Рятувальники КАРС — це професіонали найвищого рівня: з чим стикаються муніципали під час роботи

Дмитро Барковський — ветеран АТО, а нині — київський рятувальник. Після служби в одному з військових підрозділів спеціального призначення у 2017 році перевівся на роботу в комунальну аварійно-рятувальну службу (КАРС) «Київська служба порятунку».

Днями Дмитра Барковського призначили командиром одного з чотирьох оперативно-рятувальних взводів КАРС. «Вечірньому Києву» Дмитро розповів про специфіку рятувальної служби, пошкодження внаслідок ворожої атаки його житлового будинку та важливість неухильно дотримуватись правил і вимог безпеки в умовах війни.

— Насамперед висловлюю щиру й велику вдячність Захисникам і Захисницям — всім Силам оборони України за те, що в ці хвилини ми з вами на своїй рідній землі маємо змогу говорити рідною українською мовою. І Вічна пам’ять загиблим героям, — говорить Дмитро Барковський.

Він має вищу військову освіту, закінчував Національний університет оборони України і присягав на вірність українському народові. За фахом — військовий психолог. У 2015 — 2016 роках виконував завдання на сході України. 17 вересня в День рятівника він отримав чергову нагороду — в Колонній залі КМДА від начальника Головного управління ДСНС України у м. Києві.

— Наша робота неможлива без взаємодії служб і підрозділів, тому тісно співпрацюємо з рятувальниками ДСНС, лікарями медицини катастроф та Національною поліцією України. Я пишаюся цією співпрацею. У Поліції Києва є багато справжніх героїв, завзятих хлопців, які без роздумів і страху кидаються у вогонь, як і рятувальники.

В Україні — війна, і єдина можливість вистояти й перемогти — боротись і діяти пліч-о-пліч.

«СПЕКТР ВИКЛИКІВ, З ЯКИМИ ДОВОДИТЬСЯ СТИКАТИСЯ, ВЕЛИЧЕЗНИЙ»

— Дмитре, розкажіть, будь ласка, якими навичками ви оволоділи саме в КАРС?

— КАРС — це підрозділ широкого профілю. Якщо говорити про рятувальників-пожежників ДСНС, то вони переважно зосереджені на гасінні вогню, розбиранні завалів та евакуації потерпілих. А КАРС — це муніципальна аварійна служба і ми протидіємо практично всім надзвичайним ситуаціям, які стаються в Києві. Допомога у біді за різних обставин — це завдання київських рятувальників. Тому наші хлопці — всі професіонали. КАРС — одна з ключових служб, яка ліквідовує наслідки негоди у столиці: прибираємо повалені дерева з доріг, тротуарів, прибудинкових територій, демонтуємо або прибираємо або демонтуємо пошкоджені будівельні конструкції, розчищаємо лінії електропередач тощо.

Пам’ятаю, коли я заступив на службу в КАРС у 2017 році, були шалені снігопади й морози. На дахах будинків з’являлися велетенські бурульки, які ми збивали, щоб убезпечити пішоходів. Використовували висотне спорядження й техніку. Також снігові тороси з метр-півтора заввишки розгрібали, до ста кілограмів ваги доходило.

Надаємо і домедичну допомогу, і допомагаємо літнім людям, важкохворим, одиноким громадянам, у яких у критичний момент немає нікого поруч. Деблокуємо постраждалих в ДТП, відбуксовуємо великі вантажні автомобілі, що потрапили в аварію. Доводиться іноді деблокувати дверні замки квартир та інших приміщень, в які можна потрапити лише за допомогою висотного спорядження через балкони, вікна, дахи, тому інші служби тут не впораються.

І з хімією працюємо, шкідливі речовини прибираємо. У нас для цього є всі належні засоби, зокрема, й щоб визначати наявність небезпечних речовин, їх концентрацію.

У КАРС також працює підрозділ піротехніків, які постійно обстежують території столиці на наявність вибухонебезпечних предметів.

Рятувальники-водолази виконують всі види пошукових підводних робіт та ведуть нагляд на рятувальній станції у «Затоці Наталка».

«Київська служба порятунку» має достатній рівень оснащення технікою, засобами індивідуального захисту та спецодягом європейського зразка. Тут і місто сприяє, і отримуємо міжнародну допомогу.

«ВРЯТОВАНІ ЖИТТЯ, НАДАНА ВЧАСНО ДОПОМОГА, ХЕПІЕНДИ — ТЕ, ЩО ТРИМАЄ ОСОБИСТО МЕНЕ НА СЛУЖБІ»

— А який випадок найбільше запам’ятався під час вашої роботи з порятунку людей?

— Насправді кожен виклик — особливий, це виклик твоєму професіоналізму, реакції, витримці, насназі. Передбачити всі обставини аварії чи нещасного випадку важко, але практика, тренування й підготовка допомагають.

У рятувальників є захисна функція — не все побачене за зміну пускати всередину себе. Намагаємось забути те, що виснажує й руйнує морально, а тим більше це треба лишати за порогом дому, де родина й близькі.

Але навіть у рятувальних служб є і досвід кумедних випадків. Нещодавно ми отримали звернення від занепокоєних родичів: бабуся, якій більше 90 років не виходить на зв’язок, а проживає сама. Зрозуміло, що родичі й сусіди вже думали про найгірше, нервували, безліч разів телефонували, а слухавку ніхто не брав.

Одразу як прибули на місце, теж почули як всередині без перестану дзвенить телефон і теж прогнози напрошувались невеселі. Швидко деблокували замок, забігли в помешкання і бачимо — бабуся спокійно сидить в ошатній оксамитовій сукні, телевізор дивиться, чай п’є.

— Серйозно?!!

— Уявіть, як ми були шоковані! Трохи оговтались, зрозуміли, що замок зламаний, бабуся, м’яко кажучи, здивувалась такій появі гостей. На щастя, родичі все зрозуміли і до нас не було питань щодо завданої матеріальної шкоди — зламаного замка і дверей. Їх більше цікавило, чому бабуся так вчинила, що сталось?

Я спитав: «Вам потрібна допомога?» Вона відповідає: «Ні, не потрібна». «Ви себе нормально почуваєте? Можливо, вам потрібна швидка, лікарі?» Вона каже: «Мені нічого не потрібно».

Ситуація максимально незрозуміла й дивна. Я говорю до бабусі: «Перепрошую, чого ж ви нам не відчинили? Ми ж вам стукали й дзвонили в двері, на мобільний телефон, на домашній?». Вона подивилась на мене так спокійно й каже: «А не треба мені дзвонити». Я знову до неї: «Так, чекайте, ми ж хотіли зайти до вас, нічого не ламаючи». А вона: «А я нікого не чекаю і заходити до мене не треба!». Все, завіса, розходимось!

— Нестандартний підхід у бабусі!

— Самодостатня людина, від самотності не страждає, а насолоджується нею, їй комфортно, спокійно.

Ми потім посміялись, вона нам навіть запропонувала чаю й компоту. Насправді, такі хеппіенди, попри витрачений час і зусилля, змушують полегшено видихати. Краще так, аніж наші б невтішні здогадки підтвердились.

Багато викликів, коли люди скаржаться на нестерпний сморід у сусідніх квартирах. Відчиняємо, перевіряємо: потік холодильник в умовах тривалого блек-ауту, зіпсувалося м’ясо тощо. І ти щоразу думаєш: слава Богу, всього лише зіпсовані харчі, а не чиясь трагедія. За всіх не казатиму, а особисто для мене це майже свято.

Кожний хибний виклик, кожне врятоване життя — це як професійна нагорода. І це те, що нас тримає на цій службі. Очевидно, що зараз важко і в цивільному житті — з зарплатнею, важким графіком та переживаннями через атаки ворога. Але незмінним є те, що тримає мене на плаву і дає змогу заохочувати команду — це врятовані життя, надана вчасно допомога і такі хеппіенди

«МИ ВИНОСИЛИ ТІЛА І СКЛАДАЛИ ЇХ…»

— Обстріли Києва не припиняються. Багато загиблих, руйнацій. Як ви тренуєте свою психологічну стійкість?

— Як уже казав, намагаюся не тримати тяжких випадків у пам’яті. Але одразу, заради справедливості, зауважу ще одну особливість нашої служби.

У ДСНС практично в кожному районі Києва є підрозділ, тож під час атак та уражень реагує відповідна пожежна частина. У «Київській службі порятунку» при Департаменті муніципальної безпеки КМДА зона відповідальності — все місто Київ. Тому, не було жодного обстрілу, на якому б ми, працівники КАРС, не були присутні.

Дивишся на ці всі руїни і розумієш, що вчора перед чергуванням ти так само лежав у ліжку, будував плани на завтра, точно не думав про загибель у цю ніч, а тут раптом — все закінчується.

Мені дуже запам’яталося, коли ворог обстріляв багатоповерхівку на Теремках. Там було, наскільки пам’ятаю, шість чи сім загиблих. Ми виносили тіла загиблих і складали їх. Весь будинок був знеструмлений, залитий водою, там обвалилися два поверхи.

І от одна жінка, шокована та в істериці, стоїть на колінах біля тіла своєї загиблої матері і трясе його. Дівчата-психологині з ДСНС сидять поряд і не в змозі щось зробити. Підійшов до цієї жінки, взяв її за руку, обійняв, висловив співчуття. Переконався, що вона схильна до діалогу. Сказав, що найгірше, на жаль, уже сталося і ми нічого не можемо вдіяти. І якось так під час розмови мені вдалося її привести до тями, відвести від тіла. У нагоді стала моя освіта психолога.

Потім поліцейські виставили кордони цього місця, тому що, на жаль, окрім людей, які бачать тіла своїх загиблих рідних, є ще недобросовісні журналісти, які це все фотографують і смакують деталі.

— А своїх колег по роботі ви підтримуєте?

— У нас дуже дружній колектив. І ще, повторюся, нас рятує гумор. У 2023 році у будинок, де я живу на Нагірній вулиці, влучила ракета. Слава Богу, всі залишились живі, але будинок зазнав значної матеріальної шкоди. Поряд є Свято-Миколаївський храм. То я навіть після чергувань заходив у церкву, молився за загиблих і просив Бога про захист всіх нас. І зараз по неділях ходжу в церкву.

«НАША БЕЗПЕКА, НАШЕ ЖИТТЯ — ТІЛЬКИ В НАШИХ РУКАХ»

— Дмитре, а чи є у вашому колективі якісь прикмети, ритуали, яких ви дотримуєтеся перед виїздами на виклики?

— В цілому ми не забобонні люди, маємо справу з тим, що маємо, розуміємо, що у кожної надзвичайної події є певні наслідки.

Але з часом в побуті деякі речі стають помітними і ми намагаємося їх уникати. От дивіться, наприклад, у ту зміну, коли я до блиску начищаю своє взуття, точніше, тільки-но, не дай Боже, я начищаю оте своє взуття, то стається щось особливо нештатне, на кшталт обстрілу відомого київського заводу. Колеги почали мені казати: «Слухай, Дімон, ти берці сьогодні не чисть, почергуємо спокійно, а зранку берися за свої черевики і хоч три дні їх натирай».

Я розумію, що це може бути просто збіг, але разів сім це повторювалося. Певен, що у кожного з рятувальників є щось подібне своє.

А щодо влучання в завод, то, гадаю, це не якісь суперздібності армії агресора, а здача позицій нашими місцевими «вошами».

— Саме тому під час ворожих атак і працівникам таких заводів, і всім жителям Києва потрібно обов’язково берегтися.

— Я постійно наголошую на тому, що наша безпека, наше життя — тільки в наших руках.

На превеликий жаль, зараз багато людей психологічно вигорають і коло небезпек звужують до ракетних обстрілів. Тобто, ховаються, якщо летить балістика, а так — усе нормально.

Це категорично неправильно. Люди перечіплюються, просто йдучи дорогою і ламають ноги, на когось падають дерева чи бурульки, когось збивають машини, вибухає побутовий газ чи стаються ураження електричним струмом. З війною це нікуди не поділось, тому ризиків набагато більше. Стерегтися лише ворожих атак — велика помилка, адже треба дбати про свою безпеку і безпеку близьких.

— А як щодо військової справи? Не готові повернутися?

— Війна триває одинадцятий рік і невідомо, скільки ще триватиме. Тому, як кожен свідомий громадянин, я знову пройшов військові навчання і далі постійно тренуюся. У Департаменті муніципальної безпеки, на базі Центру підготовки до національного спротиву є чудова нагода пройти безкоштовне і дуже якісне тренування. Як ветеран кажу з власного досвіду, що хлопці-інструктори там професіонали найвищого рівня, майже всі інструктори — учасники бойових дій. І технічне забезпечення чудове.

Я тричі пройшов ці курси. І наполегливо раджу всім цивільним жителям Києва пройти ці навчання, адже там вчать, як діяти цивільним в умовах війни, надзвичайних ситуацій і загроз.

***

Наостанку Дмитро розповів, що займався мотоспортом, дайвінгом, а в 2009 — 2017 роках був членом збірної України із бойового самбо, майстер спорту ММА.

«Коли виборемо перемогу — кожен із нас буде щасливий і займатиметься улюбленими справами. А поки що треба робити все для перемоги України у цій війні. Кожному — на своєму місці», — резюмує Дмитро Барковський.

Читайте також: «Ліквідовує наслідки ворожих обстрілів у Києві, а потім їде на фронт евакуйовувати поранених: історія столичного рятувальника».

Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»