Українським літераторам вручили премії та "Золоту бульку"

- 2016-й  рік цікавий тим, що було багато дебютів. Їх ми не відзначили в жодній із номінацій. Багато дебютантів претендували на антипремію "Золота булька", однак ми не могли собі дозволити "зарубати" першу книгу автора, - розповіла "Вечірці" організатор премії Ірина Троскот.- Рік відзначився не дуже сильною прозою, поезію, стандартною хаотичною публіцистикою вже раніше опублікованого... В мене відчуття затишшя перед бурею, коли нам хочеться чути нові теми, голоси, і вони неодмінно будуть. В дитячій літературі було багато перекладних книжок, тому зараз ми отримали якісну українську. Зокрема, починає з'являтися психологічна підліткова проза, що є доброю тенденцією.

У номінації "Поезія" змагалися дуже приватна лірика Мар'яни Савки та Марінни Кіяновської "Листи з Литви / Листи зі Львова", "Книга про ліс" Леся Белея, що показує ліс, а крізь нього стан суспільства, очима містянина, відверта та емоційна "Глибина різкості" Ірини Цілик, вибрані за 20 років "Апокрифи степу" Ростислава Мельникова. А переможцем стали "Тамплієри" Сергія Жадана. 

- Українська поезія дуже розмаїта, представлена різними поколіннями авторів та стилістикою, тож кожен читач може знайти собі  щось на свій смак, - впевнена член жюрі Галина Крук. - З точки зору текстів  об'єктивно книжка Сергія Жадана виявилася найсильнішою, найбільш  зрілою та актуальною. В нього з'являється нова інтонація, глибина теми.

З нею погоджується ще один член журі Остап Сливинський:
- Книжка "Тамплієри" багато в чому продовжує попередню збірку "Життя Марії", але  є іншою, набагато спокійнішою, рівнішою.  Вже немає емоційного надриву, а є благородна відстороненість від усіх тих бід і лих, які трапляються в нашому суспільстві, широке поле історичного бачення, що додає поезії спокою і ліризму.

Не менш затята боротьба була й в номінації "Проза", до шорт-лісту якої увійшли дебют поета Мирослава Лаюка "Баборня", в якій переосмислюються травми радянського покоління, збірка малої прози Сергія Осоки "Нічні купання в серпні", роман Тані Малярчук "Забуття", присвячений постаті В'ячеслава Липинського, "Цензор снів" Юрія Винничука. Нагороду здобула антиутопія Тараса Антиповича "Помирана", яка описує життя постапокаліптичного суспільства. 

- Українській літературі досить довгий час бракувало здатності мислити глобально, прогнозувати, що буде далі. Це риса постколоніальних літератур - уява письменників в цьому напрямку просто не працює, у них немає потреби осмислювати державний устрій, бо державою керують інші, - вважає член журі Ростислав Семків.- Антиутопії у нас були в 20-х роках, як "Сонячна машина" Винниченка. І симптоматично почали з'являтися в 90-х, зокрема "Ласкаво просимо в Щуроград" Винничука. Тепер ми маємо багато спроб антиутопій. Серед них "Помирана" виглядає доволі вдалою. Це роман у жанрі кіберпанку, який розказує про світ після катастрофи і робить це доволі переконливо й сильно. Це страшне передбачення, один з можливих варіантів майбутнього, яке може трапитися з будь-яким місті, з будь-якою територією. 

Для автора премія стала неочікуваною, бо, на його думку, легше відзначати життєствердні романи, а його персонажі максимально віддалені від Бога і навіть втрачають рештки людського.

- Жанр антиутопії мені подобається з дитинства . коли прочитав "Війну з саламандрами" Чапека чи "1984" Орвелла. В своїх творах я викручую антиутопію на різні боки:в "Хроносі" фантастика змішана з житіями святих, а в "Помирані" - з сатирою й елементами жахів,  - розповів "Вечірці" Тарас Антипович. - Антиутопія дає своєрідну оптику, коли автор дивиться нібито в майбутнє, але бачить сучасне.  Коли будую умовні картини майбутнього, завжди беру матеріал з сучасного, відштовхуюся від впізнаваних реалій. Наприклад, у "Помирані" є певні алюзії з дегенеративними республіками Донбасу. В романі діє певна спільнота, яка сягнула соціального дна: в ній панують брутальні взаємини, люди вже не мають поваги до старших, турботи про молодших. В них є фантастичні технології, при цьому існування будується навколо великого сміттєвого полігону. Хоч в цій спільноті і є надія вирватися з усього цього, але власні міфи, ілюзії уявлення про фіктивну реальність, тотальну зовнішню загрозу знищують цих людей.   

До номінації "Поезія і проза для дітей" увійшли книжки для дітей різного віку: це страшилки-смішилки "Тринадцять історій у темряві" Галини Ткачук, розповідь про дерева "Хто росте у парку" Катерини Міхаліциної, психологічна проза для школярів "Вітер з-під сонця" Оксани Лущевської, підлітковий роман про перші закоханості "Солоні поцілунки" Ольги Купріян. Лауреатом премії стало видання для найменших "Зубр шукає гніздо" Оксани Були, яка виступили водночас  і автором, і ілюстратором.

-  Книжки-картинки - це тренд номер один в дитячій літературі в усьому світу, бо ми живемо в добу візуальної культури. А книжка Оксани -  один з кращих зразків цього жанру в Україні, - відзначила член журі Валентина Вздульська.

Серед видань, які склали Топ-5 номінації "Есеїстика" - переважно вибране з доробку автора або певний підсумок його діяльності. Це збірки Андрія Бондаря ("І тим, що в гробах"), Олександра Бойченка ("50 відсотків рації"), Вахтанга Кебуладзе ("Чарунки долі"), Миколи Рябчука ("Каміння і Сізіф"). Перемогу одностайно здобула книжка Оксани Забужко "І знов я влізаю в танк". 

Вперше на "ЛітАкценті" виокремили номінацію "Літературознавство", хоча в ній відзнаки нікому не дали. Як пояснили організатори, всі відібрані до короткого списку видання  є збірниками статей, а ось добротних монографій, які читаються і обговорюються, немає. Крім того, ці книжки мало доступні читачам, не всі можна знайти в книгарнях.

До речі, цьогоріч "ЛітАкцент" вручив і антипремію "Золота булька", яка дісталася роману Тані Малярчук "Забуття", вже відзначеному як "Книга року BBC-2016".

- Таня зробила собі ім'я в зовсім іншому жанрі. Різка зміна стилю, теми, напряму, як на мне, це крок убік, спроба знайти себе, - пояснює член журі Андрій Дрозда. - Сучасний історичний чи псевдоісторичний роман вимагає серйозної роботи над матеріалами, першоджерелами. А тут історична лінія про Липинського прописана непереконливо, місцями нагадує Вікіпедію - суха, пласка, статична і стереотипна. До того ж лінію сучасності теж подекуди припасована незграбно і невміло. Роман відповідає всім критеріям Золотої бульки" -  коли від серйозного автора довго чекають нової книжки, вона має бути сильною і відповідати певному художньому рівневі. У випадку з Танею є певний момент розчарування. 

ДОВІДКА

Книжкова премія  "ЛітАкцент року" існує з 2008-го і  відзначає твори, написані українською мовою й видані за минулий рік в Україні та за кордоном. Список номінантів формують читачі, а п'ятірку кращих -  дописувачі порталу "ЛітАкцент" шляхом голосування. Критеріями оцінювання є новизна, високий художній рівень твору, культура видання і його поліграфічна якість. До складу журі, що визначає переможців, входять літературознавці, письменники, видавці.

Нагадаємо поради, як багато читати.