Минуле, що живе у камені: історія будівлі Дворянського банку на Володимирській
Протягом своєї історії ця старовинна будівля пережила економічні трансформації, фінансові реформи та технологічний розвиток. Від діяльності Дворянського земельного банку, епохи телеграфного зв’язку та сучасності — її стіни зберігають історію Києва.
Старовинні будівлі Києва — це не просто архітектурні об’єкти, а живі свідки історичних змін. Однією з таких споруд є будівля на Володимирській, 10, що понад століття зберігає в собі епохи, стилі та важливі події.
Ця самобутня пам’ятка була зведена у 1910–1911 роках для Київського відділення Селянського поземельного та Дворянського земельного банків. Ця установа активно підтримувала аграрну реформу Петра Столипіна, а одним з його основних завдань було надання кредитів дворянам та селянам для купівлі землі, що мало сприяти економічному розвитку регіонів.
Автором проєкту будівлі банку виступив видатний київський архітектор Олександр Кобелєв, який зробив значний внесок у розвиток міської архітектури. Тривалий час він обіймав керівну посаду в архітектурному відділі технічного управління Південно-Західної залізниці у Києві.
На думку дослідників, творчий почерк цього виданого зодчого вирізнявся майстерним поєднанням різних архітектурних стилів, що знайшло відображення і в цій споруді.
Архітектурне рішення будівлі на Володимирській, 10 — це унікальне поєднання різних історичних стилів з елементами модерну.
Архітектурний образ фасаду відзначається асиметричною композицією, що увінчується наріжною вежею з наметовим завершенням та декоративними елементами, які перегукуються з традиційними історичними стилями. Вхідний портал, вікна другого поверху та майолікові вставки фриза створюють гармонійний ансамбль, що підкреслює унікальність споруди. Ліворуч до будівлі примикає аркова в’їзна брама з хвірткою, що доповнює загальний архітектурний ансамбль.
За описами дослідників, будівля має Т-подібний план, витягнута в глибину ділянки та складалася з трьох основних функціональних зон: у фасадній частині розташовувалися службові приміщення, у центральній — операційна зала, а у тильній — квартири службовців.
Після встановлення радянської влади у 1919 році, будівлю націоналізували. З 1921 року ній працював Центральний телеграф. Саме звідси десятки років надсилалися телеграми, що з’єднували Київ із містами України та світу. Відомий елемент споруди — годинник над входом, який показував час у найбільших містах світу.
У 1953 році пам’ятку надбудували четвертим поверхом, що змінило її пропорції. Один із криволінійних фронтонів головного фасаду та наріжну вежу підняли, а другий фронтон втратили…
Варто зазначити, що будівля Центрального телеграфу відігравала важливу роль у розвитку комунікаційної інфраструктури Києва. Телеграфний зв’язок відіграв ключову роль у розвитку комунікацій до появи цифрових технологій. Його послуги залишалися популярними аж до другої половини XX століття, поки їх не почали витісняти телефонний зв’язок і електронні засоби комунікації.
Попри це, телеграф ще тривалий час використовувався для офіційних повідомлень, зокрема у міжнародній дипломатії та залізничних перевезеннях.
Остаточний занепад телеграфного зв’язку в Україні настав у 2018 році, коли «Укртелеком» припинив його надання через значне скорочення попиту. Таким чином завершилася 170-річна епоха, що свого часу була символом швидкості та технологічного прогресу.
Зараз в будівлі на Володимирській, 10 знаходяться різноманітні офісні приміщення та стоматологічна клініка, однак сама пам’ятка продовжує залишатися архітектурним символом минулого епох Києва.
До теми: Таємниці старого Хрещатика: історія будинку Іллі Закса.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»