. Може, хтось уже й із них воює…

— І тоді ви стали «Царем»?

— Тоді. Наш 12 окремий батальйон територіальної оборони складався із вмотивованих воїнів, але недосвідчених. А в мене ж уже був досвід кількох воєн, тож я почав вчити хлопців тому, що знав сам, підказував, як вчинити краще, а зрештою почав керувати їхніми діями. Отоді мене й назвали «Царем». При тому, що я не належав до командування батальйону, був звичайним солдатом, хоч і з офіцерським званням.

— Чудова історія!

— Хто пам’ятає мене — так і тепер називають. І зараз в ДФТГ теж такий мій позивний.

У 2015 році я звільнився, після мене мій син пішов воювати. Але на «цивілці» я пробув недовго і знову мобілізувався на посаду командира батальйону територіальної оборони Дарницького району. Це був 2018 рік. Після того ще служив в командуванні Сухопутних військ, був у Часовому Яру — хто військовий, той знає, що ми там робили. І вже у 2021 році через хвороби, яких там нажив, знову став цивільним.

Але ж почалася повномасштабна війна і 2022-го я вступив у ДФТГ. Ми Білогородку, як я вже казав, обороняли й за Ірпінь воювали. Уже потім тут, у Києві я був.

Син мій теж із першого дня повномасштабної війни пішов добровольцем на фронт. Три роки відвоював у найгарячіших точках. Бачу по ньому і хочу сказати, що він і всі наші воїни бачили та пережили більше, ніж я за свої 33 роки служби.

Зараз син має інвалідність і два місяці, як удома. Так що ми сім’я — військових. Тільки я — за власним бажанням, а син — не зміг не стати на захист Батьківщини.

«ДНЯМИ КОМАНДИР НАШОГО ДФТГ ВИДАВ 6 ПОСВІДЧЕНЬ ЖІНКАМ»

— Хто ваші побратими в ДФТГ-31?

— Колишні військові, а нині цивільні. Всі знають зброю й вміють вправно стріляти. А ще наш командир оце днями видав шість посвідчень жінкам, учасницям нашого ДФТГ. Вони долучилися й приносять дуже багато користі, адже у нас є й гуманітарні місії.

Зокрема, ми збираємо допомогу і возимо в ті місця, де є потреба. Днями в Краматорськ їздили. Для Сумської громади збираємо-відвозимо допомогу. Також я маю завдання у нашому Центрі підготовки населення до національного спротиву. Так, я був серед його засновників, але й тепер бачу, що люди потребують навчання й говорять про це. Хлопцям і дівчатам дуже цікава зброя, як вона працює. І, знаєте, приємно, коли бачиш це покоління людей небайдужих, патріотів.

— Анатолію Івановичу, наостанку розкажіть, будь ласка, які у вас умови в полі під час чергувань?

— Це — бліндаж. Готуємо їсти собі самі. Митися мені подобається холодною водою. Навіть у ті дні, коли дощить. А ще треба дров нарубати, пічку постійно підтримувати розтопленою, воду привезти. Їжі — достатньо.

Ви знаєте, порівняно з радянськими часами, коли був голодний і постійно шматок хліба з собою носив, нині дуже добре з їжею і в Збройних Силах України, і в нас. Та ще й хлопці — майстри-кулінари підібралися: і борщі, і печеню готують і всякі-різні страви з того, що в нас є. На нашого головного військового видають чимало їжі, то він каже: беріть, готуйте, то й мене погодуєте.

— Виходить ситуативний «бартер» …

— Ми оберігаємо нашого військового, адже в нього дуже важка й відповідальна робота. Всі обстріли відбуваються зазвичай вночі, тож ми максимально намагаємося дати йому відпочити хоча б удень. Ми, звісно, теж вночі працюємо і вдень намагаємося відпочивати, бо наступна ніч може бути ще гіршою, ніж попередня.

Воно так і буває зазвичай. Якраз перед нами чергувала група, то в їхньому секторі летіло 9 шахедів і всі було збито! Я хочу підкреслити, що ефективність мобільних вогневих груп збільшується.

Наразі є актуальною битва — дрон проти дрона. І київська влада виділяє кошти на закупівлю антидронів, проводить навчання людей, робить усе для того, щоб столична громада була в безпеці. А ми запрошуємо, пропонуємо, навчаємо — долучаєтесь!

Коли війна закінчиться, діти ж запитають: а що ви робили, щоб виграти війну? — резюмував Анатолій Петров.

Читайте також: «Поєднав сцену і зброю: оперний співак захищає небо Києва від шахедів».

Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»