Як наші предки відзначали Святий Вечір
Ні для кого не секрет, що для нашого народу Святвечір (6 січня) традиційно вважається одним із найголовніших зимових свят. Однак багато цікавих традицій, пов’язаних з цим днем, на жаль, відійшло у минуле. Саме тому "Вечірка" і вирішила підготувати для вас, шановний читачу, матеріал про те, як наші пращури відзначили згадане свято.
Приготування до свята
Як і у наш час, Святвечору передував ретельний період підготовки. Головна роль у цій справі, само собою, відводилася господиням.
Від самого ранку жінки варили кутю (обов’язково у новому горщику) і пекли калачі та пиріжки, щоб на Різдво було чим частувати колядників.
Загадом на святвечір мало бути 12 страв, оскільки річне коло становить дванадцять місяців.
У різних регіонах обрядова їжа мала свої відмінності: у Карпатах та на Поліссі переважали грибні, овочеві та рибні страви; на Подніпров’ї, Полтавщині та півдні України на столі було приступно чимало страв з борошна – млинці з варениками, ягодами, сливами тощо.
Традиційними ж для усієї України були наступні страви: горох, квасоля, капусняк, риба, мед, узвар, вареники та вже згадана кутя.
Проте одним куховаренням приготування до свята не обмежувалося. У кожному українському регіоні склалися свої «святвечірівські» традиції .
Так, волиняни напередодні Різдва мастили хатню долівку, вносили оберемок сіна й стелили його під столом. Сіно мало пролежати там до Водохреща. Гарною ознакою було, якщо в ньому проспав пес або кіт.
У західних областях України вносили до хати плуга, або ярмо, столярське приладдя, а в інших регіонах випікали тістечка у формі господарського ренаменту, обрядовий хліб – василі , який також ставили на покуть ( місце в правому куті за столом під образами)
До речі про покуття: цьому місцю завжди приділяли додаткову увагу. Тут встеляли лаву найкращим сіном, ставили сплетену з жита квітку або необмолочений сніп (дідух, колядник, коляда)
І ось, усі приготування були нарешті завершувалися. Усі члени родини переодягалися у чистий святковий одяг, чекали на сходження першої зірки та сідали за стіл.
Застілля
Першим займав місце господар, а за ним і інші члени родини. Вставши, глава сімейства пропонував пом’янути покійників і запросити їх на Святвечір. З цією метою, для них звільнялися місця на лавах, ліжках, стільчиках, ставили страви і клали ложки.
Якщо в хаті нехтують цим звичаєм, то померлі не зайдуть, а стоятимуть під вікнами, і це згубно вплине на життя усієї родини, на врожайність. Тому померлих все ж таки згадували
Після читання молитви, Господар поіменно називав небіжчиків, приказуючи: «Хто вмер, той в ямі, а хто живий, той з нами», чи "Царство їм небесне, хай легенько лежиться, а нам легко живеться".
Наступну молитву присвячували живим: їм зичили здоров`я та щастя. Після цього господар брав свічку та миску з кутею і, поклонившись до чотирьох кутів, передавав страву дружині.
Перед тим, як почати їсти, голова сім’ї брав ложку куті та підкидав її до стелі – "на приплід". Скільки зерняток прилипало до стелі – стільки у новому році мало з’явитися живності у господарстві.
Після вечері
По завершенні вечері діти відносили обрядову їжу своїм хрещеним та бабам-пупорізкам.
А після прибирання зі столу та миття посуду, усі члени родини умивалися перед сном, щоб не діяло наврочування злих людей – і витиралися рушником з червоним візерунком – щоб протягом року бути «червоним» (здоровим).
Незабаром мало настати Різдво.
Нагадаємо, як жили кияни у добу Середньовіччя ? та Багата кутя: способи приготування, звичаї та символізм.
Список використаної літератури
1. Борисенко В. Українська етнологія. – К.: Либідь, 2007. – С. 258-259.
2. Сметана І.І. Ілюстрована енциклопедія українського народу: звичаї, свята, традиції. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2012. – С. 315-320.