Війна і ми: у соціальної служби є своя передова

Три хвилі мобілізації забрали до зони АТО шість тисяч киян, підрахували у Київському міському центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Час від часу воїни повертаються додому і перед ними постають нові виклики. Один із них – психологічні травми. Алe воїнам допомагають… У столиці консультаційну допомогу отримали майже три тисячі колишніх солдатів, у тому числі з інших міст України, які тимчасово перебували у столиці. 
- Американці пишуть про те, що бійці, які повернулися з гарячих точок і не звернулися до фахівців по допомогу, з часом змушені були виїхати до спеціальних поселень. Наведений варіант життя для нас – попередження. Дуже важливо налагодити діалог із нашими воїнами, аби спеціаліст зміг «вловити» тривожні нотки. Необхідно паралельно працювати з їхніми рідними, друзями – це допоможе швидше подолати психологічні проблеми, – розповідає методист центру Ганна Шабатіна. 
У міському центрі соціальних служб стривожені випадками зараження бійців дeякими інфекційними хворобами під час надавання першої медичної допомоги. Лише спеціальні аналізи виявляють цe. Заступник директора центру Людмила Черкашина пригадує, як, завдячуючи дружині військового, вдалося його протестувати і направити на безкоштовне лікування. Інший хлопець приховав свій діагноз і служив у зоні АТО, нині його стан погіршився. 
- Для зони конфлікту типові безконтрольні статеві стосунки. Чоловіки потребують якогось розвантаження, релаксу. Про хвороби, що передаються статевим шляхом, бійці говорять з іронією. Згодом від такої легковажності потерпає родина, – кажe Людмила Черкашина. 
- Ще у 2012 році у столиці працювали 564 соцпрацівники. Вони знаходили проблемні сім’ї, залишали свої координати і супроводжували їх за принципом дільничних, по-європейськи. У 2014 році держава припинила виплачувати їм зарплату, а в місцевих бюджетах такі витрати не передбачено, тому кількість соцпрацівників скоротили до ста. З них половина працює з сім’ями, що перебувають у складних життєвих обставинах, і ще половина – з учасниками АТО, – навела статистику Ганна Шабатіна. 
Щоб стати професіоналом у цій галузі, недостатньо отримати лише спеціальну освіту (соціальна педагогіка, психологія). Молодий фахівець обов’язково проходить 40-годинний тренінг із практичних навичок. Навчається вітатися, налагоджувати перший контакт, відвідувати проблемну родину, спілкуватися, визначати, коли краще зателефонувати матері, в якої син загинув у АТО, що саме сказати, а яких тем слід уникати тощо. Упродовж року кожен соцпрацівник підвищує свою кваліфікацію і отримує від держави зарплату – від 2 до 3 тисяч гривень, а з багаторічним досвідом – 4. У центрі здебільшого працюють жінки, чоловіків не влаштовує скромна зарплата, та й не всім вистачає терпіння і витримки.