Як нова емблема 153-ї бригади ілюструє спадкоємність наших військових традицій: інтерв’ю з істориком

У цій війні символи нашої армії — це не просто знаки з форми військових, а стійкі асоціації. В емблемі одних бригад — впізнаємо стійкість й витривалість, в емблемі інших — майстерність у непростих завданнях.

Зараз свій шлях у затвердженні офіційного нарукавного знаку проходить 153-я окрема механізована бригада. Попри те, що це відносно нове формування, якому тільки близько двох років, ці воїни вже відзначилися у боях в гарячих точках на Харківщині, Донеччині тощо. Але, як виявилося, до тепер бригада не має своєї затвердженої символіки, а вепр, яким вони себе часто позначають, хоч і впізнаваний, проте неофіційний знак.

Аби виправити ситуацію, нещодавно ідейники запропонували не просто новий нарукавний знак, а оригінальну емблему з історичним підтекстом — лодію (від давньоруської «лодья» — «човен») на колесах.

Ідею створити саме такий знак висунув Андрій Коваль, київський історик, який зараз служить у відділенні психологічної підтримки персоналу 153-ї омбр. До початку повномасштабного вторгнення він працював заступником декана історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка і був відомий в професійних колах як воєнний історик. На початку великої війни пішов добровольцем у ЗСУ.

«Мушу зізнатися, я настільки звик до армії, що вже й забув, яким було моє минуле наукове життя. Зараз для мене у пріоритеті не звання кандидата історичних наук, а служба в ЗСУ. Намагаюсь тут бути максимально корисним», — розповідає на початку розмови капітан Андрій Коваль.

Це інтерв’ю — не лише про шлях бригади до затвердження офіційного символу, але й про те, як зображення на нарукавному знаку може ставати оберегом, спантеличувати ворога, а також формувати міцні асоціації та навіть рятувати життя.

Ми також проаналізуємо стратегічну важливість спадкоємності українських військових традицій й історичних символів, які не лише підтверджують нашу державність, а й спростовують основні історичні міфи, нав’язані кремлем.

*Не так давно наше видання підтримувало збір коштів на автомобіль для підрозділу БпЛА 153-ї бригади. Навіть після того, як авто потрапило до військових, «Вечірній Київ» все ще продовжує розділяти будні бригади, яка встигла нам стати близькою.

НАРУКАВНИЙ ЗНАК: ВІД НЕОФІЦІЙНОГО ДО ОФІЦІЙНОГО

— Пане Андрію, не можу не згадати про те, що 153-я бригада вже мала свій нарукавний знак, а, за даними Вікіпедії, їх було навіть два. Й сьогодні широка аудиторія вже знайома з одним із них — у вигляді кабана. Розкажіть, будь ласка, чому ж тоді виникла ідея чи потреба створення нової емблеми?

— Так, справді, у 153-ї бригади були два варіанти нарукавних знаків, однак жоден із них так і не був офіційно затверджений. Важливо розуміти, що для розробки та затвердження нарукавного знаку існує певна процедура, яка передбачає погодження на рівні вищого командування ЗСУ. Втім ні кабан, про якого ви згадали, ані інший знак, не пройшли цю офіційну процедуру і залишалися неформальними.

З іншого боку, в армійських традиціях є практика мати тимчасові, неофіційні знаки, особливо в періоди активних бойових дій. Вони потрібні для того, щоб підрозділи могли швидко ідентифікувати один одного на полі бою. Офіційне ж затвердження знака зазвичай займає деякий час, і тому спочатку розробляється тимчасовий. До слова, цікаво, що в межах однієї бригади батальйони можуть мати навіть свої, окремі емблеми.

Що стосується нарукавного знаку, який ми сьогодні обговорюємо, то наразі це ще тільки проєкт. Процедура затвердження все ще триває, але ми очікуємо, що вже зовсім скоро зможемо презентувати нашу символіку.

— Розкажіть, хоча б поверхнево, яку процедуру має пройти знак, щоб його можна було назвати офіційним? І на якому з тих етапів зараз «лодія» 153-ї бригади?

—  Ми починали з того, що розробили ескіз, сформулювали свої ідеї та побажання; вказали, як знак має виглядати, що саме ми хочемо в ньому відобразити й чому. Далі подали обґрунтування й проєктну документацію до військової частини, а потім — в Центральне управління розвитку матеріального забезпечення Збройних Сил України. Управління, серед іншого, займається власне тим, що на основі наших пропозицій розробляє остаточний ескіз.

Їхні фахівці ретельно трудяться, щоб знак відповідав усім вимогам, зокрема колірній гамі, традиціям і правилам української геральдики. Зверну увагу, що це насправді дуже важливо, бо нарукавний знак є не лише символом, а й частиною геральдичного оформлення. Тому фахівці управління враховують, щоб на знаку були використані лише ті кольори та елементи, які відповідають традиціям цього виду Збройних Сил, й щоб нічого зайвого не потрапило на зображення.

І тут хочу подякувати спеціалістам управління. Бо те, що вони створили в результаті не тільки виправдало, а й навіть перевершило наші очікування!

Щодо того, на якому конкретно етапі ми зараз, то наша емблема вже на фінальній стадії — чекає затвердження найвищого командування.

— Невелика ремарка: на просторах інтернету вас часто називають воєнним істориком. Чи ви себе теж до таких відносите?

— Так, це певний етап у моїй кар’єрі, коли я глибоко займався вивченням військової історії України, зокрема в контексті сучасних подій. Я служив у Центрі досліджень військової історії Збройних Сил України, де спеціалізувався на сучасних аспектах воєнної історії, включаючи роботу Збройних сил у війні, що триває. Очевидно, цей досвід і закріпив за мною таке визначення.

«ЛОДІЯ НА КОЛЕСАХ — СИМВОЛ НЕПЕРЕДБАЧУВАНИХ МАНЕВРІВ І ХИТРИХ ТАКТИК»

— Перейдімо вже безпосередньо до самого проєкту нарукавного знаку. Розкажіть, будь ласка, чому зупинилися саме на такому варіанті? Які історичні епізоди вплинули на ескіз?

— Тут спершу хочу закцентувати, що ми ставили перед собою завдання не просто створити нарукавний знак, який виокремлюватиме нашу бригаду серед інших, але й підкреслити глибокий зв’язок сучасної армії з українськими військовими традиціями. Традиціями, які існують уже багато століть, навіть якщо ворог постійно намагається заперечувати їх і переконувати світ у протилежному.

Ми розуміли, що для цього необхідно заглянути у попередні періоди військової історії України. Чи то, наприклад, у добу визвольних змагань, які були зовсім недавно, чи то — в добу козаччини. Але в якийсь момент вирішили піти ще сміливішим шляхом і заглянути ще далі, у період середньовічної історії України.

Так, я почав переглядати «Повість минулих літ» Нестора, і натрапив на цікавий, хоча й дещо призабутий епізод — похід Русі на Константинополь у 907 році під проводом князя Олега.

У цьому поході князь Олег застосував незвичний тактичний прийом, про який варто детальніше розповісти. Похід на Візантію, зокрема на Константинополь, відбувався здебільшого морем. Участь у ньому брали не лише князь, його варязька дружина, а й племена давніх слов’ян, зокрема древляни. Візантійці мали ефективну систему оборони столиці з моря. Зокрема вони могли перекривати вхід у гавань ланцюгами, а це ускладнювало доступ наших кораблів.

Тоді Олег вирішив застосувати тактику, яка стала справжнім сюрпризом для ворога. Він наказав витягти кораблі на суходіл і встановити їх на колеса, щоб підготувати до руху. Дочекавшись попутного вітру, підняли вітрила і підготували судна до бою, піднявши бойові стяги. У такий спосіб, обійшовши місто, руські воїни на своїх «кораблях на колесах», лодіях, суходолом підійшли до міських воріт. Це стало шоком для захисників Константинополя, які очікували напад лише з моря.

В результаті, раптова атака з тилу призвела до того, що місто було змушене швидко капітулювати й почати переговори.

— І цей епізод вас надихнув.

— Так, і дуже! Ми обговорили його в нашому колі, подумали, як його можна перенести в сучасний контекст. Потім запропонували ідею командиру, він поглянув на нашу лодію і сказав: «Ну такого точно ще ні в кого немає, давайте робити!» І ось, на основі цієї ідеї, ми розробили проєкт-пропозицію нарукавного знаку, який от-от вже, дуже сподіваюся, затвердять.

— Як вважаєте: у контексті історичних військових тактик, чи можна провести паралелі між походом Олега на Константинополь та сучасними методами ведення бою? Які уроки може взяти з цього епізоду сучасна армія?

— Якщо говорити теперішньою мовою воєнної науки, то цей епізод з історії давньої Русі можна вважати прикладом тактики введення противника в оману та психологічних операцій. У сучасній війні, яку ми ведемо проти рф, ці два елементи мають велике значення і часто використовуються разом з так званими конвенційними чи традиційними методами ведення бою.

Зрозуміло, що в умовах, коли противник чисельно переважає, ми маємо перегравати його майстерністю та креативністю. Тому наші військові операції повинні включати елементи психологічного впливу, а також тактики введення в оману, відволікання та приховування справжнього напрямку удару.

Згадаємо, наприклад, літо 2022-го, коли Україна оголосила про підготовку наступу на Херсон. Росія почала перекидати туди війська, щоб утримати цей окупований регіон. Але водночас наші сили раптово завдали удару на Харківщині, й буквально за кілька днів звільнили там половину області, яка, здавалося, була надійно закріплена за ворогом. Якщо так проаналізувати, то це десь також був приклад тактики введення в оману — бо головний удар здійснили в іншому напрямку, ніж очікував ворог.

Звісно, ми не використовували кораблі на колесах, як свого часу князь Олег, але сама суть методу залишалася схожою — це була нестандартна, неочікувана, прихована операція.

— Тобто, символ у вигляді лодії на колесах відображає нестандартну тактику. Як ви пов’язуєте цей образ із військовою історією України загалом?

— Насправді, такі оманливі підходи до ведення бойових дій — це справді не лише історія про похід Олега на Константинополь. Це характерна риса для багатьох етапів військової історії, зокрема, для періоду козацтва.

Свого часу саме козацькі війська також часто застосовували нетипові для того періоду методи ведення бою, щоб заманити ворога у вигідне для себе місце та здобути перевагу шляхом хитрості. Вони могли атакувати з неочікуваних напрямків, імітувати відступ чи створювати ілюзію слабкості, щоб ворог втратив пильність. Це був важливий елемент їхньої стратегії, і саме завдяки таким підходам багато битв закінчувалися перемогою, хоча спершу сили були далеко не на нашому боці.

Сучасна армія також активно використовує нестандартні методи. Це стосується не тільки загальної стратегії, як ми бачили під час боїв на Херсонщині та Харківщині, але й тактичних дій. Асиметричні підходи, такі як несподівані маневри та використання нових технологій, стали важливими інструментами в бою.

Такі способи боротьби використовуються на різних рівнях нашої армії. Яскравий приклад — безпілотники, зокрема FPV-дрони та Mavic. Спочатку їх застосовували лише окремі бійці, які мали досвід роботи з ними в цивільному житті. Це були звичайні дрони, але наші хлопці побачили, як їх можна перетворити на потужну зброю. З часом це стало ефективним інструментом для ударів по ворогу, і з маленької ініціативи виросла ціла технологія, що масштабувалася на рівень батальйонів і бригад. Прості ідеї можуть змінити хід бою та допомогти досягти великих результатів. Можна сказати, це як сучасна «лодія на колесах».

— Якщо підсумувати, то через новий знак ворог має асоціювати 153-ю бригаду з нестандартними рішеннями?

— І боятися! (сміється, — ред.) Цей знак символізує нашу готовність до нестандартних і сміливих дій, навіть якщо вони здаються ризикованими або непередбачуваними. Як показує історія, саме такі підходи часто призводять до найбільших перемог.

Не хочу звучати пафосно, але впевнений, що ця символіка стане справжнім стимулом для наших бійців. Вона додасть їм впевненості і віри, адже за їхніми спинами стоятиме успіх предків.

— Але припускаю, що далеко не всім буде очевидний зв’язок між механізованою бригадою та лодією на колесах. Як вважаєте, чи потрібно широкій аудиторії детальніше пояснювати цей зв’язок, щоб уникнути непорозумінь, або ж варто залишити цю символіку відкритою для інтерпретацій?

— З одного боку, ми не хочемо обмежувати цю символіку тільки одним трактуванням. Тому, звісно, перш за все, будемо презентувати її, пояснювати нашим бійцям головні сенси. Це важливо, щоб вони розуміли, яку суть ми вклали в цей символ.

З іншого, на мій погляд, не зовсім доречно залишати трактування відкритими, оскільки це дуже унікальний знак, такого ще ні в кого не було. Якщо залишити, як кажуть, простір для роздумів, — може назбиратися занадто багато інтерпретацій й відтак, загубиться основна ідея.

— Цікаво, а чи були ще якісь історичні моменти або символи, які ви розглядали при створенні ескізу нового нарукавного знаку, але в результаті вирішили відкинути? І чому?

— Так, звісно, ми розглядали різні варіанти. Наприклад, я спочатку звернув увагу на історію визвольних змагань, які були трохи більше ніж сто років тому. Переглядав символіку частин армії УНР, яку можна було б використати. Також думав про елементи, пов’язані з козацькою тематикою. Але потім ми зрозуміли, що зараз дуже багато бригад використовують знаки, які відсилають до гербів, шляхетських родів чи інших символів. Наш же нарукавний знак мав бути унікальним і відрізнятися від уже існуючих.

Також, якщо ми, наприклад, використаємо герб якогось шляхтича чи козацького отамана, то може складно пояснити, чому зупинилися саме на такому варіанті. До того ж хтось може сприйняти його як позитивного персонажа, хтось — як негативного. Тому ми пішли й легшим, і водночас складнішим шляхом — вибрали давніший епізод, але такий, який асоціюється з поразкою ворога.

СИМВОЛІКА ДАЄ ВОЇНУ ВІДЧУТТЯ ПРИНАЛЕЖНОСТІ І РОЗУМІННЯ

— До речі, як ви, як воєнний історик і знавець військової справи, оцінюєте значення чіткої та обґрунтованої символіки для сучасної бригади?

— Вона справді має величезне значення, оскільки допомагає зберегти пам’ять про подвиги та жертви наших військовослужбовців, які щодня захищають нашу землю. Ця символіка також передає військову традицію, яку ми сьогодні виборюємо. Через десятки років ці емблеми будуть нагадувати про те, скільки зусиль ми вкладали у боротьбу за незалежність.

Якщо ми подивимося на нарукавні знаки, які сьогодні носять військовослужбовці в Збройних силах України, то побачимо, що символи, як-от тризуб Симона Петлюри, є не просто частиною однострою, а має глибоке історичне значення. Він з’єднує нас із визвольними змаганнями українського народу, показуючи зв’язок із нашою традицією та історією боротьби за незалежність. Наносячи його на одяг наших воїнів, ми увічнюємо подвиг тих, хто боронив країну раніше, і в той самий час додаємо до цієї боротьби й наші власні зусилля, жертви та подвиги.

Те ж саме можна сказати і про нарукавний знак бригади. Якщо тризуб є загальним символом, то нарукавний знак — це знак конкретної військової частини, який виражає її унікальність, традиції та бойову історію.

— Як ви вважаєте, чи впливає нарукавний знак на бойовий дух солдата, його усвідомлення місця в підрозділі та моральний стан?

— Без сумніву, впливає. Уявіть собі новобранця, який потрапляє в бригаду з великою історією, традиціями та своїм нарукавним знаком. Це одразу дає йому відчуття приналежності, розуміння, чого від нього чекають і чого він може очікувати від інших. Це не просто знак — це частина ідентичності підрозділу.

У багатьох підрозділах ЗСУ нарукавний знак не просто видається, його треба заслужити. Це знак, який є результатом особистих досягнень і зусиль бійця. Такий підхід має глибоке значення, адже він символізує важливість кожного військового й його роль у частині. Це теж частина традиції, яка має глибоке коріння в історії українського війська.

Нарукавний знак також має важливий виховний аспект, бо підкреслює важливість нестандартного мислення. Солдати, які прагнуть діяти творчо і нестандартно, можуть значно вплинути на хід бою. Це стосується не тільки рядових, але й офіцерів і командирів. Використання асиметричних підходів та нестандартної тактики, безумовно, може дати хороші результати, зберегти життя і зміцнити бойовий дух підрозділу.

— Ви вже частково згадували вище, але на завершення підсумуйте для читачів, яку ж все-таки роль відіграють нарукавні знаки у збереженні історичної пам’яті та розвитку сучасної української армії? І чому, на вашу думку, важливо, щоб інші бригади та військові частини також мали свою символіку, що базується на глибоких історичних традиціях?

— Розробка нарукавних знаків, без сумніву, має спиратися на наші військові традиції. Для мене, і я переконаний, що для багатьох наших військових, важливо показати, що Збройні Сили України — це не щось нове, що виникло на порожньому місці. Ми — спадкоємці багатовікової боротьби за незалежність, і ці нові емблеми сучасних військових підрозділів — це важливий крок у відмові від радянської символіки. Це свідомий розрив із тією системою, яка не є нам близькою, оскільки ми маємо свою власну історію та бойові традиції.

Ці нарукавні знаки не просто символізують сьогодення, а й закладають основи для майбутнього, зберігаючи бойовий дух і спадщину наших попередників.

Водночас, хоча історична підоснова важлива, не можна сказати, що кожна бригада повинна строго дотримуватися історичних канонів у своїй символіці. Важливіше, як бригада проявляє себе в бою сьогодні. Якщо, навіть не маючи глибоких історичних коренів на старті, бригада доведе свою силу і значення на полі бою, її нарукавний знак стане частиною історії.

Олена ПЕТРИШИН, «Вечірній Київ»