Багата кутя: приготування, звичаї та символізм
Кожне визначне свято асоціюється у нас з певним блюдом або напоєм: для Нового року це шампанське, для Пасхи – калачі, а для Святвечора – багата кутя, про яку ми і розповімо вам, шановний читачу, у нашому матеріалі.
Приготування куті
Як вже зазначалося, обряд приготування багатої куті є характерним для усієї України, щоправда у кожному регіоні він мав свою специфіку.
Так, наприклад, на Поліссі часто варили кутю з ячменю, на Півдні України (з XX ст.) – з рису, однак найбільшою популярністю користувалося і користується пшоно.
Однак спосіб приготування куті всюди побутував один і той самий: для початку, зерна вимочували у воді, товкли в ступі, сушили і знову товкли, щоб остаточно звільнити від луски.
Лише після цих процедур, очищені від луски зернятка починали варити в горщику.
Після того, як кутя була готова, господиня, вийнявши горщик, уважно дивилася на зерна: якщо ті піднялися через вінчик, то це на добробут, а запали – на лихе передвістя.
Після її приготування, вийнявши горщик, дивилися: якщо зерна піднялися через вінчик – на добробут, а запали – на лихе передвістя.
Чи правда це, чи ні – судити вам, тому продовжимо далі готувати нашу кутю.
За зваренням каші слідує наступний етап: приправляння її медовою ситою (без зловживання, звісно), подрібненими волоськими горіхами, розтертим маком тощо.
І мало не забули: кутю, на відміну від інших святовечірніх страв (борща, вареників, голубців, млинців, страв із риби і грибів тощо), ніколи не солили.
Багата кутя, як обрядова страва
Кутя вважалася основною обрядовою їжею, а тому з нею пов’язано чимало обрядів.
Розповімо вам про найголовніші з них. Найважливішим у цей день був обряд «нести кутю на покуттю», бо вона має неодмінно стояти в новому горщикові протягом усіх свят.
На місце, де мала стояти кутя (покуті), клали кубельце з сіна. На нього, власне, і ставили горщик, прикривши хлібом та сіллю.
Коли локація для куті нарешті була готова, наставав момент істини. Як правило кутю відносив на покуть хтось із чоловіків, а іноді і хлопчик.
Напередодні батько виплітав якому-небудь чаду нові вовняні рукавички; одягнувши їх, хлопчик брав горщика, і несучи його промовляв: "Несу кутю на покуттю, на зелене сіно, щоб бджоли/ курчата сіли".
На півдні України та на Черкащині, як правило, перевага віддавался жінкам. Господиня, наказавши усім присутнім сісти, починала нести кутю, приговорюючи : "Кутю. На покутю, узвар на базар, а пироги на торги. Кво-кво !" (звуками квочки)
Усі ці дії супроводжувалися дитячими вигуками "ціп-ціп".
Після усіх цих махінацій, по ідеї, мав би бути забезпечений гарний приплід курей.
Затим, прочиташи усі необхідні молитви, господар брав свічку та миску з кутею і, поклонившись до чотирьох кутів, передавав страву дружині. Перед тим, як почати їсти, голова сім’ї брав ложку куті та підкидав її до стелі – «на приплід».
Скільки зерняток прилипало до стелі – стільки у новому році мало з’явитися живності у господарстві.
Вже після вечері діти відносили кутю своїм хрещеним та бабам-пупорізкам.
Нагадаємо, як наші предки відзначали Святу Вечерю.
Список використаної літератури
1. Борисенко В. Українська етнологія. – К.: Либідь, 2007. – С. 258-259.
2. Сметана І.І. Ілюстрована енциклопедія українського народу: звичаї, свята, традиції. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2012. – С. 315-320.