Життя під час війни мовою тіла: у Театрі юного глядача покажуть пластичну виставу «Кураж»

Вперше виставу «Кураж» у Києві показали 2013 року на сцені Навчального театру в університеті Карпенка-Карого. Від 2019-го вона була в репертуарі ТЮГу. З 2022 року через війну постановка взяла вимушену паузу.

Режисер і виконавець однієї з ролей Олексій Скляренко у лютому 2022-го пішов добровольцем на війну, в складі ЗСУ пройшов Харківщину, Миколаївщину, Лиман. І от, навесні цього року виставу відновили.

В основі пластичної вистави — п’єса «Матінка Кураж та її діти» німецького драматурга Бертольда Брехта. Написав її як антивоєнний твір у 1938—1939 роках, попереджаючи про загрозу.

Дія п’єси відбувається під час Тридцятирічної війни (1618—1648 рр.), що обернулася для Німеччини національною катастрофою. Описує епізоди з життя маркітантки (торговиці — Ред.) другого фінського полку Анни Фірлінг, на прізвисько «Матуся Кураж». Вона ставиться до війни як до способу збагачення, але трагедія не минає її: жінка втрачає своїх дітей.

Головну роль у виставі зіграла народна артистка України Лариса Руснак. Вона згадує, що закохалася у виставу, коли тільки побачила, на випуску дипломної вистави, і наполягала на її відновленні.

Для Лариси Руснак це не перший досвід участі у пластичній виставі. У Театрі Франка вона грала сестру Соломії Крушельницької у постановці «Соломія» та Фріду Калло у «Дві квітки кольору індиго». Зазначає, що зіграти у «Куражі» було її мрією.

«Зараз ця вистава про нас і наш час. Вона стала актуальною і болісною. Про людські почуття, душі, прояви, — розповіла Лариса Руснак. — Кожен глядач, яка прийде подивитися її, незалежно від віку, знайде відгук у своєму серці. І дуже емоційний, бо тут і сміх, і сльози, і трагічні історії, які переплітаються з легким життям, яке існує серед війни».

Також у постановці грають Дар’я Баріхашвілі, Сергій Пономаренко, Віталій Лесін, Дар’я Кривошей-Литвинова, Таїсія Зіміна, Дмитро Вівчарюк, Сергій Бобко, Андрій Сторожик, Кирило Горолюк, Владислав Нікітюк, Дмитро Яковенко, Василь Ключніков, Діна Куца, Іоланта Пилипенко, Дар’я Завгородня-Запша, Павло Буковський, Олексій Ященко, Сергій Бобко, Андрій Волошин, Василь Ключніков, Павло Ігнатюк, Андрій Сторожик. Пралі — Діна Куца, Дар’я Завгородня-Запша, Діана Небось, Ганна Сухомлин, Ганна Казаченко, Кароліна Пампуха.

Війна — найжахливіше явище у світі, але воно насичене дивним життям, — Олексій Скляренко

Про роботу над постановкою, як змінилося її сприйняття та роль театру сьогодні «Вечірній Київ» розпитав режисера Олексія Скляренка, який теж задіяний у виставі в ролі Кухаря.

— Вперше ви звернулися до цього матеріалу у 2013 році. Скажіть, чим ще тоді привернула увагу ця п’єса та як за цей час у вас змінилося її бачення? В чому було складність перенести цей матеріал у хореографію?

— На той момент в мене виникла ідея створити пластичну виставу, і я активно шукав матеріал, на основі якого можна було б це зробити. Обставини привели мене до Брехта та його «Матінки Кураж». Для пластичної вистави я вибрав одну з найбільш текстових вистав. Побачив, що у Брехта перед кожною сценою є дуже великі та змістовні ремарки. І якщо прибрати загальний текст, залишивши тільки ремарки, складається лібрето.

З п’єсою був знайомий раніше, але коли почав працювати, мене вразила глибина матеріалу. Наскільки він резонує з Всесвітом. Вражає пророчість п’єси і самої вистави. Постановку вперше створив у 2013 році, ще до війни. Сам здивований, звідки я це знав. Вже у 2014 році якісь моменти, які були навіть непомітні, стали виходити на перший план. Коли почали відновлювати виставу в Театрі юного глядача, мені самому було цікаво, чи буду я, вже маючи власний бойовий досвід. щось змінювати. Жодного бажання це зробити не виникло. Настільки це було правильно і правдиво зроблено ще тоді, до війни.Зараз деякі моменти в виставі стали настільки випуклими, наче чекали свого часу, щоб проявитися.

Можливо, сьогодні я б цей матеріал і не брав. Те, що вона була поставлена до війни, у 2013 році, дуже багато для мене вирішувало. Адже такі процеси потрібно переосмислювати. Недарма багато великих творів на тему війни були створені через 10-15-20 років після завершення.

Мої побратими на фронті часто шуткували, що я маю поставити в театрі про те, що з нами відбувається. А я тоді думав: що я вже все поставив до того, як це стало відбуватися. Наразі хочеться брати матеріал про ніжність, любов, кохання.

— Розкажіть про музичну складову. Зокрема, чому обрали музику Малера?

— Це початок Першої симфонії Густава Малера. У ній присутні поступовість, яка народила в мене асоціації до безкінечного кола шляхів і доріг Матінки Кураж. Вона звучить двічі у виставі, у номері та мізансцені, що якраз символізують дороги.

Перед початком роботи над виставою, 30% музичного матеріалу підібрав сам. Потім звернувся до Олександра Курія, який займається музичним оформленням вистав. На основі того, що відібрав я, він допоміг підібрати решту. У музичному оформленні вистави також брав участь композитор Андрій Шусть. Я надсилав йому відео структури номерів чи мізансцени, і він за ними писав музику.

— Особисто для вас про що ця вистава? Які ваші режисерські акценти? Про що насамперед хотілося б поговорити з глядачем, на які думки наштовхнути?

— Ця вистава про жінку, яка йде крізь війни, яка живе за рахунок війни, щоб прогодувати своїх дітей. Але війна забирає їх. І вона наче втрачає сам сенс цього шляху, але все одно йде.

Для мене ця вистава про ту невидиму силу, яка штовхає людину до цього руху, до відновлювання і відтворювання життя там, де його наче не має бути. Про ту силу, яка штовхає до спротиву. Про те, що війна — найжахливіше явище у світі, але воно насичене дивним життям: і сміхом, і сльозами, і коханням, і зрадами, і безкінечними людськими парадоксами.

— Брехт написав цю п’єсу напередодні Другої світової, щоб попередити про загрозу. Однак війна все одно розпочалася. На вашу думку, яка нині роль театру і мистецтва? Зокрема, цієї вистави у контексті того, що ми зараз переживаємо.

— Українці сьогодні живуть в постійному стресі, війна стала для нас чимось звичним, буденним, рутинним. Тож роль театру і мистецтва в тому, щоб психологічно і морально розвантажувати, щоб люди не з’їхали з глузду. І це необхідно робити. Попри все і всупереч всьому, ми будемо ходити в театр, на концерти, виборювати це життя. Оскільки ворог поставив завдання знищити нашу культуру. націю, ідентичність, роль мистецтва — не лише зберігати культуру, а й розвивати її, робити це щиро і шукати співзвучність часу. І щодня працювати: ставити вистави, писати музику чи поезію. У художній формі розповідати про нас, про наші проблеми і життя.

Хлопці, які приїжджають з передової та потрапляють в театр, мають змогу перемкнутися, на певний час потрапити в інший світ. Всіх побратимів, кого мені вдалося зводити в театр, були дуже вдячні. Дехто був здивований. чому раніше не ходили. Крім того, вистави та концерти — це живе спілкування. На противагу потоку інформації в телефоні, що призводить до ще більшого стресу.

Пластична драма «Кураж»

Коли: 26 червня о 17:00
Де: Театр юного глядача, вул. Липська, 15/17
Вартість квитка: 200-300 грн.

Читайте також:

• Цей балет вирізняє почуття гумору, — Раду Поклітару про київську прем’єру вистави «На прекрасному блакитному Дунаї» на музику Йоганна Штрауса. Дія хореографічної комедії положень, що покликана подарувати глядачам гарний настрій, пройде на тлі розкішних віденських балів, блиску маскарадів, перевдягань та флірту.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»