Заслужений тренер України: Всі ліки світу не замінять руху
Щонеділі та щосереди у столичному парку Шевченка можна побачити немолодих і цілком задоволених життям людей у яскравих жовтих куртках. Під керівництвом свого наставника – заслуженого тренера України, засновника Всеукраїнської федерації ходьби Олександра Шимка вони зміцнюють своє здоров’я.
– Кажуть, вовка ноги годують, а от людину вони лікують. Якщо хочете бути здоровими – рухайтеся, – розпочинаємо розмову з Шимком зі звичної для нього тези.
– Яким чином? – цікавлюся. І дізнаюся чимало нового про ходьбу – найприродніший рух людини.
Виявляється, один крок «вмикає» 346 м'язів нашого тіла. Ходьба, на відміну від бігу чи інших видів спорту, не перевантажує організм. До того ж викликає відчуття задоволення. В цьому виді спорту мій співрозмовник із 1964 року, він став сенсом його життя. Після виходу на заслужений відпочинок Шимко навчає спортивної ходьби усіх бажаючих. До слова, починати тренування можна в будь–якому віці. Пенсіонери, які двічі на тиждень збираються у парку, тому підтвердження. Артритники, остеохондрозники за 20–30 занять забувають про недуги. Варто подивитися, як рухаються – ніби крила виросли, просто пливуть над землею.
– Чому обрали саме ходьбу? Зазвичай хлопці мріють про футбол, хокей, баскетбол.
– На початку 1950-х років батько перевіз родину з Полтавщини до міста Красний Луч на Луганщині. Навички скорохода набував дорогою до школи – пішки по шпалах залізниці долав 5 кілометрів. Такі тренування привчили переставляти ноги швидше за інших, – посміхається Олександр Мусійович. – Через деякий час став кращим скороходом в Україні у 1970 та 1973 роках і 10-м у СРСР. Четвертий результат мав у світових рейтингах у ходьбі на 10-кілометрову дистанцію. Вже мріяв про олімпійське золото…
Та не так сталося, як гадалося. Щось закололо в правому боці. Діагноз: спазм сфінктера жовчного міхура. До цього додалися двостороннє запалення легень, сепсис. Лікарі прогнозували найстрашніше. Колеги вже й про вінки подбали…
– А що ж стало поштовхом до одужання?
– Знаєте, у 27 років прикро помирати, – вигукує Шимко. – А душа вже, мабуть, відлітала. Марилися тунелі, линув у тому безтямному леті над Дніпром, бачив рожеве небо... Та, мабуть, вищі сили вирішили, що моя місія на землі ще не завершена, тож опритомнів у реанімації.
Після двох клінічних смертей наш герой зрозумів – шансу на життя втрачати не можна. Ще енергійніше взявся до роботи, створював спортивні класи для школярів, організовував змагання. 1983-го став кращим тренером з ходьби на 20 кілометрів. Співпрацював із лікарями, познайомився зі знаменитим кардіохірургом Миколою Амосовим. Той мешкав по сусідству, і якось Олександр Шимко попросив академіка почитати текст майбутньої книги «Ходьба к здоровью, мыслям и медалям». Амосов відгукнувся, призначив зустріч і… попросив навчити його правильно рухатися. Після того знаний хірург перестав зранку бігати і почав ходити.
(Подробиці – в черговому номері газети «Вечірній Київ» за 26 січня)