«Технологія» у мистецтві: у столиці демонструють маловідомі роботи 10 авторів

Митці, представлені у проєкті, — Вєра Бланш, Анатолій Варваров, Саша Макарська, Анастасія Подерв’янська, Едуард Потапенков, Вінні Реунов, Костянтин Синицький, Олександр Смирнов, Олег Тістол та Олег Харч.

«Для мене було цікаво було, з чого все починалося, — зазначив куратор Віталій Адлерманн. — Наприклад, художник Олег Харч два рази кидав і три рази знову починав писати. А Вєра Бланш у 2019 році залишила сферу фешн-фотографії та стала займатися мистецтвом.

Йдеться про персональний шлях розвитку художника з соціополітичного погляду. Адже на митця діє зовнішнє інформаційне середовище, наприклад монументи та постаменти, книги, його інша спеціальність. Роботи демонструють певні реферні точки, які сьогодні можуть бути незрозумілі, а також трансформацію авторів. На мою думку, саме ці митці є одними з найміцніших образотворців».

Зустрічає відвідувачів велике полотно Олега Тістола «Щорс. Тюнінг» 2024 року. Це своєрідна відповідь митця на дискусію щодо майбутнього монумента. Він залишив загальний вигляд пам’ятника автора Михайла Лисенка, однак замінив обличчя, створивши універсальний портрет. Нова персона має навмисно розмиту ідентичність. Частковим її прообразом став Майкл Джексон, що поєднав у собі андрогінність та стильове різноманіття.

Навпроти розміщена робота Костянтина Синицького «Генофонд» (2006), зроблена ще в студентські роки. У ній він підняв тему спадковості. Автор відлив у бронзі сперматозоїди з головами видатних особистостей — Тараса Шевченка, Олександра Пушкіна, Михайла Грушевського, Миколи Гоголя та Федора Достоєвського, які на той час були для багатьох класиками.

Також в цьому залі картина Олега Харча «Будмуза», яка пов’язана з особистою історією художника, та твір Вєри Бланш «Це все» (2019), що виходить за межі фотографії. На думку мисткині, з 2015 року мода перестала існувати як мистецтво і перетворилася на масмаркет.

У наступному залі можна побачити ще студентські роботи Едуарда Потапенкова «Купальниця» (1995) та Анатолія Варварова «Очерет» (1992).

Навпроти них — яскраве полотно «Written and directed by Quentin Tarantino» Вінні Реунова, присвячене одній із ключових постатей кінематографії 20 століття. Тарантіно, як і Реунов, працює з цитатністю, монтажністю та переінтерпретацією знаків. Як зазначає Віталій Адлерманн, флешарт Реунова вже став класичним, але тоді, у 2012 році, був незрозумілим. Зокрема, він звертає увагу на питання перевантаження інформацією, що є однією з технологій впливу на людську свідомість.

Картину «Присвячено М.В. Гоголю» (2006) Саша Макарська створила до Гогольфесту. На ній іронічно поєднала політиків (Черновецького, Луценка, Януковича) з золотими обручами та кабанчиків на задньому плані.

У роботі «Траса Одеса-Київ. 120 км» (2013) Анастасія Подерв’янська фіксує момент пересування автомагістраллю, де розмитість форм і динаміка створюють враження «тунелю часу». На думку куратора, вона візуалізує як динаміка, мобільність і дух технологічного світу Заходу подекуди впливають на сприйняття рідного ландшафту. Цей образ дороги стає метафорою руху України у напрямку модернізації та інтеграції до сучасної європейської спільноти.

Завершує експозицію скульптура Олександра Смирнова «Тріумфатор» (2025), над якою автор працював три роки, використавши 180 кілограмів бетону. Тріумфатор стоїть на возі, який тримають інші.

Віталій Адлерманн звертає увагу: у всіх фігур зігнуті ноги, що є проявом страху. Тож тріумф, який би він не був, не може бути остаточним. Тріумфатор завжди може перейти в іншу роль. Роботу можна трактувати й політично: неможливо назавжди утримати владу.

Виставковий проєкт «Технологія»

Коли: до 14 червня, з середи по суботу, з 12:00 до 19:00
Де: велика зала Imagine Point, Голосіївський проспект 86/1
Вхід вільний

Читайте також:

• Живописний літопис Києва: столичний музей демонструє барвистий артпроєкт Лідії Селянко. Мистецтво цієї художниці народжується з глибокого осмислення міського простору, де особливе місце займають мости, як символи зв’язку, переходу та змін.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»