Графіка, монети, марки: творчий код Миколая Кочубея

Миколай Кочубей — митець, який через графіку, монети та поштові марки передає історію, культуру й національну душу України.

Нещодавно «Вечірній Київ» відвідав Національну академію мистецтв, де проходив проєкт на честь його вчителя Віктора Зарецького. У своїй розповіді Кочубей поділився спогадами про наставника, а також розказав про власний творчий шлях, джерела натхнення та ключові моменти, що вплинули на його мистецьке формуванняй подальшу творчість.

«Я народився у Києві, проте моє коріння походить з мальовничого села Нападівка на Вінниччині, де й досі стоїть дідова хата… У дитячі роки проводити там літо було для мене справжнім святом — свіже повітря, воля, безтурботність, веселий настрій, відчуття, ніби ти сам собі господар…Зараз ми з рідними досі навідуємося до цієї хати, що зберігає тепло спогадів», — згадує пан Миколай.

Митець розповідає, що з раннього віку захопився малюванням, особливо зображенням коней у різних ракурсах. А згодом захопився портретами, і навіть змалював зображення Тараса Шевченка, яке демонстрували на телебаченні.

Спершу юнак не придав своєму захопленню великого значення, проте згодом творчість цілковито його захопила — і у 1973 році Миколай вступає до художньо-промислового технікуму.

«Це стало переломним моментом — там я вперше відчув, як моє хобі переростає у серйозну справу. Тоді мені надзвичайно пощастило зустріти таких педагогів, як Микола Іванович Богданович та Олександр Андрійович Івахненко. Їхні уроки стали для мене початком шляху в мистецтво. Викладачі уважно спрямовували мене, відкриваючи нові творчі горизонти та навчали бачити деталі, яких раніше не помічав…» — зізнається митець.

Пан Миколай розповідає, що згодом він пішов на службу до армії, яка, ймовірно, і додала дисципліни, системності та внутрішньої організованості до подальших його творчих пошуків.

Після завершення служби молодий художник повернувся до творчості, опинившись серед учнів знаменитого Віктора Зарецького.

«Одного разу я їхав у тролейбусі №10, де несподівано зустрів свого давнього товариша Івана Пилипенка, що прямував на урок до студії Віктора Зарецького. Пам’ятаю, Іван тоді сказав: „Іди до Зарецького, там буде гарантія, що ти досягнеш свого“. На той час у мене вже була мрія вступити до Київського державного художнього інституту, і ця доленосна зустріч стала першим кроком до її реалізації», — розповідає митець.

Пан Миколай розповідає, що згодом Іван Пилипенко порекомендував його самому Віктору Зарецькому, але для навчання у студії була ще потрібна рекомендація авторитетного митця. І в цьому його підтримав Володимир Сингаївський, який погодився познайомити юнака з майбутнім вчителем.

«З цією рекомендацією я прийшов до Віктора Зарецького, показав йому кілька своїх домашніх робіт, і він погодився мене прийняти. Пам’ятаю свої перші дні в студії: більшість учнів були школярами, а я вже пройшов службу в армії й мав трохи інший досвід. Спочатку Віктор Іванович лише спостерігав, нічого не коментуючи, що мене дещо насторожувало. Але Іван Пилипенко порадив: „Роби копію, це покаже прогрес“. Я швидко створив першу копію, і це зацікавило Віктора Івановича. Він підійшов, почав давати поради, робив зауваження, але ніколи не втручався в саму роботу, лише спрямовував, показуючи, як краще підходити до творчого процесу», — згадує пан Миколай.

За його словами, у студії вчителя панувала особлива творча атмосфера, а присутність вчителя завжди збадьорювала та дисциплінувала учнів.

«Коли ми чули кроки Віктора Івановича Зарецького в коридорі, кожен мобілізувався, брався до роботи — така атмосфера надихала нас не лише працювати, а й думати, творити. Особливим елементом його методики була робота над копіями. Зарецький пропонував нам Дієго Веласкеса, Франса Гальса, Михайла Врубеля — це був дивний набір класиків, які стали фундаментом для нашого зростання. Ми вчилися глибше розуміти композицію, деталі, майстерність виконання», — розповідає художник.

За його словами, Віктор Зарецький не просто навчав майстерності малювання, але й вкладав у процес навчання глибокий сенс, розвиваючи у своїх учнях уважність до деталей і відчуття гармонії. Разом з тим, його методика базувалася на дисципліні, що формувала професійний і творчий характер.

«Одного разу Віктор Іванович розказав мені про походження мого прізвища, що воно тюркське та означає „бойовий півень“. Подібні моменти показували його інтерес до нас як особистостей. Його підхід був багатогранним: він не тільки навчав нас техніки, але й створював для своїх учнів творче середовище, де кожен міг знайти себе. Його поради були точними, спрямовували учнів, але залишали простір для самостійного розвитку», — зазначає художник.

За його словами, ця співпраця з Віктором Зарецьким стала для нього переломним моментом у формуванні власної художньої мови, а ідеї вчителя залишаються з ним і сьогодні.

«Навчання у студії у студії Віктора Зарецького стало фундаментальним етапом у моєму житті. Його метод — спрямовувати, підтримувати, але не нав’язувати — я переніс у свою викладацьку діяльність. Це вже не просто досвід, а невід’ємна частина мого мистецького шляху, яку я зберігаю й розвиваю, працюючи зі своїми студентами на кафедрі графічного мистецтва НАОМА», — зауважує митець.

Також Миколай Кочубей наголошує, що навчання у такого неперевершеного майстра заклали у ньому чудову творчу базу для подальшого навчання у Художньому інституті — нині Національній академії образотворчого мистецтва.

Під час навчання Миколая Кочубея наставляли відомі митці Андрій Чебикін та Микола Компанець, які допомогли йому сформувати професійне бачення графічного мистецтва. Згодом Миколай продовжив освіту в аспірантурі Української академії мистецтв під керівництвом Георгія Якутовича — видатного майстра графіки. Важливу роль у його творчому становленні також відіграв Михайло Дерегус, чиї уроки залишили незабутній слід у його мистецькому шляху.

Миколай Кочубей розповідає, що у роки навчання він відкрив для себе техніку офорта, яка одразу стала його улюбленою. Саме в цьому стилі він виконав свою дипломну роботу — серію під назвою «З народних джерел до українських народних пісень».

З часом митець усвідомив: щоб створювати по-справжньому значуще мистецтво, потрібно не лише творити руками, але й мислити серцем. Це стало ключовим принципом його творчої філософії та джерелом натхнення для подальших робіт.

Ще у 1996 році Миколай Кочубей розпочинає співпрацю з Національним банком України відкриваючи нові горизонти своєї творчості у сфері дизайну монет. Його першою роботою для НБУ став ескіз монети «Місто-герой Київ». Відтоді за його ескізами було випущено понад 50 пам’ятних і ювілейних монет, кожна з яких відображає багатогранність української культури та історії.

«Три мої монети були відзначені першими преміями на щорічних конкурсах Національного банку України. У 2005 році нагороду здобула монета „Сорочинський ярмарок“, у 2006-му — „Водохреще“, а у 2007-му — монета „Голодомор — геноцид українського народу“. Кожен із цих проєктів був для мене не просто творчою задачею, а глибоким зануренням у культурну й історичну тематику, яка лежить в основі нашої національної ідентичності», — розповідає художник.

Робота над монетою «Водохреще» стала важливою сторінкою у творчій спадщині Миколая Кочубея. Він прагнув відобразити глибокий символізм цього свята, який, за словами народознавця Василя Скуратівського, поєднує у собі як християнські традиції, так і стародавні язичницькі обряди, пов’язані з водою як «святителем» та «очищувачем». Митець через свої ескізи намагається передати багатство та глибину цього символізму. Монета «Водохреще» стала яскравим відображенням унікального поєднання традицій і культурних цінностей, що так характерно для українського народу.

Ще однією яскравою та самобутньою сторінкою його творчості є дизайн поштових марок. Ще у 2001 році він розпочав роботу над серією марок «Народний одяг України», яка, на думку мистецтвознавців, стала справжньою одою красі й багатству української традиційної культури.

Впродовж наступних семи років він створив масштабну серію ескізів марок, присвячених народному вбранню різних регіонів України.

«Народне вбрання — це не просто одяг, це історія й душа нашого народу, і я прагнув передати цю глибину через свої роботи», — говорить Миколай Кочубей.

Митець ретельно відтворював особливості регіонального одягу, використовуючи як старі фотографії, так і сучасні альбоми. Для нього це було не лише художнє завдання, але й глибоке занурення в історію та культурну спадщину.

«Для мене важливо було не просто зобразити костюм, але й відчути його зв’язок із традиціями та обрядовим циклом нашого народу. Спочатку зображував одяг як одяг. А потім стало сумно, і я почав малювати друзів, родичів, себе маленького. Звісно, в контексті костюмної теми», — підкреслює художник.

За його словами, часто герої його марок мають реальні життєві прототипи серед яких його відомі колеги, рідні та друзі. Особливим акцентом серії стали зображення конкретних особистостей, які втілюють український дух. Так, на марках, присвячених костюму Буковини, з’явилися образи Марічки та Івана Миколайчуків — видатних діячів культури. Це було не лише відображення регіонального одягу, але й спосіб вшанування їхнього внеску в українське мистецтво.

Водночас у своїх марках автор прагне передати не лише естетику традиційного одягу, але зв’язок із календарно-обрядовим циклом, що глибоко вкорінений в українській культурі. Використовуючи старі фотографії та сучасні альбоми, він ретельно відтворював кожну деталь регіонального вбрання. Ця робота стала для нього справжнім зануренням в історію та культурну спадщину.

Серія марок принесла Миколаю Кочубею визнання не лише в Україні, але й на міжнародній арені. У 2003 році його було нагороджено премією імені Георгія Нарбута за найкращу українську поштову марку. Ще одним вагомим досягненням стала перемога марки «Свято Різдва Христового» на міжнародному конкурсі WIPA у Відні у 2005 році. Ця марка була визнана найкращою серед поштових марок світу.

У 2022 році Укрпошта ввела в обіг марку «Щедрик. Carol of the Bells», яка стала символом світового визнання української культури. Марка була присвячена 100-річчю першого виконання «Щедрика» Миколи Леонтовича у Карнегі-холі в Нью-Йорку.

«Ця робота для мене була не лише мистецтвом, але й місією — нагадати світу про наше культурне багатство, яке об’єднує музику, культуру та графіку», — каже Миколай Кочубей.

Творчість Миколая Кочубея в області поштових марок — це не просто художні проєкти, а важливий вклад у збереження української культурної спадщини, який підкреслює її значущість на світовій арені. Кожна марка — це окремий розділ мистецької історії, який розповідає про багатство та глибину українського духу.

Минулого року він створив дизайн марки «Українські колядки в Києво-Печерській лаврі», випущена Укрпоштою до 950-річчя Успенського собору. Ця марка стала переможцем номінації «Найкращий поштовий блок України 2023 року».

У січні цього року митець втілив ще один знаковий для себе проєкт, створивши дизайн серії нових марок «Український одяг. Курщина. Білгородщина. Кубань», випущеного Укрпоштою.

«Це своєрідний мистецький протест проти загарбницької політики росії, адже донесенням правди про українську історію ми допомагаємо боротьбі проти агресора», — зауважує митець.

Миколай Кочубей через свої роботи прагне не лише зберегти культурну спадщину, але й звернути увагу сучасного суспільства на важливість підтримки національної єдності та пам’яті. Його марки стають своєрідними посланнями, які передають силу духу, красу традицій та прагнення до свободи, залишаючи невидимий, але вагомий слід у серцях людей.

«Моя творчість — це безперервний процес відкриттів, експериментів і пошуків. Я переконаний, що мистецтво має силу — нагадувати людям про нашу історію, культуру, наші перемоги та трагедії. Через графіку, марки й монети я прагну зберегти цей дух і передати його майбутнім поколінням», — підсумовує свою розповідь художник.

Довідка.

Миколай Савович Кочубей — художник, графік, дизайнер поштових марок і монет, заслужений художник України. Народився 30 грудня 1956 року в Києві.

Навчався у Київському художньо-промисловому технікумі, школі-студії Віктора Зарецького та Національній академії образотворчого мистецтва й архітектури. Член Національної спілки художників України з 1990 року, з 1996-го очолює секцію графіків НСХУ.

З 2004 року викладає в Академії мистецтв і завідує кафедрою живопису у Дитячій академії мистецтв на Оболоні.

Нагадаємо, що у 2023 році Національний банк України випустив пам’ятну монету, присвячну українському борщу. ЇЇ ескіз створив також Миколай Кочубей.

До теми: Укрпошта обрала найкращу поштову марку 2023 року.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»