Столичних пенсіонерів безкоштовно навчають комп’ютерній грамоті
У Києві – півсотні закладів, де люди поважного віку можуть безкоштовно опанувати до цього невідому їм техніку і на практиці переконатися, що вчитися ніколи не пізно
Київський поет Дмитро Головко у свої 84 прийшов до Територіального центру соціального обслуговування Шевченківського району вивчати комп’ютерну грамоту. Працював у чотирьох газетах та трьох видавництвах, написав два десятки книг, удостоївся премії Павла Тичини. Пішло третє десятиліття заслуженого відпочинку, він би й досі не цікавився настільними «мишками» і електронними «собачками», аби три його друкарські машинки безнадійно не застаріли.
– Обходив увесь Київ – ніде немає ні деталей, ні стрічок до машинок. У друзів залежався старий запас стрічок – поділилися, та вони засохли вже, не друкують. Лихо з оцим комп’ютером, усе на світі він замінив! – бідкається пан Дмитро.
У центрі соціального обслуговування проводять різні заходи для пенсіонерів, не раз на творчі вечори сюди запрошували й сусіда-письменника.
– Побачив на дверях оголошення про комп’ютерні курси і збагнув: це для мене!, – тішиться Дмитро Андрійович.
– Не боїтеся, що захопитесь Інтернетом, де безліч всього нового й цікавого, і не стане часу для віршів?
– До Інтернету ще не дійшов, головне – навчитися друкувати.
У Шевченківському районі безкоштовні комп’ютерні курси для пенсіонерів працюють за чотирма адресами – на вулицях Ванди Василевської, 11-а, Котовського, 33, Пушкінській, 20-а, і Половецькій, 14. У одній із груп нині навчається також знаний історик-науковець. У нього – схожа з Дмитром Головком проблема - дослідницькі пошуки все частіше заводять… до Інтернету.
Багато «учнів», як розповіла заввідділом терцентру і викладач курсів Надія Садовська, - переселенці з окупованих територій. А там, на малих батьківщинах в Криму чи на Донбасі, залишились друзі, родичі. З ними б частіше спілкуватися, тому для переселенців головне – вміти користуватися електронною поштою, заводити власні сторінки у соцмережах, а ще краще погомоніти в живому ефірі по Skype.
Бабусь та дідусів, як малих діток заворожує всесвітня павутина – в Інтернеті вони переглядають фільми і передачі, «мандрують» магазинами, «досліджують» ціни, замовляють ліки, дізнаються про соціальні послуги.
Хто хоче вчитися – обов’язково знайде сюди дорогу, недарма кажуть, язик до Києва доведе… Але декого треба за руку приводити.
Торік одна бабуся написала мерові столиці скаргу, мовляв, немає де в столиці освоїти комп’ютерну грамоту. Лист, як годиться, опустився по інстанціях аж до територіальних центрів. Скаржницю записали на курси без черги, та її, як розповіла Надія Садовська, на жаль, після першого заняття більше й не бачили…
На прощання пані Надія через газету попросила владу допомогти з комп’ютерами, щоб центр міг навчати більше людей.
Безкоштовні комп’ютерні курси, як розповів директор Департаменту соціальної політики КМДА Юрій Крикунов, працюють у територіальних центрах соціального обслуговування всіх районів Києва. У більшості, як от в Шевченківському, за кількома адресами, аби пенсіонерам зручно було добиратися. Тому бажаючим варто звертатись до своїх районних центрів, щоб дізнатися адресу найближчих курсів. Однак, якщо людина хоче їздити на навчання в інший район, приміром, куди є зручний маршрут транспорту, то їй теж не відмовлять.
– А якщо відмовлять, то звертайтеся до департаменту – допоможемо, – порадив пан Крикунов. – Нині стало звичним нарікати на все, що було в СРСР. Але треба з тих часів дещо й перейняти. Ми хочемо повернути клуби «Для тих, кому за…», духові оркестри, клуби за інтересами. Щоб люди поважного віку не почувалися самотніми. Їх треба більше задіяти в суспільному житті. Адже вони мають величезний досвід, життєву мудрість. Створили все те, що ми маємо. Рівень цивілізованості суспільства вимірюється тим, як воно ставиться до дітей і до старих.
Окрім терцентрів соцобслуговування, безплатно навчитися комп’ютерній грамоті можна і в усіх районних та міських бібліотеках. У бібліотеці імені Євгена Плужника на Прорізній, 15, наприклад, нині навчаються аж дві групи.
– Скоро буде третя, а, може, й четверта, бо бажаючих дуже багато – більше, ніж маємо комп’ютерів. Садимо двох-трьох за один монітор, просимо, щоб приходили зі своїми ноутбуками, - розповідає викладачка – програміст і психолог Лія Романова. – Оголошень не робимо, а люди приходять щодня. Не тільки кияни, а й жителі передмість. Пенсіонери не хочуть відставати від сучасності. Дуже цікаві люди, з багатьма у мене навіть дружба склалася...
Наприкінці минулого року викладач Олександр Сухотін запропонував до програми нову досить актуальну тему – сплата комунальних платежів через Інтернет. Про це попросили самі пенсіонери, які не хочуть стояти в довгих чергах до банківських кас.
– А ви вже були на курсах? - запитую літню жіночку, яка чергує на вахті при вході в бібліотеку.
– Я вже тридцять років із комп’ютером на «ти»! Користувалася ним «однією лівою» ще коли і в продажу не було. Не завжди ж тут сторожую - до пенсії радіофізиком працювала. Утім, дуже тішуся, що так багато моїх ровесників йдуть в ногу з часом, не живуть минулим…
На багатьох курсах пенсіонери освоюють не лише перші ази спілкування з комп’ютером, а й, як в бібліотеці імені Івана Франка на вулиці Кирилівській, 117, здобувають поглиблені знання з сучасних технологій в «Комп’ютерній академії».
До речі, при багатьох дитячих бібліотеках також діють гуртки юних програмістів – комп’ютерних курсів для школярів. Але чи потрібні вони – питання спірне. Нинішні діти цій науці ще й дорослих навчили б. Аби мали на це час, більшість якого, на жаль, дехто з них марнує лише за комп’ютерними іграми.
Нагадаємо, що ІТ-технологіям безкоштовно навчають у бібліотеках Києва.