Знакові імена та костюми: у столиці знайомлять з історією київського циркового мистецтва. ФОТО

Проєкт «Перформативне мистецтво „цирк“: світове циркове мистецтво та історія київського цирку» у виставковому форматі простежує історію такого явища, як цирк, у столиці.

Експозиція, яку до ювілею підготував Національний цирк України, складається з двох компонентів: плакати, на яких можна прочитати історію та еволюцію циркового мистецтва у нашому місті, а також оригінальні костюми та реквізит.

«Циркове мистецтво було культовим за радянських часів, масовим та популярним, з державними протекціонізмом і підтримкою. Коли ми здобули незалежність і свободу, чомусь українське мистецтво отримало певну неповагу. неувагу і навіть цинічне ставлення — „циркачі, клоуни, шапіто“. Насправді ми шанувальники одного з автентичних та унікальних мистецтв що має стародавнє коріння, — підкреслив директор Національного цирку України Владислав Корнієнко. — На виставці представлені 11 розділів, присвячені різним етапам становлення українського циркового мистецтва, в іменах та проєктах. Також хотіли б зробити бієнале: презентації циркового мистецтва за різними напрямами. Найважливіше — повернути історію нашої культури, де цирк є однією зі складових українського духовного багатства».

Владислав Корінєнко розповів, що у Національного цирку зберігається багато автентичних артефактів, частину з яких представили на виставці. Однак сам музей зможуть відкрити тільки після війни. Всі костюми та елементи реквізиту в експозиції — автентичні, в них артисти працювали в програмах.

Серед раритетів: костюм видатного засновника української акробатики Олександр Яловий, який після смерті передала його дружина. Він був першим директором київської циркової школи та директором-розпорядником Національного цирку. А також костюми знаменитих дресирувальників Володимира Шевченка та Миколи Козирєва.

«Є думка, що українського цирку не існує, є лише пострадянський. Щоб розвінчати цей міф, ми і зробили виставку, — зазначив Владислав Корнієнко. — Навіть за радянських часів в українському цирку помітні фольклорно-етнографічні та автентичні мотиви, як постановка програмних номерів на традиційній музиці, використання елементів українського костюма. І що найважливіше — український цирк відрізняється тим, що у постановках в номерах важливу роль відіграє акторська майстерність виконавців. Жонглер-еквілібрист Віктор Кіктєв виступав в Дю Солей з трьома м’ячиками, але розповідав цілу історію, перевтілювався. Циркове мистецтво — це не просто високий рівень виконання трюків з музикою та спецефектами, а художньо-творче рішення, сповідь виконавця».

Витоки та «циркові місця» Києва

Першим зафіксованим свідченням циркового мистецтва на території сучасної України на початку 11 століття є зображення артистів, музикантів, кулачних бійців та кінних перегонів на фресках собору Софії Київської. Особливо цікавими є розписи з парою акробатів, які б сьогодні назвали «еквілібр на перші» — артист тримає вертикальний шест, на верхню площадку якого підіймається інший артист (подивитися на сучасний перш можна на початку експозиції).

У 15-16 століття на ярмарках були популярні мандрівні комедіанти, акробати, музиканти, жонглери, для виступів яких зводили найпростіші балагани. Іншим джерелом видовищного мистецтва стали традиції святкування релігійних свят, що беруть початок в дохристиянські часи: Коляда, Вертеп, Маланка.

У 19 століття у Києві через аукціон підприємці брали в оренду «циркові місця». Вони були на Хрещатицькій площі (пізніше Думська, а нині Майдан незалежності). Тут працювала родина Нікітіних, Альберт Шумов, дебютував засновник династії дресирувальників Анатолій Дуров. Іншими «цирковими місцями» були Бесарабська площа, Царська площа (де нині стадіон Динамо), Троїцька площа (напроти сучасного Олімпійського стадіону). Також циркові вистави, зокрема італійської родини Труцці, показували у Шато де Флер на Царській площі.

Перший стаціонарний цирк «Альказар» збудував 1875 року французький підприємець Берганьє на місці сучасного театру імені Лесі Українки. Він існував три роки, не витримавши конкуренції з шапіто.

Зять київського генерал-губернатора Михайла Драгомирова Петро Крутіков, захопившись дресируванням коней, спорудив «Кінний палац» — стаціонарний цирк на вулиці Миколаївській (нині Городецького), який відкрився 1903 року. Він мав парове опалення, електрику і був розрахований на 2500 глядачів.

1919-1928 вже націоналізований цирк очолював цирковий діяч Олександр Кіссо. У 1941 році будівлю підірвала Червона армія під час відступу з міста, а 1960 року на його місці збудували кінотеатр «Україна».

1950 року у Києві відкрили Літній цирк — тимчасову дерев’яну споруду, що розташовувалася на розі Саксаганського та Великої Васильківської. Однак у приміщенні не було опалення, гримерок для артистів, фоє. Тож у 1960 році її замінив стаціонарний цирк на Галицькій площі, де й зараз працює Національний цирк України.

Київський цирк площею понад 14,5 тисяч квадратних метрів, розрахований на 2 тисячі глядачів, став найбільшою цирковою спорудою. Він складається з двох частин: центральна будівля з манежем (класичний діаметр 13 метрів) та залою, вестибюлем, фоє і кулуарами, а також прибудову зі службовими та технічними приміщеннями. Під манежем є підземна капсула завглибки до 5 метрів, що могла наповнюватися водою та перетворюватися на басейн.

Імена та жанри

У 1956 році у 15 республіках СРСР створюються національні циркові колективи. Український цирковий колектив очолив Петро Маяцький з атракціоном «Куля сміливості». Прем’єра першої програми «День народження» відбулася 23 липня в будівлі Літнього цирку.

У першій програмі брали участь акробати, жонглери, музичні ексцентрики, повітряні гімнасти, клоуни й сам Маяцький. Його атракціон описують так: до купола цирка була підвішена сітчаста куля з двох півсфер діаметром 7 метрів та масою 2 тони, нижня з них опускалась та підіймалася.

Виконавці номера влаштовували гонку по внутрішній поверхні ажурної кулі на мотоциклах та велосипеді по горизонталі та вертикалі, вісімками і «мертвими петлями», а наприкінці номера Маяцький їздив верхньою півсферою, а нижня півсфера була опущеною до манежу. В цьому номері вперше була виконана «мертва петля» на мотоциклі. Петро Маяцький постійно ускладнював виступи — виконував «мертву петлю» на мотоциклі у повній темряві із застосуванням феєрверків, їздив із зав’язаними очима, тримаючи доньку Марину на плечах.

1960- року до колективу приєдналася виконавиця класичних танців на проволоці Ельвіра Косяченко (яка танцювала на пуантах) з номером «Мавка», еквілібристи на першах Віктор та Микола Французови. А 1968 року — новий атракціон «Дресировані левиці» під керівництвом Володимира Шевченка.

Унікальним явищем у київському цирковому мистецтві стали брати Ялові, які пройшли шлях від аматорських виступів у дворах до успіху до манежі. Ще у 1931 році вони виконали акробатичний трюк «копфштейн» — збереження рівноваги стоячи на голові, без рук, що виконується на голові чи руці партнера.

1961 року за ідеєю Василя та Олександра Ялових у приміщенні Київського цирку створюється Республіканська студія естрадного та циркового мистецтв, де вони викладали. Брати започаткували професійну школу циркового мистецтва. що нині перетворилася на Академію. З 2018 року до переліку номінацій у щорічній мистецькій премії «Київ» увішйла премія у галузі циркового мистецтва імені Василя та Олександра Ялових, що відзначає столичних митців циркової галузі.

Розповідається й про видатну династію Шевченків, яку у 1930-х започаткував Дмитро Шевченко, який став навчати ведмедів. Його син, Володимир, за участі свого батька, 1968 року створив атракціон «Дресировані левиці» з рекордною кількістю хижаків. В ньому дресура була поєднана з повітряною гімнастикою (за спеціалізацією дружини Людмили).

У 1972 році Володимир Шевченко стає наймолодшим керівником циркового колективу — і керував їм до смерті у 2012 році. Продовжили справу Шевченків Микола та Юлія Козирєви, які виступали разом з 2006 року. На жаль, 26 листопада 2022 року Микола Козирєв раптово пішов з життя під час виступу.

Також на виставці можна детальніше прочитати про основні жанри циркового мистецтва та видатних артистів київського цирку, які в них виступали: акробатика, жонглювання, еквілібристика, повітряна гімнастика, ілюзія, пантоміма, клоунада та ексцентрика, а також оркестр та вокал.

Завершує експозицію розповідь про столичний цирк під час війни. У червні 2022 у закладі поновили репетиції і підготували програму «Врятовані циркові тварини», в яких розповідали історії життя циркових тварин, якими продовжували опікуватися й під час повномасштабного вторгнення. Також відвідувачі дізнаються про знакові програми останніх років та гастролі колективу.

Коли: до 23 жовтня, графік роботи: понеділок-пятниця 10:00 — 17:00
Де: Національна академія мистецтв України, вул. Бульварно-Кудрявська, 20
Вхід вільний

Читайте також:

• Дебюти, прем’єри та хіти: у столиці пройде 54-й кінофестиваль «Молодість». У програмі — близько 200 фільмів. Традиційно за перемогу змагатимуться режисерські дебюти.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»