Його пейзажі дихають простором: у столиці триває виставка до 100-річчя Володимира Сидорука
Понад 60 робіт розкривають усі грані його творчості видатного митця: від масштабних пейзажів до поетичних натюрмортів і героїчних козацьких сцен.
У столичній галереї «НЮ АРТ» проходить ювілейна виставка, присвячена 100-річчю від дня народження одного з найвидатніших українських художників другої половини XX століття — Володимира Сидорука (1925–1997).
Митець, чия творчість охоплює понад півстоліття, залишив по собі тисячі полотен, у яких поєднуються масштаб, світло і глибока внутрішня тиша. Його пейзажі — це не просто зображення природи, а простори, що дихають, живуть і промовляють до глядача.
«Цього року Володимиру Сидоруку виповнилося б 100 років, і ми з родиною вирішили вшанувати його пам’ять великою виставкою. Кураторами стали Анастасія Сейтасанова та онучка художника Олена Сидорук. Понад 60 творів ми зібрали з родинної колекції, галереї „Ель Арт“ та ще однієї приватної збірки. Частина робіт вже експонувалася раніше у різних проєктах, проте багато творів ми показуємо вперше з 2007 року, коли була велика ретроспектива в Національному художньому музеї. Це не просто ретроспектива — це живий діалог з художником, який бачив світ крізь біль, але передавав його з масштабом і глибоким світлом», — зазначила Євгенія Білоусова, організаторка виставки та директорка галереї «НЮ АРТ».
За її словами, Володимир Сидорук був митцем неабиякого творчого обдарування, проте мав з плечима лише навчання у художній школі, де його вчителем став Георгій Киянченко.
«Митець народився 3 січня 1925 року, а вже у 16 років хлопця мобілізували для оборони Києва, де він отримав поранення, контузію, втратив зір. У 1944-му зір частково повернувся — одне око на 5%, друге на 70%. І з таким зором він прожив усе життя, майже не користуючись окулярами», — продовжує свою розповідь пані Євгенія.
У 1944 році Володимира повторно мобілізували — вже як штатного художника. Командир частини, родом зі Станіслава (нині Івано-Франківськ), після демобілізації запросив його до театру, де Володимир Сидорук працював театральним художником. Саме там сформувалася його любов до великого формату — масштабні полотна, глибина простору, об’єм. У його спадку — понад 7–8 тисяч творів, серед яких є полотна до 6 метрів завдовжки.
Ретроспектива охоплює всі періоди творчості знаного майстра. В експозиції можна побачити камерні й монументальні пейзажі, натюрморти, жанрові сцени, портрети.
«Пейзажний жанр займає одне з центральних місць у творчості Сидорука — глядачі побачать краєвиди Київщини, Карпат, Вірменії. Особливо вражають роботи, створені під час мандрівок Вірменією у 1970–1975 роках: понад 50 пейзажів, з яких 4 можна побачити в нинішній експозиції. Кожна картина — це простір, повітря, світло, монументальність…» — розповідає кураторка проєкту.
На думку Євгенії Білоусової, Володимир Сидорук мав особливе ставлення до натюрморту. Мальви, хризантеми, соняхи, будяки — квіти, виписані з любов’ю та увагою до найдрібніших деталей. Улюбленим мотивом були суцвіття на вузькому, видовженому полотні, що зосереджують погляд на бутоні, кольорі, настрої.
Героїчний світ козацтва був для художника джерелом натхнення. Його козаки — це могутні воїни, зображені в динамічних позах, у багатому одязі, з гіперболізованими рисами. Це не просто історичні образи — це епічна сага, яку Сидорук розгортав упродовж усього життя.
«У портретах і жанрових композиціях відчувається захоплення національною темою, літературними сюжетами, людською гідністю. В експозиції єдиний автопортрет художника — написаний у 23 роки біля вікна його квартири у Станіславі, з видом на дитячу бібліотеку. Цей глибоко особистий жест, що відкриває внутрішній світ митця», — зазначила кураторка.
Також пані Євгенія розповідає, що Володимир Сидорук був художником натхнення. Його образи народжувалися з внутрішнього імпульсу — він міг почати роботу над полотном, а потім перенести той самий мотив на інше, розгортаючи тему в новому масштабі чи кольорі. Але були й винятки. Наприклад, соняхи, що прикрашають центральну частину експозиції, датуються 1970-ми роками, тоді як гарбузовий квіт — 1994 рік.
Як згадує онука митця — Олена Сидорук, перед однією з персональних виставок митець несподівано прийшов до музею з відром олійної фарби й почав дописувати роботи просто на місці. На одній з картин він домалював соняхи, додаючи яскраві акценти, які, на його думку, мали оживити композицію. Це була не єдина робота, яку він доопрацьовував — і родичам навіть дзвонили з музею з проханням: «Заберіть художника, бо він нам зараз всю виставку перепише».
«Цей епізод яскраво демонструє, наскільки живою й невгамовною була його творча енергія. Для Сидорука мистецтво не завершувалося в момент підпису на полотні — воно продовжувалося доти, доки він відчував, що може додати ще трохи світла, кольору, руху. Його роботи — це не застиглі образи, а живі простори, які він постійно вдосконалював, шукаючи ідеальну форму для внутрішнього бачення», — підсумувала свою розповідь пані Євгенія.
Виставка до 100-річчя Володимира Сидорука
Коли: до 25 жовтня, вівторок — п’ятниця. з 11:00 до 18:00, субота з 12:00 до 16:30
Де: галерея НЮ АРТ, вулиця Грушевського 28/2
Вартість квитків: 150 грн (повний), 80 грн (школярі, студенти). Вхід вільний для пенсіонерів, дітей до 6 років, осіб з інвалідністю, учасники бойових дій).
Кожен третій вівторок місяця (21 жовтня) — вхід вільний для всіх.
До теми: Коли кольори звучать: столична галерея демонструє барвисті твори Івана Турецького.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»